Христос Воскрес! 🌞
Діяння XVI, 39 — ‘παρεκαλεσαν’ — ‘parekalesan’ — просили
(тут, взагалі слово багатозначне і може означати зокрема і кликали біля, кликали близько, утішали, розраджували, заспокоювали
тощо). У наступному вірші (Діяння XVI, 40) вживається це ж слово, де воно уже означає утішили, порадували
. Своєрідне порівняння між тими, хто виконує ту чи іншу суспільно потрібну діяльність, і апостолами — служіння апостолів полягає найперше в утісі Святого Духа та її поширенні.
Дивіться про це гарний твір за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Pryinyattya.html
Описаним подіям передувало ув'язнення Павла та Сили (апостола від 70-ти, згадуваного вчора) через вигнання біса віщування з жінки-язичниці. Також чудесне навернення в'язничного сторожа з домом його.
Потрібно сказати, що римські закони були неоднакові щодо різних суспільних верств — зокрема одні щодо римських громадян, інші — щодо усіх інших жителів імперії.
Павло і Сила були римськими громадянами, їх не можна було карати без доведеної провини у суді (Римська імперія часом вважається першою правовою державою в історії, хоча і з багатьма суттєвими недоліками).
Іоана X, 27 — ‘εμα’ — ‘ema’ — Мої
(вівці).
Іоана X, 30 — ‘εν’ — ‘en’ — (Ми) Єдині
(це прикметник в оригіналі) (від понять один, єдиний
).
Іоана X, 32 — ‘εμε’ — ‘eme’ — Мене
.
Іоана X, 34 — ‘γεγραμμενον’ — ‘gegrammenon’ — написано
.
Іоана X, 35 — ‘εγενετο’ — ‘egeneto’ — прийшло в буття, почало бути, стало, виникло
. Тобто фактично богами
Писання називає тих, до кого Бог звернувся зі словом. Чому так? Найперше, Бог звертається до розумних істот, яких наділив тим, що вони є іпостасями розумної природи, які мають вічне буття після появи (люди та ангели). Взагалі Христос цитує псалом 81 (82), 6. Весь псалом присвячений тому, що люди описуються словом боги і сини (діти) Всевишнього
, але водночас піддаються гріху та смерті як грішні та смертні люди. Також подібне місце, де людина названа богом
є у книзі Вихід: Вихід VII, 1. Там Бог ставить Мойсея богом
для фараона, а Аарона — його пророком (пророком Мойсея як бога). З приводу цієї думки святитель Василій Великий казав, що люди — це боги, яких відводять у полон
(гріхи, страсті та смерть). Звідси ж можна бачити, чому важливим є обоження людини за благодаттю, про яке каже богослов'я (через глибину теми й обмаль місця не буду зараз детально на ній зупинятися).
Іоана X, 36 — ‘ειμι’ — ‘eimi’ — (Я) є
. Вживається лише при наголошенні.
Іоана X, 38 — ‘εμοι’ — ‘emoi’ — Мені
.
Стосовно Хреста:
1 Коринтян I, 20 — ‘εμωρανεν’ — ‘emoranen’ — від ‘μωρος’ — ‘moros’ — нерозумний; той, який видихся, звітрілий; той, який втратив смак; легковірний; довірливий, наївний
. Тобто людська мудрість перед Богом втратила смак
, люди стали легковірними
(вірять у те, у що легко вірити). Божа ж віра інша. Дивіться про це гарний твір за посиланням (з важливим доповненням від 19.05.2023, тобто вчорашнім):
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/
1 Коринтян I, 21, 23 — ‘μοριας’ (‘μοριαν’) — ‘morias’ (‘morian’) — глупота, безумство, нісенітниці, абсурдність
— походить від того ж слова, що і вище, але не має додаткових значень, на відміну від основного слова.
Іоана XIX, 10 — ‘Εμοι’ — ‘Emoi’ — Мені
.
Іоана XIX, 11 — ‘εμου’ — ‘emou’ — (наді) Мною
.
Іоана XIX, 19 — ‘γεγραμμενον’ — ‘gegrammenon’ — написано
.
Про суд над Ісусом у Понтія Пилата докладно написано за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Vlada.html
Оскільки сьогодні згадується поява на небі знамення Хреста Господнього в Єрусалимі у 351 р., в якого було багато свідків, то і читаються місця щодо розп’яття Ісуса Христа.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!