Христос Воскрес! 🌞
Дуже насичений уривок про навернення Савла і як він став апостолом Павлом.
Через обмаль місця зупинюся лише на кількох важливих моментах.
Діяння IX, 1 — ‘εμπνεων’ — ‘empneon’ — від ‘εν’ (в
) + ‘πνεω’ (дихати
) — вдихав
. Може мати два різних за смислом значення, обидва з яких є можливими і багато розповідають нам про Савла (майбутнього апостола Павла).
Вдихав
— тобто знаходився під впливом, переймав від свого безпосереднього оточення. Савл був вихований як ревнитель юдейських традицій та розуміння (фанатичний).
Дихав
, тобто жив
цим, це був сенс його життя та діяльності, це надихало його до активних дій. У паралельних місцях, де він сам говорить про ці події (XXII, 3-21 та XXVI, 4-23), Павло підкреслює, що діяв затято у своїй омані та з великим старанням.
У вірші XXVI, 11 — вжито слово ‘εμμαινομενος’ — ‘emmainomenos’ — похідне від ‘εν’ + ‘μαινομαι’ — був не в собі від люті
, лютував у гніві
, причому в обох паралельних розповідях від першої особи Павло свідчить про себе, що діяв щоб покарати за порушення честі
, з честолюбних міркувань (гонору) (можливо, він вважав, що вірити у воскресіння розп'ятого Месії — це безчестя для юдеїв
).
Господь же Своїм явленням і згодом зціленням через апостола Ананію перемінив Савла так, що той став апостолом Павлом.
Згодом він завжди з покаянням згадував свою несвідомість і сам багато постраждав за Христа у постійній праці та витривалості, зрештою, прийнявши і мученицький вінець у Римі.
Діяння IX, 5 — ‘ειμι’ — ‘eimi’ — (Я) є
.
Порівняння паралельних місць дає, що супутники Савла в Дамаск були частковими
свідками явлення, хоча неясно, що вони спостерегли, а чого не зауважили.
Через таку частковість, Ісус показує Савлу людську обмеженість і зокрема — у ньому самому.
Важливим також є діалог Ананії з Ісусом у видінні. Ананія висловлює свої думки, але не сперечається з Христом. Христос же приймає людські міркування як належні (як передбачувані) і не докоряє Ананії. Цим виявляє і мету об’явлення — не докорити Ананії в його людських міркуваннях, але послати з особливим завданням, місією.
У зустрічі Ананії та Савла також відмічу довіру його Богові: Ось я заблукав… став сліпим… (Ви)Веди мене, Господи!
.
Іоана VI, 48, 51 — ‘ειμι’ — (я) є
(вживається тільки, коли наголошується).
Слова Я є…
не можна розуміти цілком буквально. Тобто це не визначення
Ісуса. Не можна поставити знак рівності (=) між Ісусом і хлібом життя
. Подібно як не можна поставити знак рівності між Ісусом та добрим пастирем
, дверима вівцям
, світлом для світу
та інше подібне. Не можна хоча б тому, що Сам Син Божий, Господь наш Ісус Христос вміщає в Собі
і значить більше за будь-який подібний образ, Він є Більшим за них усіх.
Але якщо людині хочеться зрозуміти, що це, то можна навести таке порівняння (недосконале і неповне, але важливе) — Ісус як певна супер-лінза
фокусує
в Собі все те, чим Господь хоче обдарувати людей і що власне їм дарує. Надзвичайно багаті та різноманітні дари Божі людям, а тому можна бачити з різних боків
, або частини спектру
, або не все випромінювання
, але бачити суттєву частину. В залежності від того, про що йдеться, то і образи відповідні. Якщо про Таїнство Причастя, то це хліб життя
. Якщо про ведення за Собою — то це пастир добрий
. Якщо це про важливість і пізнання — то світло для світу
тощо. Але не можна сказати, що ці образи повністю позбавлені буквального смислу — наприклад, хліб життя
тісно пов'язаний з хлібом у Таїнстві Причастя; добрий пастир
— зі способом, як Христос веде людей за Собою та інше подібне.
Іоана VI, 52 — ‘Εμαχοντο’ — від ‘μαχομαι’ — були втягнуті у битву, билися, сперечалися, сварилися
. З можливих смислів тут бачиться найдоречнішим один з двох останніх у щойно наведеному списку, але можливими є і перші два. Зазначу, що суперечка виникла не через самі слова Ісуса, а через різні юдейські людські підходи до їх осмислення — люди мали різні бачення, що можуть ці слова означати, і тому між собою сперечалися, бо питання було важливим. Якби люди зовсім нічого не розуміли б — вони не сперечалися б; так само, якби розуміли все правильно — також не сперечалися б. Суперечка виникла через часткове (і загалом неправильне) розуміння слів Ісуса.
Завершення читання прямо стосується Таїнства Причастя Святих Тіла та Крові Ісуса Христа. Людина, яка не причащається, не тримає
в собі вічне життя, простіше кажучи, не може бути святою у повній мірі. Це ще не означає, що вона загине у вічності. Якщо жива частина рослини не має живлення, то вона занепадає (наприклад, сохне, в'яне) — так і людина без Причастя не живе повноцінним духовним життям.
Тому дуже важливим є Таїнство Причастя.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!