Господь Ісус Христос каже: Кажу вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а після цього не можуть більше нічого зробити. Скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу, вбивши, ще й у геєну вкинути. Так кажу вам: того бійтеся!
(Луки 12:4-5; порівняйте: Матфея 10:26-33).
Йдеться про страх Божий. Христос каже боятися Бога. Дивіться, не каже перестати боятися, так, наче не хоче гасити силу страху. І в сміливості є міра, наприклад, святий архангел Михаїл не наважився винести зневажливого суду, а сказав: Нехай докорить тобі Господь
(Юди 1:9).
Коли Господь дає сміливість, то є один з Його дарів, тоді страх дійсно відступає. Але часом Господь не дає дару сміливості. І тоді страх не є сам по собі гріхом, але він, за свідченням багатьох, наче вимірює нашу недосконалість
: Улюблені, коли наше серце не звинувачує нас, то маємо сміливість перед Богом
(1 Івана 3:21), а також: У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий в любові
(1 Івана 4:17-18). Апостол Павло каже: Тому що ви не одержали духа рабства знову на страх, але одержали Духа синівства, яким кличемо: Авва, Отче!
(Римлянам 8:15;26-27).
Чому, отже, Христос каже боятися Бога, а апостоли свідчать про відсутність страху як крок до досконалості?
Справа у тому, що є страх, який є даром Божим, а є страх людський, природний. Христос і апостоли у цих місцях говорять про різний страх.
Зупинимося глибше на словах апостола Павла, щоб це побачити ясніше. Страх, про який говорить
апостол Павло тут, є метою отримання духа
(чи Духа
?). Цей дух рабства
(чи Дух рабства
?)
вказує на певне спонукання, якому важко протистояти. Тобто майже напевне, після отримання духа
за
ним слідуватиме страх, який є метою отримання. Цей страх, вочевидь, має вберегти від гріхів, чому і
посилається. Сам вислів дух рабства
є сталим висловом, певною метафорою, яка вказує на суттєву
відчутність
отриманого, так, наче справді щось наповнює людину. Ми б сучасною мовою сказали не про
отримання духа
, а про явну, відчутну, суттєву та вагому, значиму внутрішню спонуку мати (отримати, здобути, відчути) страх грішити. Так, наприклад, Писання говорить про те, що Господь збудить духа
когось для чогось вагомого (пор.: Єремії 51:11), про підкорення пророчих духів пророкам
(1 Коринтянам 14:32) та інше подібне. З огляду на це немає сенсу перекладати тут Духа рабства
(з великої літери замість малої). Апостол Павло в іншому місці каже: Адже Бог не дав нам духа страху, але сили, любові й розсудливості
(2 Тимофія 1:7), — говорячи про покликання та про (активну, діяльну) силу. Ще ж каже: Тож перебував я серед вас у немочі, у страху й у великому трепеті; і моє слово, і моя проповідь — не в переконливих словах мудрості, але в проявах Духа та сили, щоб ваша віра була не через людську мудрість, а через Божу силу
(1 Коринтянам 2:3-5).
Вертаючись до слів Христа, можна побачити, що Він говорить про теперішній вік, не про Царство Боже, бо у Царстві Божому не буде потреби боятися, що Господь когось вкине до геєни вогненої. Отже, подібно до заповіді про одруження ця заповідь стосується безпосередньо часу до настання Царства Божого. Хтось може сказати, що досконала любов, про яку каже апостол Іван, буде лише в Царстві Божому, але тоді якраз слова Івана стають не заповіддю, а пророцтвом, що, судячи з усього, не відповідає задуму. Отже, у теперішньому віці маємо різні заповіді щодо страху. Отже, йдеться таки дійсно про різний страх.
Але ще потрібно сказати, що слова Христа навчають щодо страху безпосредньо, а слова Івана Богослова навчають не страху, а любови. Зосередимося зараз тоді на словах Христа, адже справді, Він хоче нас навчити... боятися.
Христос визнає, що хтось з його послідовників, друзів може боятися смерті від гонителів (чи чогось ще, зрештою, слово Його подане коротко). Він не заперечує того, що хтось може боятися. Він не стверджує, що страх сам по собі стосується цього віку (порівняйте зі словами про одруження та восресіння мертвих, що після воскресіння не одружуються
). Цікаво, чому. Вочевидь, Христос хоче підбадьорити учнів. Не про кожне переживання цього віку Христос каже, що воно тимчасове, але каже про страх, що він закінчується. Стосовно шлюбу Господь не хоче, щоб він займав центральне місце у житті, а стосовно страху... Він йде далі, і не хоче, щоб ми боялися. Але сам страх каже робити об́́ґрунтованим
. Обґрунтованим
є те, що стосується вічності прямо, тому заповідає боятися Суддю, Вічного Бога.
З вічним Богом людина має дещо спільне, сотворену за образом Божим вічну душу, яка не гине через тимчасову смерть тіла.
Отже, страх Божий повніший
, стосується усієї людської істоти, а не лише тіла. Водночас це страх, який може перерости в любов. Навряд чи природно і послідовно почати любити те, що викликало страх, але стосовно Бога це природно і послідовно. Наприклад, якщо людина реально погрожує тобі і вимагає у відповідь виконання тих чи інших дій, то навряд чи можна довіряти такій людині та безбоязно виконувати її бажання. Але Бог бажає нам найбільших благ, які можемо вмістити, найперше нашого вічного спасіння та пізнання істини, вічного блаженства.
Хтось скаже: якщо Бог так нас любить, чому допускає взагалі можливість падіння, можливість загибелі? Але подумайте: якщо немає можливості впасти, то чи великим є стояти? Якщо неможливо загинути, то що особливого у тому, що існуєш? Це тоді просто природний порядок речей, так має бути
. Ніякого тоді суттєвого розвитку, ніякого справжнього росту, якісних змін, нічого суттєвого у такому стані немає. Якщо свобода не здатна впливати на стан природи, тоді природа — має таку свободу чи ні — залишається більш-менш константою
, чимось визначеним, оформленим, завершеним. Але тоді сама її свобода стає своєрідною формальністю. Є вона чи її немає — від цього майже нічого стосовно природи не залежить. Бог же задумав, щоб ми мали досконалу свободу, а вона передбачає здатність впливати на стан природи, здатність до самовизначення сучасною мовою. Бог Вседосконалий і Безмежний у святості, і Його свобода ніколи не впливає на Його природу у напрямку погіршення, а лише в напрямку вічного плідного життя та радості в любові. Отець досконало любить Сина і Духа, так само і Син досконало любить Отця і Духа, так само і Дух досконало любить Отця і Сина.
Хтось знову скаже: Якщо я маю таку свободу, чому тоді я не можу й у вічності, коли явиться слава Божа і Він Сам, змінювати себе на краще?
. Але подивімося глибше: коли явиться Господь, коли явиться Його задум, то що особливого у тому, щоб повірити? Щоб захотіти бути з Богом? Що особливого у тому, щоб відгукнутися на Його волю? Адже будь-хто, побачивши, переконавшись, стає впевненим, але не в силу здатності вірити, а від очевидності. Не побоюся сказати: Що божественного у тому, щоб вірити, коли бачиш те, у що віриш? Що божественного у тому, щоб виконувати Божу волю не з довіри та любові, а з очевидності та необхідності?
. А ми наділені Богом саме такою, божественною свободою у всіх її вимірах.
Тому людина з Богом буде або вічно радіти, або та ж сама божественна свобода стане можливістю (але не винуватцем) того, що людина вічно гинутиме.
Хтось скаже: Якщо маю лише обмежений час, поки не настало Царство Боже, поки живу, то чому Бог не дав мені змогу жити довго, не дав багато часу для навернення та Його пізнання?
. Але подивімося: але ж дав. І продовжує давати і зараз, коли я пишу, і коли хтось читає ці слова. А що особливого, скажу знову, у тому, щоб навчитися робити добро у силу безкінечного повторення? Але ми отримали свободу, яка здатна у (порівняно) короткий час привести нас до спасіння. Яка усього стосується, усього, що може її обмежувати як творіння, але яка і водночас здатна підноситися до Бога. А ще: але ж і не всі, навіть маючи багато часу і разів для навернення, не навертаються, а продовжують грішити, шкодячи собі та іншим. І знову бачимо причину, чому Бог промислительно припиняє гріхи людей. Отже, як підсумок, маємо божественну справжню свободу, яка нічим, крім Бога, не насичується, ніде не має спокою, крім Бога.
Крім божественності, свободу можна охарактеризувати ще наступним чином. Вона має здатність здійснитися, здатність до становлення, здатність здійснюватися і бути здійсненою. Здійснена свобода має певний реальний результат. Причому цей результат кардинально змінює характер здійсненої у ньому свободи. Вона, будучи здійсненою, маючи результат, уже не є такою, як була до цього, не є свободою до
, але стає свободою після
, вона продовжує своє існування у мета
-свободі, після
-свободі (надалі буду писати згідно правопису метасвобода
, післясвобода
).
Характеристикою такою метасвободи є своєрідна одягненість
у результат, здійснений результат як певна характеристика самої метасвободи. Саме тут найбільше виразно проявляється згадана раніше божественність свободи та її зв'язок з Богом. Саме під час здійснення свободи вона переходить до метасвободи, і тут вона найбільше взаємодіє з Богом. Тому Бог, щоб спасти людей і привести їх до Себе, творить так, що шлях до остаточного результату розбиває
на мережу проміжних підрезультатів
, щоб у кожному вузлі мережі можна було з Богом взаємодіяти більше. Також це дуже важливо для покаяння та навчання.
Результат переважно є не остаточним, а включеним у буття разом з іншими результатами, разом з Богом, з іншими людьми, природою і має таким чином значення наслідків здійсненої свободи — якщо людина дивиться на прямий безпосередній результат здійсненої свободи, то йдеться про частковий результат, якщо бачить ширше і глибше, то про багатий результат, а якщо цілком і повністю, остаточно — то повний результат. Останній є результатом загальним, для всіх, є Царством Божим і людьми перед його воротами (не перед смертю тієї чи іншої людини, але саме перед Царством Божим після загального Воскресіння мертвих), і цей повний результат здійснюється Богом.
Свободу, отже, можна охарактеризувати словами:
здійснюваність— здатність здійснюватися і отримувати відповідний результат (процесуальність);
здійсненність— здатність отримати результат як даний, результативність;
Повертаючись до страху: якщо ти можеш почати боятися чогось чи когось іншого, а перестати боятися чогось чи когось водночас (не надто важливо, послідовно
чи паралельно
), то такий страх є частиною свободи. І в міру того, як опановуєш ним, зростає твоя свобода. Божий страх вбереже тебе від гріхів, але Бог явить і щось більше: Він дарує любов.
Хтось скаже: Я не можу, я не маю сили (знань, досвіду, вміння тощо)
. Але погляньте, згідно написаного у творах
Як Господь хоче, щоб ми перемагали спокуси
та Сила людини. Повна версія
— насправді можемо.
Для всіх випадків Господь радить саме такий підхід? У самому Євангелії Він про це ясно не каже, але подумаємо: якщо Він каже про щось у Євангелії, то це означає, що до цього питання саме такий підхід в Його очах є добрим, що саме так можна досягнути найкращих результатів з усіх можливих або навіть більше того, що інші підходи можуть бути неправильними, або принаймні іноді давати гірші результати, або взагалі давати не те, що потрібно.
Отже, якщо Ви знаєте, що у Вас є ключ — якийсь особливий ключ, один-єдиний, неповторний, у якого немає дублікатів, в принципі немає дублікатів...
Якщо Ви знаєте, що у Вас є такий ключ і він один-єдиний відкриває одні важливі двері, і тут Ви потрапляєте в ситуацію, де також маєте закриті двері, і у Вас ще є інші ключі, то хіба Ви не захочете найперше випробувати цей особливий ключ, той, який відкриває одні-єдині двері, які жодний інший ключ не може відкрити, хіба Ви не спробуєте відкрити ці двері, не знаючи, який ключ до них підходить, саме цим особливим ключем, і, отже, можна так думати, що це певний зразок — Господь пропонує зразок до ситуації, яку Він точно знає, як потрібно вирішувати. За зразком цієї ситуації ми можемо думати і про інші, знаючи, що Господь не пропонуватиме нам щось таке, що зовсім не підходить до чогось подібного, щось таке, що буде суперечити, що буде розривати зв'язок, тому я вважаю, що цей підхід правильний і до інших випадків, хоча не обов'язково має бути тільки він і виключно він, але він правильний, якщо його вдається осягнути, якщо вдається досягнути його як певної мети, певного засобу до мети, головної мети — бути з Богом і в Бозі, то тоді слава Богові за це, і потрібно тоді це зробити, виконавши слова Христові.
Господи, допоможи нам, заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю!
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові завжди, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.
Джерело: https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/.
Дата першої публічної публікації: 29.01.2023 р. Дата першої публікації для обмеженого кола читачів: 12.06.2022 р. Дата першої публікації першої частини тексту: 26.03.2022 р. Дата публікації актуальної версії: 19.05.2023 р.