Кажу як мудрим: судіть самі про те, що говорю
(1Коринтян 10:15)
Присвячується Олені. Матеріал надісланий мною в особистих повідомленнях, тим не менше він становить загальну інформацію, яка має значення у різних випадках, тому публікую тут (з незначними доповненнями та уточненнями). Епіграф говорить про те, що хоча пізнання Божої волі потребує Божої благодаті, але наш розум здатний нам у цьому допомогти.
Йдеться про Боже всевідання, Його Промисел (Провидіння), волю, а також про свободу людей.
Ми, християни, віримо, що Бог знає все, зокрема наші думки, схильності серця, таємне та
явне, знає минуле, теперішнє та майбутнє тощо. При цьому ми є вільними, свобідними і тому
маємо і відповідальність перед Богом. Як зазначають проповідники, ми – цілком в
руках Божих, водночас ми – цілком вільні. Бог не неволить людей, Він сотворив людей
для вічного життя в любові з Ним та одне з одним. Саме тому, що ми вільні, ми можемо вірити,
надіятися та любити, радіти та сумувати тощо. Якщо заглиблюватися глибше, то наша свобода
не є лише здатністю вибирати між кількома (принаймні двома) альтернативами, але полягає у
тому, що ми бажаємо, намагаємося здобути те, що Бог задумав стосовно нашої природи, що робить
нас людьми. Це спрямовує та робить нас активними. Це бажання і прагнення є розумним,
потребує осмислення, водночас пов'язане з життєвими потребами; можна так думати, настільки
вільним, що є розумним, і настільки розумним, що є вільним (у порівнянні з тваринами,
наприклад). У сучасній психології розрізняють свободу від
та свободу для
. Ось тут
йдеться про свободу для
(яка також передбачає і свободу від
). Важливо розуміти,
що джерелом цього бажання, прагнення є сама природа, а не щось зовнішнє. Якщо ж щось
зовнішнє є джерелом руху, то йдеться не про свободу, а про певну пасивність, певну
залежність, певну страсть
(українське пристрасть
у даному випадку не має всіх
смислових відтінків, серед яких пасивність та здатність до страждань), згадайте,
наприклад, що слова Страсті Христові
означають не Пристрасті Христа
, а Його
Страждання заради нас і нашого спасіння.
У кожної людини також є особиста воля, яка пов'язана з тим, що з того, що є природним, людина здійснює. Більше того, завдяки цій волі людина може навіть прагнути того, що є неприродним чи навіть протиприродним. Ця воля виявляється у схильностях та в тому, як кожна людина живе.
Бог не неволить нашу особисту волю, водночас Він очікує від нас усіх, що ми спрямуємо
себе до узгодженості з Його волею. У такому випадку Він дає нам здатність, силу та
здійснення того, до чого прагнемо, а такі дії стають нашими досягненнями. Якщо ж ми
спрямовуємо себе неузгоджено з Божою волею, то Він допускає нам певною мірою проявляти
наші здатності, сили та здійснювати те чи інше, але ми здійснюємо не те
, втрачаємо
(марнуємо) сили та руйнуємо здатності (не остаточно, але відчутно, помітно). Господь
може навіть у такому випадку Сам діяти всупереч діям людей, руйнуючи їх плани та
очікування.
Господь знає (передбачає), що з нами буде, при цьому Він не обмежений у цьому нічим, можна сказати, що Він вільно знає все.
Наші знання, подібно як і ангельські знання обмежені по природі. Господь може відкривати щось з того, що знає, але значимим тут більше є те, що Він відкриває Свою волю у цьому, не стільки самі події, наприклад, але переважно і головне – Свою святу волю. Його воля довершена і свята, добра, нам спасительна, а події можуть бути різними, тому те, що відкрите Богом, має значення не лише стосовно певних подій у часі, але й у вічності, є постійним. Саме тому, наприклад, для нас важливе Боже Одкровення. І саме тому ми можемо бачити прояви того Одкровення в різних подіях.
Наприклад, та чи інша подія з життя Христа має значення не лише у часі та ситуації
здійснення, але і, оскільки Христос вчора, і сьогодні, і навіки Той же
(Євреїв 13:18),
зараз та в майбутньому, загалом у вічності.
Прикладами того є також історія хвороби та одужання царя Єзекії (Ісайї 38), а також покаяння ніневітян (Іони 1-4, уся книга, але зокрема глави 3 та 4).
До думки про Божу волю можна було б заперечити, що якщо не події головне, то тоді це робить їх відносними, а саме Боже Одкровення менш впливовим та значимим. Але ні, події важливі, питання тут у тому, як ми впізнаємо їх. Якщо серйозно задуматися, як ми впізнаємо, що оповідь про подію та сама подія стосуються одного і того ж, то будемо бачити, що багатьма способами.
описуєподії, наприклад,
Ось Діва зачне і народить Сина(Ісайї 6)), порядку здійснення, послідовності тощо, тобто через спільність у найбільш загальних рисах;
долину, повну кісток(Єзекиїля 37) говорить як про майбутнє щодо пророка визволення ізраїльтян з Вавилонського полону, про Воскресіння Христове, про загальне воскресіння мертвих при кінці світу тощо;
У будь-якому випадку абсолютна повнота, вичерпність та точність опису не вимагаються.
При цьому Божа воля завжди наявна, її можна пізнавати, навіть не розуміючи стосовно
яких подій йде мова. Тепер бачу ніби у дзеркалі, неясно {дзеркала того часу були
недосконалими, давали лише приблизну картину}, а тоді пізнаю, як і я
пізнаний
(1 Коринтянам 13).
У будь-якому випадку для встановлення відповідності між описом та самими подіями потрібні віра, а також певний рівень асоціативного мислення. Інакше неможливо встановити, що опис стосується події.
Суміжні питання досліджують, крім богослів'я, різні галузі наук, зокрема семантика, семіотика, теорія символа, комп'ютерний зір та інші. У богослів'ї розрізняють прообрази та пророцтва. Перші – одні події чи особи пов'язані з іншими, наступними та більш важливими. Другі – слова пов'язані з наступними подіями.
Слава Отцю, Сину і Святому Духу завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.