--> Про прагнення Бога
My photo at home
Багато радості від Бога!

Псалом 41 (42).

На закінчення. Повчання для синiв Кореєвих. Як олень {давні тлумачі, серед яких і святі отці Церкви, всі тлумачать в загальному як оповідання про оленів, які їдять змій і від цього у них виникає сильна спрага, від якої вони можуть загинути, якщо не вип'ють води} прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Моя душа спрагнена Живого Бога {інший переклад Бога Сильного і Живого, ще інший Живого Господа Бога}. Коли прийду і з'явлюся перед обличчям Бога? Мої сльози стали для мене хлібом удень і вночі, коли щодня мені говорили: Де твiй Бог? Згадав про це я і вилив перед собою душу свою, бо перейду до місця, де дивовижний намет, – аж до дому Божого – з голосом радості й хвали, зі святковим відлунням. Чому сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог – спасіння моєї особи. Моя душа збентежена в мені. Через це я згадуватиму Тебе в околицях Йордану і Гермону, з малого пагорба. Безодня перекликається з безоднею гуркотом своїх водоспадів, усi Твої буруни i Твої хвилі нахлинули на мене. Вдень Господь заповість Свое милосердя, а вночі зі мною пісня – молитва до Бога мого життя. Промовлятиму Богові: Ти — Той, Хто за мене заступається {тут вживається слово, яке можна перекласти як скеля, камінь, твердиня – стосовно Бога, можна ще сказати: Ти – моя Скеля}. Чому Ти забув мене? Чому я ходжу засмучений тим, що мене гнітить ворог? Коли кості мої тріщали, мої гнобителi дорікали мені, говорячи щодня: Де твій Бог? Чому ти сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію {тут вживається слово, яке пов'язане з поняттям чекання, буквально Чекай!, певної тривалості, і як наслідок – надії} на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог – спасіння моєї особи.

Для мене цей псалом пов'язаний з особистими глибокими переживаннями та подіями мого життя. Один з моїх улюблених. Тим не менше, не хочу на цьому зупинятися зараз, а напишу наступне.

Один з найвідоміших святих ХІХ століття, преподобний Арсеній Каппадокійський, який дуже любив Псалтир, молитва якого допомагала багатьом людям, вважав, що цей псалом потрібно читати молодим людям у випадку нещасливого кохання.

А тема розмови насправді прагнення Бога, з якого починається псалом та надія на Нього, чекання Бога, якою закінчується він. Згідно Закону Божого протоієрея Серафима Слобідського, прагнення Бога є одним з трьох проявів духа людини як однієї зі складових її природи, поряд з совістю та страхом Божим. Це твердження за статтею архімандрита Аверкія Таушева Душевность и духовность, Мюнхен, 1949. На жаль, самої статті чомусь досі немає в Інтернеті у прямому доступі, але додам, що думка про три прояви духу людини я вбачаю у подіях Преображення Господнього. Уважне вивчення текстів трьох синоптичних Євангелій щодо події показують, що апостоли відчували страх (страх Божий), їм було добре (совість і є здатність розрізняти добро і зло, має таке призначення) і їм хотілося там бути з Ісусом Христом, Який явив Своє Божество (також було і явлення Отця через Голос та Духа Святого через хмару), вони прагнули того, що є змістом прагнення Бога. Отже, усі три складові пристуні. Можливо, у статті Аверкія говориться про те ж, але, на жаль, сама стаття мені не траплялася. Хто має змогу, звірте, будь ласка.

Ісус Христос докоряв фарисеям: Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? (Івана 5:44). Ми покликані прагнути Бога згідно заповіді блаженства Блаженні голодні та спрагнені на правду (праведність, справедливість), бо вони наситяться (Матвія 5:6). І знову ж ключовим віршем до розуміння усієї 6 глави Євангелія від Матвія є: Адже де твій скарб, там буде і твоє серце (Матвія 6:21).

Прагнення Бога є дуже важливою складовою любові до Бога. І варто ще сказати, що потрібно бути обачними та мати смирення. Згадаємо, що ключовим аргументом спокусника змія в Раю для Єви стало те, що будете, як Боги, які знають добро і зло, всупереч Божій заповіді та Божій волі. Все життя духа людини тісно пов'язане з прагненням Бога. Власне і дія самого духа людини проявляється найперше у бадьорості: Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, – бо дух бадьорий, та тіло немічне (Марка 14:38; порівняйте: Матвія 26:41). Важливим уроком є те, що дух бадьорий. Це одна з його характеристик. Отже, так його можна розпізнати, на противагу до плоті, яка немічна. Задумайтеся і прислухайтеся до себе: чи не відчуваєте ви непомітну і тиху бадьорість, наче віяння тихого прохолодного вітру у спеку. Колись Господь ходив у такому серед раю, колись у такому явився Іллі. Чи є у ваших серцях ота згадана бадьорість? Має бути, якщо добре дивитися. Отже, вона є дією й ознакою людського духа. Вона спонукає до молитви і тверезіння. Вона дозволяє перемагати немочі і спокуси, будучи не стільки силою, скільки закликом і початком перемоги, провісницею і предтечею Духа Святого, Який дає ту справжню перемогу над немочами і гріхом. Свт. Василій Великий радить починати молитви з… прославляння Бога. Тоді каятися у гріхах і щось просити. Саме прославлення Бога, хвала Йому і є проявом тієї бадьорості духа. І Господь все ж на перше місце поставив бадьорість духа, а потім уже покаяння. Навчаючи молитися завжди і не падати духом, Господь Ісус Христос розповів також притчу про вдовицю і несправедливого суддю, яка передана Євангелистом Лукою (Луки 18:1-8). Сказати, що дух бадьорий на противагу до плоті, то також сказати, що справжня бадьорість походить від духа і є його ознакою. Не бачачи дух, ми все ж можемо пізнати ту бадьорість і знати від Христа, що то від духа. І живучи згідно неї, зможемо жити духовно, тобто зможемо готуватися до прийняття Духа Святого, Самого Господа.

Згадаю ще про молитву святого Єфрема Сиріна, якою молилися у Великий піст. Господи і Владико життя мого, духа лінивства, безнадійності, владолюбства та марнослів'я не дай мені. Духа ж доброчесності, смирення, терпіння та любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний навіки віків. Амінь. Як зазначає Богдан Огульчанський у https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/ смирення є протилежністю владолюбства, бажання бути в центрі подій. Додам і що смирення є протилежністю і недбалості та метушливості, які відповідають у грецькому тексті лінивству та безнадійності в українському перекладі. Додам, що смирення, змірення себе, знайдення міри своєї від чого справді походить [див.: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4 т. Т. 3 (Муза – Сят) / Пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева. – 2-е изд., стер. – М.: Прогресс, 1987. С. 688.] слово смирення є і шляхом до надії та терпеливості. Щоб втратити надію, потрібно спочатку втратити смирення, потрібно почати бачити світ (зокрема і себе) виключно у своїй манері, виключно так, як сам чи сама думаєш (неправильно) про те, і тоді така замкненість на собі, протилежна смиренню, веде до втрати надії, до розчарування.

Будемо ж прагнути Бога та з надією та смиренням чекати Його, як про те мовиться у псалмі. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі! Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків! Амінь.

Список використаних джерел