Про бажання, мотиви та спокуси

Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому. Матфея 4:1-11

Незважаючи на різний порядок опису у двох синоптиків-євангелістів та різницю в деяких деталях у відповідях Ісуса Христа бачимо чітку оповідь про спокуси в пустелі, розказану Самим Христом (тільки Він був свідком тих подій і міг розповісти учням про них). Звернемо увагу на головне. Церква наголошує, що будучи у спокусі, людина здатна перемогти лукавого і саму спокусу, не згрішивши. Водночас дуже небажаною для вірної людини є ситуація, коли вона згрішила у боротьбі зі спокусою, але продовжує думати, що не згрішила. Ще більш небажаною є ситуація, коли людина перемогла спокусу, не згрішивши, а думає, що згрішила. Тому важливим є розрізнення, чи є гріх у тому чи іншому, яким є ступінь спокушування, який не є гріхом людини тощо. Отже, подивимося на цю оповідь уважніше. Говориться, що Дух повів Христа в пустелю. Незважаючи на це приступив до Христа диявол. Тобто піст у пустелі та спокушування стосувалися однієї та тієї ж події, в яку привів Христа Святий Дух, Бог. Перший урок звідси: спокуса може бути попущена Богом, Господь може ввести людину у стан, коли вона буде спокушувана. Водночас, ми молимося, не введи нас у спокусу. Нам, немічним, потрібне сприяння Боже у тому, щоб обставини (зовнішні та внутрішні) складалися так, щоб ми не спокушалися, але Христу таке сприяння було стримане Богом, щоб Він переміг усю повноту спокуси. У Христа була інша мета — повністю перемогти того, хто колись переміг людину в раю. Якщо не помиляюся, святий Максим Сповідник вважав, що диявол аж до Воскресіння Христового не знав, що Ісус є Син Божий, Господь утаїв це від нього. Колись диявол перехистрив людей у раю, але також і обманув. Обман був гріхом, за що він поніс покарання від Бога. Так ось, святий Максим вважав, що потрібно було, щоб диявол був переможений тим, кого він хитрістю та обманом переміг — людиною. Христос же є досконалим Богом і досконалою людиною, і Він як людина перемагає спокуси та гріхи, при цьому приховуючи (мудро) від лукавого те, що Він Боголюдина. Він перемагає як людина, як праведник, і диявол залишається у незнанні, Хто перед ним, і що його чекає. Бог перехитрив диявола як людина, не обманувши його. Бо диявол обманув людей, обіцяючи їм стати богами, а Христос не обманює диявола, що Він Син Божий. Він утаює це, а диявол сам обманюється, бачачи лише дії як людини у Христа. Ісус Христос відповідає на спокуси словами з Писання. Також Він не обговорює хитросплетіння лукавого, не вступає в діалог та розмірковування. Він ухиляється від обґрунтування Своєї позиції через самоідентифікацію (Так, Я Син Божий ...) заради вищесказаного.

А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив. Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів. І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став! А Ісус відповів йому: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим! І він вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти поклонишся передо мною, то все буде Твоє! І промовив Ісус йому в відповідь: Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! І повів Його в Єрусалим, і на наріжнику храму поставив, та й каже Йому: Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли! і: Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги! А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого! І диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу. А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні. Луки 4:1-14

З усього цього маємо кілька уроків. Іноді обставини можуть складатися "добре" для Бога і водночас для лукавого. Для Бога, бо Він попускає випробовування для людини і вона з Його допомогою перемагає, отримуючи вінець. Для лукавого, бо він може приступити до людини і спокушати її. Христос не протистоїть діям диявола доти, поки вони не є гріхом. Той має свободу у виборі способів, шляхів та послідовності у спокушуванні, водночас Господь перемагає усе. Отже, і вірні можуть потрапити в обставини, де можуть бути подібні Христу. Поки людина не почала сумніватися і спілкуватися зі спокусою, приймати її — вона не грішить. Водночас для цього потрібна Божа мудрість, Божа сила, Божа вірність. Також потрібен вибір способу, яким буде переможено спокусу. Христос міг інакше вести діалог з лукавим, це був не єдиний правильний варіант, і мав діяти у вільний спосіб. Він вчинив згідно Божої волі і тим переміг лукавого повністю (той цього не зрозумів до кінця, поки Христос не воскрес). На завершення додам дещо стосовно сучасної науки. Офіційна наука усі думки людини приписує їй самій в силу методологічної обмеженості (схильності усе, що відбувається, пояснювати з мінімум припущень — так звана бритва Оккама — у даному випадку, єдиним припущенням науковців про спокуси є те, що присутня людина, тому вони усі стани людини приписують саме їй, а не лукавому. Водночас вчені усвідомлюють те, що більшість станів пов'язані із зовнішніми обставинами для людини. Міркувати про лукавого вони не охочі). З такої точки зору, при такій методологічній логіці людина певною мірою винна уже тоді, коли у неї виникає спокуса. Незалежно від її позиції. Або доводиться вводити щось на зразок сірої зони, зони допустовості, невизначеності тощо. Такі припущення базуються на уявленні про малозначимі падіння, які не впливають на життя інших, але дозволяють людині внутрішньо грішити, наскільки дозволяє їй совість. Церква ж вчить інакше. Церква позитивно навчає утримуватися від приписування спокус самій людині, поки вона не почала спілкування. Як приклад, подивімося на статевий потяг. Для вчених значимою є ідея про його загальність, властивість людині. Робляться спроби довести, що у відповідному віці статеве життя є необхідним для здоров'я людини. З огляду на цю значимість та властивість вони навіть розглядають питання, чи людина, яка свідомо утримується від статевого життя, є повністю здоровою (фактично, у такому ракурсі, імпліцитно, єдиною нормою є наявність свідомого статевого життя). Водночас вони відповідають, що так, вона здорова, це не патологія, оскільки це не викликає у неї поганих відчуттів та переживань з цього приводу. Якщо простіше сказати, вчені вважають більш природним для людини наявність свідомого активного статевого життя, ніж його відсутність. З точки зору Церкви для людини однаково природним є як активне свідоме статеве життя, так і збереження чистоти, цнотливості. Вчені чіпляються за біологічно-фізіологічну сторону статевого потягу, порівнюючи з тваринами, включаючи ідеї еволюції тощо. Церква ж наголошує на цілісному сприйнятті людини. Вона навчає устами того ж Максима Сповідника, що:

Варто мати на увазі, що наша душа має двоякого роду сили — пізнавальні і життєві. Пізнавальні сили є розум, роздуми, думка, уява, чуттєве сприйняття; життєві, або вольові, — бажання і свобідний вибір. А щоб сказане стало ясніше, ми детально розглянемо ці здатності. Спочатку скажемо про здатності пізнавальні. Про уяву і чуттєве сприйняття було вище вже достатньо сказано. Як ми знаємо, внаслідок чуттєвого сприйняття в душі залишається враження, зване уявленням; з уявлення утворюється думка; потім роздум, обміркувавши цю думку, визнає й або істинною, або помилковою, тому він і називається роздумом, — від роздумувати. Нарешті, те, що обдумане і визнане за істину, називається розумом. Якщо ж говорити про розум інакше і докладніше, то варто мати на увазі, що перший рух розуму називається мисленням. Мислення про який-небудь визначений предмет називається думкою. Думка, що залишається в душі тривалий час і відображає в ній відомий мислительний предмет, називається обдумуванням. Коли ж обговорення, зосередившись на одному і тому ж предметі, випробує саме себе і розгляне згідність душі з мислимим предметом, то воно отримує назву розуміння. Розширене розуміння складає міркування, зване внутрішнім словом. Останнє ж визначають так: це — цілковитий рух душі, що відбувається в її розумній частині без якого-небудь вираження в мові. Від внутрішнього слова походить, як звичайно говорять, слово зовнішнє, висловлене за допомогою мови.

Тут бачимо, що бажання є поєднанням осмисленості та потягу. Можна сказати сучасною мовою, це мотив. А сам процес — процес мотивації. Так ось, з точки зору Церкви важливими є не просто потяги, а саме бажання, а ще більше — мотиви. Мотив — це усвідомлене бажання, яке виступає спонукою до дії. Бо саме вони ведуть до дій — зовнішніх чи внутрішніх. І ось мотивами можуть бути як бажання кохатися, так і бажання зберігати чистоту, цнотливість. Обидва мотиви є однакво природними, бо природі властиво і біолоігчно-фізіологічне, і психологічно-смислове. Та важливим є і те, що і бажання того чи іншого є однаково природними, про що люди часто можуть забувати. Причому тут святий Максим Сповідник не розрізняє, що є більш життєвим, а що більш розумним. Він говорить про нашу владу та здатності. Додавання слова простий, проста у визначенні природної волі означає те, що ми не можемо виділити більш точне, більш елементарне поняття, розкласти на самостійні складові саму здатність бажати. Водночас для Христа не було навіть бажань чогось супротивного волі Божій. Тому Він зцілив усю природу людини разом з її бажаннями та самою здатністю бажати. Для обоженої та зціленої людини невластиві навіть гріховні бажання, а не мотиви. Водночас для немічних важливим є розрізнення бажань і мотивів, боротьба в першу чергу з гріховними мотивами. Коли догмат Шостого Вселенського Собору каже про дві природні волі у Христі, то йдеться про те, які бажання, а не мотиви Його поведінки та життя.

Сказавши тепер про пізнавальні сили, скажемо про сили життєві, або вольові. Варто взяти до уваги, що у душі є природжена здатність бажати того, що згідне з її природою, і зберігати все те, що цій природі істотно належить; ця здатність називається волею. Насправді, всяка самостійна істота, прагнучи до властивостей своєї природи і повного буття, бажає існувати, жити і рухатися згідно з розумом і почуттям. Тому таку природну волю визначають таким чином; воля — розумний і одночасно життєвий потяг, що залежить винятково від природних умов. Таким чином, воля — проста, неподільна сила, єдине, собі тотожне, природне прагнення до всього того, що складає природу бажаючого. Цей потяг є одночасно і життєвим (біологічним і фізіологічним), і розумним (психологічним, осмисленим), бо потяг тварин як нерозумний не називається волею. Бажання є визначеним проявом природної волі, інакше кажучи: природний і розумний потяг до якого-небудь предмету; бо в людській душі закладена здатність розуміння потягів. Таким чином, коли такий розумний потяг природно спрямований до якого-небудь предмету, то він отримує назву бажання, бо бажання — розумний потяг і прагнення до якого-небудь предмету. Словом, бажання позначається як прагнення до того, що в нашій владі, так і прагнення до того, що не в нашій владі, тобто як прагнення до можливого, так і прагнення до неможливого. Так, часто ми хочемо чинити блуд, зберігати цнотливість, спати і т. д. [Тут відредаговано згідно іншого, більш точного перекладу російською мовою]. Все це — в нашій владі і можливе. Але ми хочемо також царювати, що вже не в нашій владі. Можливо, ми хочемо і ніколи не вмирати, але це належить до області неможливого.

цитую за: Максим Сповідник, прп. Лист 1, до Марина.
Максим Сповідник, прп. Діалог з Піром.
Цитується за Точним викладом православної віри св. Іоана Дамаскина. Преподобний Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри | «Наша Парафія»
https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-damaskin-tochnyj-vyklad-pravoslavnoji-viry/#identifier_122_8743

Бажання має на увазі мету, а не те, що веде до мети. Метою служить предмет бажання, як, наприклад, царювати, бути здоровим. До мети ж ведуть придумані нами засоби, наприклад, спосіб, як досягти здоров’я або стати царем. За бажанням іде шукання і дослідження. Потім, якщо предмет бажання у нашій владі, має місце обговорення або обдумування. Обговорення є бажання, з’єднане з дослідженням тих дій, які знаходяться в нашій владі; бо обмірковування стосується того, чи варто братися за яку-небудь справу, чи не варто. Після цього вирішується, що краще; це називається рішенням. Потім ми щодо того, що вирішили, певним чином налаштовуємося, у нас з’являється любов до нього; це називається схильністю. А якщо ми зважилися на що-небудь, але не налаштувалися до нього певним чином або у нас не з’явилася любов до нього, то тоді вже не говорять про схильність. Згодом, після того, як у нас з’явився певний настрій, іде свобідне обрання або вибір, бо свобідне обрання полягає в тому, що з двох свобідних для нас дій береться і вибирається одна, яка переважає перед іншою. Зробивши вибір, ми потім прагнемо до дії; це називається прагненням. Далі, досягнувши предмету наших бажань, ми ним користуємося; це називається користуванням. Нарешті, за користуванням іде припинення потягу. У нерозумних тварин як швидко виникає який-небудь потяг, негайно ж за ним іде прагнення до дії; бо потяг нерозумних істот нерозумний, і вони ведуться природним потягом. Тому потяг нерозумних істот не називається ні волею, ні бажанням, оскільки воля є розумний і свобідний природний потяг, у людях як істотах розумних природний потяг не стільки керує, скільки керується; бо він діє свобідно і спільно з розумом, оскільки в людині сили пізнавальні і сили життєві пов’язані між собою. Тому людина свобідно захоплюється бажанням, свобідно досліджує і розглядає, свобідно обдумує, свобідно вирішує, свобідно певним чином налаштовується, свобідно робить вибір, свобідно прагне, свобідно здійснює все, що згідне з природою. Варто мати на увазі, що Богові ми приписуємо бажання, але не приписуємо Йому у власному розумінні вибору, бо Бог не обдумує Своїх дій, оскільки обдумування є наслідком невідання: ніхто не обдумує того, що він знає. Якщо ж обдумування є наслідком невідання, то, безсумнівно, те ж саме можна сказати і про вибір. А оскільки Бог безпосередньо знає все, то Він не обдумує Своїх дій.