Слава Ісусу Христу! 🌞💙💛
Апостоли Пилип та Андрій, маючи грецькі імена, походячи з одного міста, могли спілкуватися з греками досить добре, чим пояснюється їх поведінка.
Оскільки багато народу не розуміли Ісуса, то Він творив чудеса на знак для невіруючих (тут зокрема — голос Отця як чудо).
Слова про Світло перегукуються з початком Євангелія, дивіться також за посиланням:
09042023.html
Іоана XII, 24 — про зерно є цікава думка за посиланням:
https://www.instagram.com/p/CKiw7X6r6YP/
Святий Дух через апостола Павла в іншому місці каже:
Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І те, що ти сієш, то не майбутнє тіло сієш, а тільки зерно, яке прийдеться, — пшениці чи чогось іншого. А Бог дає йому тіло, яке забажає: кожному насінню — власне тіло” (1 Коринтян XV, 36-38). Зерно, поки не проростає у добрій землі згідно покликання, яке має, — бути зерном і прорости у пшеницю — залишається одним, самотнім. Зернина не зв’язана тілом з іншими зернами (може, лише місцем зберігання зв'язана) і не є пророслою пшеницею. І якби хтось дивився на неї, то думав би, що вона самотня, одна зернина. Але важливим є зростання, згідно покликання, важливо зернині залишитися пшеницею, і в добрій землі вона проростає. І тіло, стосунки є іншими, ніж зернина, сіяч не знає, як конкретно буде виглядати пшениця. Бог же знає все, Йому слава навіки. Амінь”.
Іоана XII, 25 — паралельне місце пояснене за посиланням:
19032023.html
Перша цитата пророка Ісайї — Ісайї LIII, 1 — це початок 53 глави, яка уся присвячена пророцтву про невинні та безгрішні страждання Ісуса Христа за наші гріхи, спасительному значенню Його страждань за нас. Варто прочитати усю ту главу повністю, також вона є яскравим свідченням ясності пророкувань самого Ісайї. Він був мучимий за гріхи всіх нас, Його ранами ми стали здоровими
, — ключова думка глави. Гріх приносить муку, страждання, смерть, і Господь Своїми стражданнями бере це все наше — страждання, погіршення та смерть — на Себе замість нас, приймає наслідки наших гріхів замість нас і цим нас спасає. Іоан також підкреслює лагідність та незлобивість Ісуса далі, показуючи здійснення пророцтва далі.
Друга цитата пророка Ісайї — Ісайї VI, 10 — також повторюється синоптиками у зв’язку з притчами Ісуса та розумінням їх народу. В Ісайї це частина видіння, у якому він бачить Господа, серафимів, один з яких його очищає. Смисл слів не в тому, що Господь учинив людей нездатними зрозуміти і прийняти істину у Христі, щоб зцілитися, а в тому, що люди віддалилися від Бога так, що їх здатність пізнавати Бога сильно обмежена, так що їм важко дається (як малоуспішним учням) щось більше, ніж найпростіше в тому.
Питання людей, хто є Сином Людським (власне Христос і є Ним, про що Він раніше багато разів казав), показує їх нерозуміння.
Іоана XII, 43 — полюбили славу людську більше, ніж славу Божу
— Іоан часто пояснює поведінку і життя людей саме любов’ю цих людей — добрі вчинки та життя — любов’ю до добра, до Бога, а злі — до зла. Це може видаватися незвично, адже ми часто думаємо, що вчинки людей далеко не завжди показують їх любов, можуть зумовлюватися різними обставинами та причинами, крім любові. Але Іоан підкреслює, що у людей була можливість зрозуміти, розібратися, побачити і пізнати істину в Христі, тобто вони свідомо не наважилися чи ухилилися від того (подібно як і зріла любов є свідомою себе та того, що викликає і до чого прагне і веде). Друга причина — саме любов є найвагомішою і найсильнішою спонукою, можна сказати — остаточною силою людського життя — тому вирішальне рішення можна сказати викликане саме вирішальною причиною — а це значить, любов’ю. Остаточно, фінально, цілковито — кардинальне рішення приймається на основі любові. Любов тут не означає певний стан почуттів, але саму цілісну реальність буття людини у свободі та самовизначенні, спрямовану до того (також і до тієї особистості, тут також — до Христа, чи до когось ще), що для людини є важливим, цінним. Якщо згадати також, що увесь Закон і пророки засновані на заповідях любові, що любов вміщає у собі всі заповіді, стосовно усіх сфер життя, то полюбити
, згідно слів Писання, включає в себе цілісне ставлення. Тому і загальне підсумкове рішення також зумовлене, мовою Писання, любов’ю.
Завершення глави показує, що Ісус є Спасителем, і що Бог ні з ким не ворогує. Він не діє з певними прихованими чи явними особистими мотивами особистісної боротьби з людиною, не ховає камінь за душею
. Христос не ламає
людей, але дає їм життя. Водночас те, що Він каже є істинним, тому не буде знехтуване і зневажене, але виявиться і буде сильним і для тих, хто противиться, нездоланним.
Як кажуть багато святих, Бог ні з ким не ворогує, але багато-хто ворогує проти Бога. Цими словами Господь це підкреслює.
Подібна історія у майже той же час описана усіма євангелістами, причому Іоан навіть називає ім’я жінки — це Марія, сестра воскрешеного Лазаря та Марти, мироносиця. Дивіться, зокрема за посиланнями:
09042023.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/
Але відрізняються у них час події — про що писав раніше. Можливо (але малоймовірно), таких жінок було дві, і тоді у кожному Євангелії описано одну з них, але тоді і розмов з Юдою на ту ж тему було дві. На мою думку, найточнішим є у цому місці Євангеліє від Іоана, і подія була одна — з Марією, сестрою Лазаря та Марти, одних з моїх улюблених святих. Пояснення — дивіться вище.
Матфея XXVI, 10-11 — Мене
— ‘εμε’ — ‘eme’.
Тут ще додам, що вчинок жінки та захист Ісуса показують, що Господь приймає щедрість у любові, Він не є скупим
чи глухим
на вияви любові, до якої Сам людей закликає. Звичайно, думати про Божу скупість
— це схоже тут на Юду, чого потрібно остерігатися.
Господь Сам є Щедрим у любові, і нас навчає бути щедрими.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!