Владико, Господи Ісусе Христе, Боже наш, Джерело життя і безсмертя. Творче всього творіння видимого і невидимого, Рівновічний і Співбезпочатковий Сину Безпочаткового Отця! Ти з безмірної благості в останній час тіло прийняв і був розп’ятий і похований за нас, невдячних і нерозсудливих, і Твоєю Кров’ю обновив понівечену гріхом природу нашу. Сам, Безсмертний Царю, прийми покаяння і від мене грішного і нахили вухо Твоє до мене і вислухай слова мої. Бо згрішив я, Господи, згрішив перед небом і перед Тобою і став недостойним поглянути на висоту слави Твоєї, бо я прогнівив Твою благість, порушив Твої заповіді і не послухав Твоїх повелінь. Але Ти, Господи, незлопам’ятливий, довготерпеливий і многомилостивий, не віддав мене на погибель з беззаконнями моїми і навернення мого чекаєш. Бо Ти ж, Господи, сказав через пророка Твого: Не бажаю Я смерти грішника, але нехай він покається і буде живий”. Бо Ти, Владико, не хочеш погубити творіння рук Твоїх, і не люба Тобі погибель людська, але хочеш, щоб усі спаслися і до пізнання істини прийшли. Тому і я, хоч і недостойний неба, і землі, і цього дочасного життя, бо всього себе піддав гріхові, віддав у неволю пристрастям і осквернив Твій образ; але Твоїм ділом і творінням бувши, я, окаянний, не втрачаю надії на своє спасіння і приходжу, на Твоє безмірне милосердя надію поклавши. Прийми ж і мене, Чоловіколюбче Господи, як блудницю, як розбійника, як митаря і як блудного, і візьми мій важкий тягар гріхів Ти, що гріхи світу взяв, що зцілюєш немочі людські, що кличеш до Себе і заспокоюєш знеможених і обтяжених, що прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння. Очисти мене від усякої скверни тілесної і навчи мене приступати до святощів зі страхом Твоїм, щоб, приймаючи в чистім свідоцтві сумління мого частину святощів Твоїх, я з’єднався зі Святим Твоїм Тілом і Кров’ю і щоб Ти жив і перебував у мені з Отцем і Святим Твоїм Духом. Так, Господи Ісусе Христе, Боже мій, не на осуд нехай буде мені причастя пречистих і животворчих Твоїх Таїн, і нехай не буду я немічний душею і тілом, недостойно причастившись їх. Але дай мені аж до останнього зітхання мого неосудно приймати частину святощів Твоїх на спільність із Духом Святим, на шлях до життя вічного і на добру відповідь на страшнім суді Твоїм; щоб і я з усіма обранцями Твоїми був спільником нетлінних Твоїх благ, які Ти підготував для тих, що люблять Тебе, Господи; вони ж прославляють Тебе повіки. Амінь.
Чудова молитва, при складанні якої свт. Василій Великий керувався євхаристійним Апостольським Переданням. Після прослави Господа, з якої радив св. Василій починати усяке молитвослів'я, першими привертають особливу увагу слова: Ти з безмірної благості в останній час тіло прийняв і був розп’ятий і похований за нас, невдячних і нерозсудливих, і Твоєю Кров’ю обновив понівечену гріхом природу нашу”. Тут не буду торкатися прямо теми Втілення Сина Божого, але скажу трохи про інше. Про благість — пізніше, а про невдячність і нерозсудливість — тепер. Отже, люди названі невдячними і нерозсудливими. Чому так? Згадуються також тут слова Господа: Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!
(Матв. 7:11). Перше називаються невдячними, бо Господь, сотворив людину за образом Своїм, поселив її у раю, дав їй багато милостей і щедрот, але людина, була невдячною, згрішила і потім ще й вину поклала на Бога. І потім люди грішили, забуваючи про милості та щедроти Божі, якщо не в розумі та помислах, то у справах. А Христос прийшов оновити людську природу і зробити людей богами по благодаті і дітьми Божими за образом Своїм, і дарував Таїнство Євхаристії — Подяки Богові за всі благодіяння Його, явні та неявні”, щоб збулося сказане:
Принесу Тобі, Господи, жертву хвали (і подяки), плід вуст (і сердець)”. І якби були вдячними люди, то не грішили б, але, маючи безліч щедрот і милостей Божих, відповідали б Йому взаємністю в любові до Бога й один до одного. А нерозсудливими названі люди, бо не полюбивши милість і щедроти Божі, Самого Його й інших, вони не були і справедливими і розважливими, бо не тільки серце стало невдячним і повним гріхів, але і розум не був розсудливим, так що впали у гріхи люди. І найбільш приємні Христу чисті люди, подібні до дітей, бо таких є Царство небесне”, але і розсудливі угодні Йому. Погляньте, як говорив Господь до Каїна, коли той міг помислити на брата свого зло, що
коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати” (1М 4:7). Каїн же не був вдячний (Авель був, чому і прийняв його жертву Господь), але міг бути розсудливим, якби панував над гріхом і не згрішив би, послухавши Господа. Та не був Каїн розсудливим і згрішив перед Богом і братом. Тому і кожен, хто грішить, спочатку стає невдячним, а тоді і нерозсудливим. І часто можна бачити одних більш вдячними, а інших більш розсудливими; так, наприклад, Марфа і Марія — сестри Лазареві: Марфа була більш розсудливою (згадайте її розсудливість при приготуванні їжі та слова, що вже тіло брата її — Лазаря вже розкладається (Ів. 11) і тому не варто відкривати гріб), а Марія — більш вдячною, за що була поставлена в приклад Христом. Тому і взиває від імені кожного вірного св. Василій, щоб Господь дарував бути вдячними і розсудливими.
Далі привертають особливу увагу слова: Бо згрішив я, Господи, згрішив перед небом і перед Тобою і став недостойним поглянути на висоту слави Твоєї, бо я прогнівив Твою благість, порушив Твої заповіді і не послухав Твоїх повелінь”. Що тут мається на увазі?
Хто живе за благістю Божою, крім Нього Самого? Адже говорить Христос: Ніхто не є благим, крім Бога”. Отже жити за благістю Божою — це бути богом за благодаттю і дитиною Божою за образом Христа. І хто живе так? Хто дарує іншим усе необхідне для життя, подібно Богу? Хто благословляє усіх подібно Йому, Який посилає сонце на праведних і грішних, на своїх і чужих, на друзів і ворогів? Хто не буває злим і не має тіні зміни на зло, подібно Отцю Світла? Хто нетлінно живе? Лише ті, хто воскресли з Христом, ставши синами і доньками Воскресіння, серед них же першою є Пречиста Діва Марія, про яку сказано незмінно, навіки: Радуйся благодатна, Господь з Тобою!”. Хто ж не живе так щедро, той прогнівляє благість Божу. І
Закону немає на таких”. Це означає, що вони знають Бога обличчям до обличчя”, тому і зовнішній Закон виконують, але не з примусу, чи страху, чи нагороди, а з Христової любові.
Хто ж виконує заповіді Євангелія? Ті живуть згідно заповідей Христових. Ті блаженні у Ньому. Хто ж слухається повелінь, той виконує Закон Старого Заповіту, десять заповідей. Хто ж не слухається заповідей, той не слухає повеління Господні. Господь дарував людям жити за Його благістю, а коли ті не жили, то жити за заповідями. І далі йдуть такі слова: Тому і я, хоч і недостойний неба, і землі, і цього дочасного життя, бо всього себе піддав гріхові, віддав у неволю пристрастям і осквернив Твій образ; але Твоїм ділом і творінням бувши, я, окаянний, не втрачаю надії на своє спасіння і приходжу, на Твоє безмірне милосердя надію поклавши”. Хто прогнівив благість Божу, той піддав себе гріхові, ставши доступним спокусам і схильним до гріха, той став недостойним неба духовного, життя рівноангельского.
Хто порушив заповіді Христа, той віддав себе у неволю пристрастям, бо гріх уже має владу над його чи її діями і життям, тому і виникають пристрасті, той чи та уже недостойний чи недостойна землі оновленої по Воскресінні, землі живих”, яку обіцяє Христос лагідним, людяним:
Блаженні тихі (лагідні, людяні у найвищому смислі слова), бо вони успадкують землю”, а також іншим блаженним євангельським.
Хто ж не послухався Закону Старого Заповіту, Божих повелінь, той осквернив образ Божий і так пошкодив його, що навіть часто і тимчасове це життя укорочує собі гріхами, порушуючи заповіді, бо сказано в одній з заповідей: Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі” (5М 5:16), а
хто порушує одну заповідь, порушує увесь Закон”. Тому коли хто виконує заповіді Закону, то будуть подовжені дні його на землі.
Але надія покаяння є для кожного. Бо милосердя Боже безмірне. Задля цього Бог став людиною і пішов навіть на Хрест і смерть, щоб потім Воскресити усіх з Собою. Про це і говориться далі і просить святитель Василій, щоб Господь дарував це вірним, Йому ж слава, честь і поклоніння Отцю, і Сину, і Святому Духу завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Джерело: http://theology.at.ua/publ/o_blagosti_i_zapovedjakh_po_1_j_prigotovitelnoj_molitve_svt_vasilija_velikogo_k_prichastiju/1 Молитовник — Православний молитовник. Видавничий відділ УПЦ КП — К., 2002.