Коли християни починають шукати на практиці єдності Церкви, то один одному поспішають нагадати слова Христа про любов, про братерство, про мир, про незлобивість і лагідність і т. д. і т. п. І оскільки кожен, хто вважає себе християнином, учасник розділення, згоден з усім цим, то й нелегко приходить до покаяння, оскільки не вважає себе таким, що згрішив. Адже кожен готовий сказати разом із Христом тоді про мир, любов тощо. І таким чином, лукавий вловлює в таких суперечках душі людей. Він спрямовує тоді слова про любов, єдність, братерство і подібне християн один проти одного, навчаючи суперечок і розбратів. Отже, дещо необдумано лікувати розділення в Церкві нагадуваннями про любов, єдність та інше людям, які погоджуються з Христом у цьому. Правильно лікувати ж, вказуючи на справжні причини розділення і викриваючи їх, дбати про їхнє зцілення. Адже Єдність Церкви дана для подолання розбрату, для зцілення народів, для миру людини, а не для докорів. Справжні причини поділу лежать завжди поза життям Церкви, оскільки Церква Єдина і нерозділена в собі. Господь каже: Царство Моє — не від світу цього, — і — у світі будете мати скорботу. Справжні причини лежать у пристрастях людей, у нерозкаяності (зокрема цілих народів за цілі історичні епохи), у незгоді тощо. І саме про виявлення, викриття та подолання цього слід дбати Церкві, щоб усі прийшли до пізнання Істини. Якщо є розділення, яке має свою історію, або відокремилися від Церкви люди, якщо хто хоче сприяти лікуванню розділення (а найбільше це відноситься до пастирів, які покликані до цього як служителі Єдиного Пастиря — Христа), то нехай не словами про любов та про її порушення докоряє розділеним, нехай не словами про мир докоряє, а скоріше нехай говорить про історію, про причини розділення. Саме там — причини розділення, корінь зла, і саме їх слід вилікувати. Інакше ж подібний до сліпця буде той, хто намагатиметься примирити словами, хто промовлятиме Мир! там, де немає миру, де залишаються рани, де світ бореться проти Христа своїми пристрастями: Якщо брат або сестра голі й не мають денного прожитку, а хто-небудь із вас скаже їм: Ідіть з миром, грійтесь і харчуйтесь, але не дасть їм необхідного для тіла, що користі? (Якова 2: 15-16). Не належить побивати християнам камінням один одного (Іоанна 8). Не можна перетворювати слово і діло любові, миру, єдності та злагоди, одностайності та однодумності на камінь, що кидається в грішників, але слід боротися зі злом. Тому слід усім сповідувати єдність і любов, братерство, а з розділеннями боротися. Адже часто розділені самі поспішають сповідувати єдність Церкви, віри і Хрещення. І вони бувають у сповіданні вельми і вельми щирі. А оскільки причини — в іншому, то вони залишаються незціленими, і розділення є і далі. А ворог спокушає тоді інших тим, що ось, мовляв, християни сіють розбрат між собою, порушують мир.
Щоб цього не було, слід виліковувати причини розділень за любов'ю Христовою.

Джерело:

Моліться ж так: Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться ім'я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі; хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, а визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо якщо ви будете прощати людям гріхи їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не будете прощати людям гріхи їхні, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших. (Матв. 6: 9-15) Подивившись уважніше на молитву Господню, побачимо важливі речі: 1. Рух у молитві від вершин святості (здатність непосоромлено іменувати Бога Отцем, що свідчить про досконалість і дружбу з Христом, подібно до Апостолів чи Авраама, про справжнє Богопізнання), потім через Царство Боже (коли Бог буде вся в усьому) та волю Його (благодать), що має сповнитися у вірних та сповнити їх, зробивши воістину посудинами благодаті вже тут, переходить до прохання про хліб насущний (про Причастя Тіла і Крові Христа — про єдність з Церквою), потім же до прохання про прощення гріхів, без якого не можна причаститися неосудно, і нарешті сходить до прохань про позбавлення від спокус, про укріплення немічних і тих, що вагаються, аж до вигнання бісів з одержимих і позбавлення від лукавства (адже до Бога навіть найлукавіші люди можуть звернутися з покаянням і отримати очищення). Але все це — в силі Єдиносущної Трійці. Цей рух охоплює всіх, хто приходить до Бога з молитвою, всіх охочих до Богоспілкування. Не бідніє сила Божа серед немочей людських, бо Один і Той самий і називається Отцем, вводячи в життя Трійці, і виганяє бісів, виправляючи лукавих людей. 2. але видно Єдність Бога в цій молитві. Дари різні, але Дух один і той самий; і служіння різні, а Господь один і той самий; і дії різні, а Бог один і той самий, що творить усе в усіх (1Кор. 12: 4-6). І прощає Той самий Бог, і зцілює, і обожує, і дає Себе іменувати Отцем… І видно немочі людей у цій молитві. І в Церкві є завжди ті, хто потребує цього. І це — Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква. 3 Де ж спасіння згідно з молитвою Господньою? Де межа причетності до спасіння? Сам Господь говорить прямо: Бо якщо ви будете прощати людям гріхи їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не будете прощати людям гріхи їхні, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших. Отже, двері спасіння — починаються і відчиняються з прощення… Бог може спокушуваних навчити і зміцнити навіть поза Церквою, може вигнати бісів з одержимих, якщо ті поєднуються Христу, відрікаючись від диявола (як у чині Хрещення), але двері, відкриті для спасіння, починаються з прощення… 4 Так, можна однією лише згадкою про Бога змушувати тремтіти бісів і зміцнювати тих, кого спокушають, навіть будучи поза Церквою (адже Один і Той самий лякає бісів і зміцнює немічних закликом благодаті, що призиває)… Але тільки прощення відкриває ворота Царства…
Пригадуються слова Апостола Павла: Належить бути і розділенням між вами, щоб відкрилися досвідчені. Зі спостережень помітно, що в суперечці люди схильні більше займати позицію сторін, що сперечаються, і меншою мірою схильні вивчивши обидві позиції, зробити мудрі висновки (адже останнє вимагає більше і праці, і часу, і зусиль).
Старці кажуть: Трапляється людині досягти святості швидко, не будучи випробовуваною і не проходячи тривалий шлях. Такий є святим, але не досвідчений. Але про такого і вони утримуються говорити, що він — святий. Адже воістину святі лише вправні, досвідчені, ті, що пройшли випробування. І Апостол каже: Все досліджуйте, доброго тримайтеся. Отже, у розділеннях людських, а найбільше — церковних, нехай буде більше тих, хто не поспішає одразу займати позицію, але хто поспішає досліджувати й міркувати, щоб з'явилися між вами досвідчені. Добре людині обрати одразу добре і найкраще, але досвідчено, мудро буде саме дослідити все і лише тоді зайняти позицію…

Дивіться також: