Читання має дві частини, розділені початком нового розділу.
Згадування про Вавилон — одна з вказівок на те, що автором другої частини книги пророка Ісайї (після 40 розділу) був так званий Другий Ісайя
— один з учнів школи пророків, заснованої самим Ісайєю, який жив десь через 200 років після нього.
Тим не менше, вказівка непряма, загалом можна думати, що був лише один Ісайя, а вказівки у другій частині стосуються сили його пророчого дару.
Загалом питання про те, чи писав один Ісайя, чи їх було двоє (з проміжком часу більше століття) — залишається не до кінця ясним.
Повертаючись до тексту, зазначу, що у першій частині сьогоднішнього читання Господь пригадує обітниці Авраамові та патріархам, говорячи про пісок
та піщинки
(а не порох
, як було у першій обітниці Аврааму), тобто те, що можна хоча б приблизно порахувати
(порівняйте коментарі за посиланням:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/
).
Мир, як потік (ріка), а праведність — як морська хвиля
— своєрідна метафора, яку можна порівняти з написаним у творах за посиланнями:
https://www.facebook.com/groups/mereza/permalink/2871043933194200/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/en/ThememoryofSt.GregorytheTheologian.html — цей англійською мовою,
тобто що через дію Божої благодаті на праведних людей, їхня праведність (а особливо, якщо праведним є цілий народ) настільки часта та сильна, як легко на морі виникають морські хвилі у великій кількості, і щасливе життя проникало б усюди, в усі сфери життя, так само як не можна легко спинити потік ріки.
Друга частина (від початку XLIX розділу) — пророцтво про особливе покликання ізраїльського народу, в якому мав прийти (і вже прийшов) Месія-Христос. Стріла
— те, що має влучно перемогти гріх, будучи тонким
, тобто меншість людства (один народ) безпосередньо сприяла виконанню Божих пророцтв стосовно приходу на світ Месії-Христа.
Водночас видно і вказівки на Самого Христа, Який прославляє Бога-Отця, і є справжнім Світлом.
Ісайї XLIX, 1 — від утроби Він покликав мене, з живота моєї матері назвав моє ім’я
— з живота моєї матері
— два первісних кореня ‘meeh’ — внутрішні органи, живіт, зокрема шлунок, органи розмноження, серце тощо, в переносному смислі — співчуття, симпатія
та ‘em’ — матір
(‘mi’ — моєї
) (фраза приблизно звучить як ‘mimmeeh `immi’).
Потрібно зазначити, що показано і складну історію ізраїльського народу, і загалом людства, які не стали праведними разом, але тим не менше, здатні до покаяння, і так відбувається.
Пропущено історію завершення життя Сарри, Авраама, значну частину про життя Ісаака та Ревекки (його дружини), перші роки життя Ісава та Якова, їх синів.
Тут говориться про те, як Яків через участь у цьому його матері Ревекки отримує більше благословення від батька Ісаака, який майже не бачив, а Ісав — менше, і про те, що дозволяє краще бачити різницю між цими братами.
Бачимо також і жертовність Ревекки-матері, яка готова пожертвувати собою заради любого сина, а важливість благословення (зокрема батьків), і пошану до благословення.
Але ключовим і важливим зокрема для посту є тема ставлення до духовного на прикладі двох братів — щирого Якова, який справді вірить і намагається діяти згідно сумління, та Ісава, який розглядає духовне лише як певний засіб, інструмент
здобуття блага, переваг.
Саме через останнє Бог забрав у нього те благословення і віддав Якову — бо сам Ісав у душі виявився недостойним (подивімося на те, що раніше він продав первородство за юшку
Якову, на діалог Ісава з батьком, а також на задум убити Якова з дотриманням правил
справляння жалоби за померлим згодом батьком, на заздрість). Яків не мав таких задумів, бо був близьким до Бога, мав добру совість, і ставився до брата з повагою. Ісав же ставився до духовного — подібно як до балів у грі
, які можна отримати за успішну гру, проходження гри
. Бог його насправді не цікавив, а духовне — цікавило лише в силу зовнішньої значимості для оточення, у якому він ріс і жив.
Потрібно сказати, що згодом, Яків буде миритися з Ісавом, саме через голос совісті, а помириться через Божу ласку до них обох.
Благословення Ісава Ісааком також у такому контексті нагадує пророцтво про секуляризацію суспільства — люди будуть старатися формалізувати
духовність, щоб отримати більше свободи
, хоча корені такого ставлення лежать зовсім не в малій свободі духовного (якраз навпаки!), а у самому ставленні людей, які віддалилися від Бога. Можна ще сказати, що Бог піклується і про людей, які далекі від Нього.
Грецький та єврейський тексти дещо відрізняються, але загалом дуже подібні, тим не менше, деякі вірші сильно відрізняються.
Загалом Господь через Соломона навчає тут чесності, мудрості, доброти, милосердю, піклуванню про потребуючих (зокрема вбогих), любові до навчання (учіння), вмінню слухати і повазі до порад, потребі для батьків навчати, працьовитості та праведності.
Найвідомішим є вірш Притчі XIX, 17 — який фактично провіщає Євангельську істину про те, що те, що робимо людям, робимо Самому Христові (Богові і людині, Богові) (Матфея XXV).
Також потрібно звернути увагу на настанову, що батькам потрібно навчати і виховувати, але при цьому не можна в душі себе підносити, вважати вчителями, виявляти зверхність. Знову ж, у Євангелії це правило розкривається з значно більшою глибиною.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.