Матеріал збережено лише з метою підтвердження моєї участі колись давно в обговоренні розглядуваних питань. Зараз, у час невиправданої і злочинної збройної агресії Росії проти України, після об'єднання ПЦУ та її визнання, матеріал має обмежене значення (цікаві лише деякі моменти у тексті та аргументи).
1) Річ у тім, що Філарет подав апеляцію про незаконність позбавлення сану і анафеми, яка досі не розглянута, а без належного її розгляду, суд не має законної сили. Крім того, не розглянуто Помісний Собор УПЦ листопада 1990 р. належним чином. А розгляд передбачає дослідження. Саме цього майже не спостерігається.
Але саме до цього ми покликані Господом.
Цитую Про сайт
:
Пригадуються слова Апостола Павла: Мають бути і розділення між вами, щоб виявилися досвідчені
.
Зі спостережень помітно, що в суперечці люди схильні більше займати позицію сторін, що сперечаються, і меншою мірою схильні вивчивши обидві позиції, зробити мудрі висновки (адже останнє вимагає більше і праці, і часу, і зусиль). Старці кажуть: Трапляється людині досягти святості швидко, не будучи випробуваною і не проходячи тривалий шлях. Такий святий, але не досвідчений
. Але про такого і вони утримуються говорити, що він — святий. Адже воістину святі тільки досвідчені, випробувані, ті, що пройшли через випробування. І Апостол каже: Все досліджуйте, доброго тримайтеся
. Отже, у розділеннях людських, а найбільше — церковних, нехай буде більше тих, хто не поспішає одразу займати позицію, але хто поспішає досліджувати й міркувати, щоб виявилися між вами досвідчені
. Добре людині обрати одразу добре і найкраще, але досвідчено, мудро буде саме дослідити все і лише тоді зайняти позицію.
Любов нехай буде істинною і нелицемірною, а не на словах. Суд має бути чесним. Собор має бути розглянутий. Інакше, діючи без урахування цього, можна легко погрішити проти правди і Соборності Церкви, а це ніхто не зможе виправдати, оскільки Господь засудить.
Питання ж еклезіології недостатньо вивчені та розкриті, і зараз триває дискусія. Це також необхідно враховувати.
Отже, це — завдання сучасного Православ'я.
Можна ще подивитися роздуми з цього приводу. Наприклад, Питання про спасіння і Церкву
Зауважу, що позицією всієї Повноти Церкви Христової називається не просто позиція наявної ієрархії, але віра навіть одного вірної людини, якщо вона — з Христом, у Христі. І така віра відкривається соборно, за прикладом свв. Апостолів (Діяння 15).
Уточню, я зробив помилку — говорив про Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. Його рішення (про автокефалію УПЦ) не були розглянуті належним чином Помісним Собором РПЦ, до якого звернувся Собор УПЦ (згідно з канонами). І саме рішення Собору стали підставою для Філарета не припиняти священнослужіння на Київській кафедрі (а на Соборі і до нього він був виправданий).
Замість розгляду цього рішення, було організовано суд над Філаретом єпископами, які без запрошення Філарета як Предстоятеля УПЦ зібралися так, наче Філарет уже не Предстоятель УПЦ, на Харківський Собор 1992 р. (порушивши цим канони). І рішення цього суду (а фактично не суду, а незаконного позбавлення кафедри, що порушує канони і Статут УПЦ) підтримав Архієрейський Собор РПЦ 11 червня 1992 р.
УПЦ КП подає наступну інформацію щодо цих подій: http://www.cerkva.info/ru/icd/207-declaracia-7-2.html Тут канонічна конкретика. Якщо досліджувати, то позицію всіх сторін. (Додаткові матеріали: http://www.cerkva.info/ru/icd.html У цих матеріалах є спірні питання, в тому числі ідеологічні, але конкретика — також є).
Сайт Ієрархія Церков
подає інформацію дуже скорочено ось так: У 1991 р. митрополит Філарет, який очолює УПЦ, починає наполегливо домагатися автокефалії (прохання про автокефалію було подано до Москви 3 листопада 1991 р.). У підсумку конфлікту, що розгорівся, 7 квітня 1992 року перестав підкорятися Московському Патріархату. 27 травня 1992 року в Харкові зібрався собор УПЦ, який змістив митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ, Київської кафедри і відрахував його зі штату із забороною у священнослужінні. Митрополит Філарет (Денисенко), не визнавши цього рішення, з групою послідовників став фактично незалежним ієрархом, продовжуючи вважати себе главою УПЦ
.
Тут навіть немає й слова про Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р., хоча згадується прохання його до Москви. Подібне замовчування характерне і наприклад, для наступної публікації: Український Статут і статут Московського Патріархату : Портал Богослов.ru
Таке замовчування такої принципової події є необ'єктивним. З іншого боку, УПЦ КП не говорить про подробиці зібрань українських єпископів у 1992 р., лише згадуючи про зібрання в Житомирі.
Сайт Ієрархія Церков
каже, що 7 квітня 1992 р. Філарет перестав підкорятися Московському Патріархату
. Навпаки, УПЦ КП не згадує про дату 7 квітня (що означає ця дата?), натомість звертає увагу на факт тиску
на митр. Філарета на Архієрейському Соборі в Москві, через який він подав заяву
про згоду заради миру Церкві змінити кафедру, а 14 квітня зібрав прес-конференцію в Києві, де пояснив, що подібну свою заяву
виконати не може, оскільки це не принесе миру, суперечить волі вірян (маються на увазі нерозглянуті рішення Собору УПЦ листопада 1991 р.) та суперечить канонам (4 правилу Кирила Олександрійського).
Цитую саме правило з тлумаченням:
Канонічне Послання Кирила Олександрійського до Патріарха Домна Антіохійського
1
Кожна справа наша, коли прямо слідує правилам благочиння, не породжує для нас жодного збентеження, але позбавляє нас від осуду декого, а ще більше — здобуває нам і схвалення тих, хто мислить по-доброму. Бо хто не погодиться з думкою неупередженою, коли вона виголошена ким-небудь? Або чи не буде бездоганним, а навіть і усякою похвалою наповнений суд справедливий і законний? Це пишу нині, коли твоє благочестя у твоєму писанні, надісланому до мене і до преподобнішого і благочестивішого брата нашого та спів'єпископа Прокла, називаєш Петра найбільш побожним і Боголюбивим єпископом, а він тим часом плаче й уважає себе неправильно відчуженим від ввіреної йому церкви. Доречно ж було б або мати йому ім'я священства разом із самою річчю, або, якщо він не був гідний предстояти жертовнику Божому, не бути йому вшанованим і найменуванням єпископа. Можливо, слово моє здасться твоєму Боголюбству жорстоким і небратолюбним, але не таке воно по істині. Бо ми думаємо поблажливими бути до старця, залишивши йому одне лише найменування. Але набагато краще було б помислити й інше. Він говорить, що може виправдати себе, але йому не дано часу на виправдання і не запропоновано розглянути справу за правилами. Якщо це було б учинено, то саме діловодство або викрило б у ньому злочинця, доведеного і визнаного, і тому не спроможного сказати, що скривджений, або представило б його рішуче безневинним, і повернуло б йому начальство над Церквою, яка була йому доручена. Оскільки ж нічого такого не зроблено, то він і волає проти цього, і промовляє, що зазнав нестерпної образи і що несправедливо вигнаний; долучає ж, що і все, що він мав власного, забрали в нього. Отже, твоя преподобність, беручи до уваги, чого вимагають Божественні правила, і що личить Церкві та поставленим у ній для священного служіння, крім того, врахувавши і наше писання, нехай витре сльози старця. І якщо захоче він судитися з тими, хто покладав на нього злочини, то хай судиться за прийнятим звичаєм перед твоїм благочестям, у співприсутності підлеглих тобі найблагочестивіших єпископів, окрім тих, яких не прийме як таких, яких він підозрює. Ми не вважаємо, щоб будь-хто з найблагочестивіших єпископів мав ворожі думки проти брата, але щоб цей привід не послужив для ослаблення сили суду, який має відбутися, нібито цей суд несправедливо був проведений, то анітрохи не буде образливо, якщо дехто, через сумнів у їхній неупередженості, не буде в судовому зібранні.
Ап. 74; 1 Всел. 5; 2 Всел. 6; 4 Всел. 9 і 17; Антіох. 12 і 14; Сард. 4 і 5; Карф. 28; Кирила Олександрійського 3.
Єпископ Петро був позбавлений кафедри, за його словами, без правильного суду, шляхом примусу його просити про відставку. Святий Кирило пропонує вирішити справу правильним шляхом. Треба зауважити, що це правило дає підсудному право відведення суддів через сумнів у їхній неупередженості. Прикладом для цього принципу може слугувати Святий Іоанн Златоуст, який не погоджувався з'явитися на суд, оскільки його вершив його ворог Феофіл Олександрійський та деякі інші.
…
Рукописання ж зречення дав він, як каже, не за власним бажанням, а через потребу, через страх і через погрози від декого. Але й окрім цього, з церковними постановами не згідне, що деякі священнослужителі представляють рукопис зречення. Бо якщо гідні служити, то нехай перебувають у цьому, якщо ж не гідні, то нехай віддаляються від служіння не зреченням, а радше засудженням у справах, проти яких може будь-хто піднести великий крик, як таких, що відбуваються поза всяким порядком. Цілуй з тобою братію; ті, хто перебуває з нами, цілують тебе у Господі.
Порівн. 3 Всел. Собору Послання про Євстафія Митрополита (пр. 9); Дворазового 16. (за http://lib.eparhia-saratov.ru/books/13n/nikodim_milosh/rules3/153.html і 155.html)
Інший приклад. Є відома теза церковного права про територіальне розуміння Помісної Церкви
. Але як розділяти і розрізняти, де одна, а де вже інша територія, якщо чітко є лише не зовсім ясна вказівка, що церковне управління має відповідати адміністративному
. Ба більше, сучасне інформаційне суспільство ставить нові проблеми. Якщо раніше територіальна відмінність виникала багато в чому через складний зв'язок і поганий транспорт, то що зараз? Так, Україна — це інша територія
, відносно Росії, чи одна й та сама
? Якщо враховувати, що багато років Київська митрополія була у складі Константинопольського Патріархату, в той час як Московський Патріархат був окремим, а приєднання відбулося неканонічно (згідно з думкою Константинополя), то питання також неоднозначне.
Третій приклад. Чи краще бути автокефальною Церквою чи автономною? Усе досліджуйте, доброго тримайтеся
.
Навіть саме розуміння Правила Василя Великого — теж непросте. Про це говорять уже різні практики древніх. Бачимо, що сам Василій не надає своїм роздумам догматичного характеру, тобто не будує еклезіологію на цьому. Він схвалює обидві практики (що за їхньої відмінності свідчить про те, що Василь явно не розцінює питання як однозначне і догматичне), причому керується спасінням і повчанням багатьох. Тому можна думати, що Василь будує
словесне пояснення
відомому факту дії благодаті в Церкві та роль висвячення, не приписуючи власним думкам з цього приводу обов'язкової значущості. Він не розкриває Таїнства дії благодаті, залишаючи її на Таємницю Божого Домобудівництва, але словами пояснює, чому йому більш видається обґрунтованою практика деяких. Подібним чином можна будувати роздуми на думці про благословення. Наприклад, Ізраїль — благословенний
заради отців, хоча відкинув Христа. Звичайно, що тут очевидно, то це те, що не тому благословенний Ізраїль, що відкинув Христа, ні, так не буде! Але заради отців
, їхнього благословення.
І крім того, є й інші відмінні думки з цього приводу. Про це я і написав вище.
Джерело:http://www.bogoslov.ru/text/969507.html
Богдану з Москви:
1) Я не сперечаюся, а викладаю і порівнюю позиції двох сторін, викладаючи факти. Не букви, а факти, які мають правове значення. Усе ж це заради Істини. Перш ніж сперечатися, потрібно вивчити позиції сторін. Може, Ви вже все вивчили, але є люди, які не все вивчили. Ось заради них і варто досліджувати… А для того, щоб дослідження було предметним, потрібно наводити факти насамперед. І вказувати, де і як їх можна перевірити. Адже це наука. Сперечатися можна багато, а факти є фактами. Будь ласка, не полінуйтеся вказувати такі, оскільки їх нелегко знайти в мережі Інтернет (а на деякі не звертають увагу різні сторони).
2) УПЦ КП — так викладає суть поведінки Філарета:
http://www.cerkva.info/ru/icd/211-declaracia-9-2.html та інші посилання, дані нижче мною:
УПЦ КП стверджує, що оскільки звинувачення недоведені праведно
, то позбавлення сану незаконне
. 28 Апостольське правило говорить: 28. Якщо хто, єпископ або пресвітер, праведно за інші провини позбавлений сану, наважиться торкнутися служіння, колись йому довіреного, то нехай такий зовсім відсічеться від церкви.
(цитую за: http://www.magister.msk.ru/library/bible/comment/apostp/apostpr.htm)
Але УПЦ КП стверджує, що звинувачення надумані, недоведені, тому й позбавлення сану незаконне. А тому Філарет (і єпископ Яків) не позбавлений сану, а значить, його не можна анафематствувати за священнодійство.
УПЦ КП стверджує, що (російський переклад мій) за канонами судочинства жоден вирок не може вступити в дію до того часу, доки не буде розглянута апеляція на нього
(зверніть увагу, що її позиція прямо протилежна Вашій. Це означає, що або це питання спірне і неоднозначне, і кожна зі сторін обрала собі більш прийнятний для неї варіант, або що питання відоме, але хтось стверджує неправду. Я недостатньо компетентний у канонах, і мені належить дати відповідь моїм братам і сестрам про дослідження. Якщо Ви можете вказати канони, які підтверджують одну позицію, вкажіть, будь ласка. Якщо таких немає, тоді необхідна постановка нового питання). Далі УПЦ КП стверджує, що апеляція не розглянута
. Як приклад наводяться суди над свт. Афанасієм Олександрійським та Іоанном Златоустом. Важливо, що незважаючи на засудження (яке було потім знято), свт. Афанасій продовжував справу боротьби за Нікейську віру, а Іоанн Златоуст не міг звершувати священнодійства, бо був конвойований на заслання. Тому на цих прикладах неможливо обґрунтувати з достатньою впевненістю жодну з позицій.
3) Щодо тиску
, то слід навести факти (Ви навели лише твердження, без можливості його прямо перевірити). У позиції УПЦ КП є вирази, які можуть бути витлумачені, як вказівка на можливий тиск
з боку Філарета на єпископів на Соборі 1-3 листопада 1991 р., але викликає сумнів, щоб звинувачуваний митрополит Філарет міг водночас так тиснути
на єпископів, щоб вони і представники народу Божого на Помісному Соборі одностайно голосували за прохання про автокефалію. І крім того, висловили йому повну довіру
. Ба більше, УПЦ КП пояснює все так, що Філарет дбає про дисципліну як Предстоятель.
4) Смертність серед єпископів не говорить про тиск. І подібне звинувачення безпідставне.
5) Щодо Правила св. Василія (яке часто залучається до теми). Факт схвалення прийняття без перехрещування, мабуть, говорить про те, що він готовий визнати Хрещення розкольників. І керується при цьому не богослов'ям, а ікономією. Він ніяк не пояснює, як Хрещення, здійснене розкольником, не повторюється в Церкві. Хоча й наводить пояснення, чому ж буває й інакше.
Усім:
Щодо твердження про дніпропетровський храм (а не Церкву
), то це скоріше недогляд
Філарета (якщо факт підтверджується). Адже він не може під час короткого візиту перевірити все. В офіційних документах і в практиці більшості парафій дотримується віровчення ПЦ.
Нам слід шукати, щоб мати позицію у Христі, засновану на Ньому. Але для цього необхідні дослідження. Шукайте — і знайдете, стукайте — і вам відкриють…
, — каже Христос. І наводить приклад вдовиці та несправедливого судді. Господь же більший за несправедливого суддю.
Відіслано як наступний коментар.
Багатьом хочеться вірити, але мало хто досліджує. І багато хто не готовий досліджувати.
Так, доводиться визнати, що автокефалія для Української Православної Церкви в Україні є більш канонічно та історично обґрунтованою. Чому?
Коли хрестилася Русь, то Матір'ю-Церквою була Константинопольська. Хоча держава була інша. І потім, коли проголошувалася автокефалія Московської Церкви, вочевидь, ті, хто проголошував, вважали, що Москва — інша територія, ніж Київ і Константинополь. І так було двісті років (більше навіть). Потім, оскільки території Москви і Києва об'єдналися в єдиній державі, то Київську митрополію було неканонічно (Константинопольський Патріарх був за це позбавлений влади Синодом) передано Московській Церкві (це історія)
заради однієї держави. Виходить, Московська Церква діяла так, наче Москва і Київ були різними територіями, коли були різні держави, а коли була одна — то начебто вони — одна територія. Але тоді тепер, коли Україна і РФ — різні держави, то з усією очевидністю, логічно було б очікувати таких самих дій.
Інакше історія Церкви в Україні втрачає свою логіку…
І крім того, є й інші чудові думки з цього приводу. Про це я написав вище.