Починаються пророцтва про різні народи. Перше — про Вавилон.
Потрібно мати на увазі, що пророцтво про народ в силу багатоплановості пророцтв мають універсальне значення у тих чи інших аспектах — наприклад, якщо суд Божий очікує зарозумілих вавилонян, то ніяк не менший суд Божий очікує і зарозумілих інших людей, хоча начебто в пророцтві нічого може не казатися про них.
Загалом уривок сьогодні найбільше нагадує Друге Пришестя — коли Сам Господь зі святими ангелами явиться і переможе Антихриста та лукавого і тих, хто з ними.
Вавилон через Одкровення (Апокаліпсис) став загальним символом зла у світі, а головна причина зла — самопіднесення, гординя, зарозумілість.
Ще зверну увагу на слова про вагітну жінку та зміну обличчя старців — вказують на глибокі внутрішні зміни в людях у часі Другого Пришестя — подібно як біль жінки від народження є внутрішнім. А обличчя вказують на глибокі зовнішні зміни в людях.
Закінчення потопу, вихід людей на оновлену землю, жертвоприношення Ноя, Боже рішення не нищити землю через людей.
Тут також тексти дещо відрізняються, але не настільки сильно, як у Притчах.
Найбільше відрізняються тим, що в одних текстах говориться про розкаяння
Боже, а в інших — про рішення Боже. Потрібно мати на увазі, що який би текст не вважати більш правильним, але ідея розкаяння
Бога — антропоморфізм — Бог знає все наперед, і не має потреби у чомусь справді каятися, щось у Своїх думках змінювати.
Але якщо Божі дії для одного стану одні, а для іншого — інші, причому як ті, так і інші відбуваються одні за одними, по порядку, то людина такий стан називає стосовно себе самої переміною, яких у Бога немає насправді (дивіться, наприклад, послання Якова).
Бог один раз навів потоп на землю, і більше того робити не буде, люди житимуть у Всесвіті аж до Другого Пришестя, але це не розкаяння
Бога.
Хтось може спокушатися тим, що загинуло багато людей і тварин у потопі.
Але потрібно пам’ятати, що у Бога всі живі
, що буде загальне Воскресіння мертвих. А ось стан того суспільства був невиправним, Бог це точно знав, і тому не міг залишати його таким же, бо ніхто б надалі після Ноя не спасся б.
Зверніть увагу, що люди гинули, навіть не звертаючи уваги на Ноя та ковчег, настільки їм праведник та його життя були байдужі як до потопу, так і під час.
Це показник занепаду суспільства і кожної людини серед них.
З іншого боку, обітниці Христа і текст Буття показують, що такого занепаду серед людей, серед людського суспільства більше ніколи не буде — люди і Церква Христова будуть існувати до кінця віку, люди будуть спасатися, і в історії буде сенс.
Дійсно, ми, люди навчені Христом співчутливості та любові, сумуємо через тих, хто загинув у водах потопу, але мали б ще більший смуток через усіх тих, хто жив би у суспільстві занепаду, подібного до того. Господь допустив їм загинути в потопі, ніж загинути усім потім.
Більше про Божу та людську свободу є у творі за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html
Грецький та єврейський тексти відрізняються, але загалом передають переваги праведності над неправедністю у цьому житті.
Праведність має остаточну перевагу у вічності, в Царстві Божому, але і в теперішньому житті має переваги. Про деякі з них говорить тут Соломон.
Потрібно сказати, що неправедність намагається наслідувати праведність, тому всіляко намагається створити умови для того, щоб ці відмінності не були явними, щоб їх знівелювати
, зробити непомітними
— це відбувається явно, а часто і неявно.
Від неправедності Господь нас застерігає, а до праведності закликає, чому кожен вірш є фактично подвійною мотивацією.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!