Важливі думки, які виникли у мене після прочитання цікавих роздумів (у перекладі) за посиланням:
https://credo.pro/2025/09/387161
Те, що Бог щось призначає, не суперечить людській свободі. Зокрема, наявність певних обставин не суперечить людській свободі. Кожна обставина фактично містить у собі щось, що часто не залежить суто від людської свободи — нашої чи чиєїсь. Навіть якщо переважно ці обставини визначаються діями людей, усе одно люди використовують наявне середовище й інші обставини, які безпосередньо від них не залежать: рівень розвитку тощо. Отже, щось завжди є незалежним від їхньої свободи, і тим не менше люди діють вільно. Це не обмежує їхньої свободи. Дивіться також:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html
Стосовно Бога, можна сказати ще більше: Бог може діяти, як захоче, і тут Він абсолютно вільний. Але людина, подібна до Нього, хоча й не може діяти відразу і завжди, як захоче, але може діяти вільно. Це — по-перше.
По-друге, подивімося на Адама і Єву. Коли Господь сотворив Єву з ребра Адама (або з його боку, якщо перекладати так), є також згадка про Святого Духа. У грецькому виразі «παρὰ τοῦ πατρός» (Іоана XV, 26) приблизно йдеться про «від боку Бога; від близько Бога», що може натякати на Єву (Буття I, 26-30, II, 18-25).
Але повернімося до Адама і Єви безпосередньо. Господь творить Єву, жінку, згідно Свого задуму, потім приводить її до Адама. Не самі Адам чи Єва приходять один до одного, але Господь приводить Єву до Адама. Тоді Адам каже: «Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою буде зватися, бо взята вона з чоловіка» (Буття II, 21-24). Виходить, що Адам це визнав, і можна думати, що саме цей момент був укладенням шлюбу. Бог благословив людський шлюб, але водночас ми бачимо синергію Бога і людини. Але також бачимо, що Бог усе розпочав, також і Бог поєднує людей у Шлюбі, як про це каже Христос: «Що Бог зʼєднав, людина нехай не розлучає» (Матфея XIX, 5-6). Адже Бог привів Єву до Адама, сотворивши її для нього, — це був Божий початок. А Адам, зі свого боку, визнав, усвідомив і промовив свої слова.
Таким чином, бачимо синергію. І я думаю, що так само відбувається в житті людей. Бо Господь каже: «Кому дано, нехай вмістить», говорячи про одруження. Тут мається на увазі, що для багатьох, чи принаймні для деяких, Бог може передбачити і призначити «свою людину» — так, як це було з Адамом і Євою, чи як із іншими подружніми парами (згадаємо, наприклад, історію з книги Товії). Або як у житті Божої Матері. Є багато прикладів.
Найперше це відбувається тоді, коли потрібно не лише для самих людей, але й для інших — або й для історії світу, Церкви, Божого спасіння людства. Але можливо, що Бог не завжди визначає людині половину наперед, залишаючи більше свободи у виборі. Тим не менше, у будь-якому випадку відбувається співпраця Бога й людини. Бо саме Бог з’єднує, а не людина.
У шлюбі, звичайно, Бог з’єднав, і тому слова Христові мають глибокий сенс. І ще більше вони мають сенс, коли Він говорить про перелюб. Тут, на мою думку, священник пан Майкл Ренньє щось забуває. Дивіться:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/12062025.html
Також і сьогоднішні читання з Апостола на честь святих Богоотців Йоакима та Анни (Галатів IV, 22-31), де говориться про двох синів Авраама, а також про два Завіти, має пряме відношення до цього — якщо Бог призначив когось комусь, це важливо для спасіння багатьох, а якщо дав більше свободи — то не залишив напризволяще, без піклування і промислу.