Христос Воскрес! 🌞
Діяння VI, 9 — лібертинська
— тобто та, яка складалася з вільновідпущених колишніх римських рабів (це їх загальна назва — лібертинці).
Опис мучеництва Степана (скорочений, оскільки уся 7 глава присвячена спочатку його захисній та викривальній промові, проповіді, а потім мучеництву.
Степан став таким чином першим мучеником за Ісуса Христа безпосередньо (саме як послідовник Ісуса Христа за свою віру у Нього). Звинувачення юдеїв повторювали звинувачення їх щодо Ісуса, і так само будувалися на неправдивих свідченнях, і так само, як і Ісус, Степан поборює ці звинувачення. У проповіді він розповідає історію спасіння Старозавітної Церкви, починаючи від Авраама, який є родоначальником юдеїв, і якому Бог дарував Свої обітниці.
Оскільки Степана звинуватили у зневазі на храм і Закон, то він говорить про них — цілком правильно і в дусі як Старого, так і Нового Завіту.
Але це не просто дискусія вчених про істину, а свідчення сили Божої, яка наповнює вірних в ім'я Ісуса у Святому Дусі — знаками чого була слава Степана (сяйво благодаті, яке згодом почали зображати у вигляді німбів), коли він говорив, також явлення йому Самого Ісуса Христа у славі Своїй та Отця.
Степана найбільше засудили за цю славу, бо нічого подібного у самих юдеїв не було, що остаточно викривало їх у спротиві самій істині, Богові.
Додам ще, що як свідок каменування Степана згадується Савл, який згодом став апостолом Павлом.
Степан молиться за ворогів, подібно до Ісуса, і не боїться смерті.
Його ім’я перекладається як вінець
, і стало загальним символом мучеництва та перемоги.
Місто, куди пішов придворний, було географічно вище місцевості, де був його власний будинок, тому в оригіналі двічі вжито слово зійти вниз, спуститися
там, де він просить Ісуса про зцілення, та там, де повертається додому. У першому місці слова мають таким чином подвійний смисл — буквальний географічний та духовний, який важливіший — останній показує смирення та віру придворного. Чудо подібне до кількох інших, вчинених Ісусом, про які є розповіді в Євангеліях.
Особливістю ж є те, що чоловік повірив слову Ісуса про зцілення на відстані (така ж ситуація була з римським сотником та його слугою, віру якого Ісус особливо похвалив), а також те, що він уточнює, коли саме це сталося, щоб мати певність, що це чудо Ісуса. Він сам не був безпосереднім свідком самого одужання, але вірить словам слуг, які не знали про історію з Ісусом нічого, крім того, що батько пішов до Нього просити про зцілення.
Для нас це урок у тому, що дія Божа (тут — чудо) може бути ширшою, ніж ми вміщаємо особисто, охоплювати більше людей, і тоді, коли їх участь правдива, маємо приймати їх свідчення так, наче самі є свідками, з подібною довірою.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!