Вступ. Слова Христові, які розглядаються.

Господь Ісус Христос каже: Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. А Я кажу вам, що кожний, хто погляне на жінку, щоби пожадати її, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці. Якщо ж твоє праве око спокушає тебе, — вийми його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоби пропав один із твоїх членів, аніж щоб усе твоє тіло було вкинуте до геєни. І якщо твоя права рука спокушає тебе, — відрубай її і кинь від себе, бо краще для тебе, щоби загинув один із твоїх членів, аніж щоб усе твоє тіло було вкинуте до геєни (Матфея 5:27-30). Господь Ісус Христос далі там же каже: Сказано було: Хто розведеться зі своєю дружиною, нехай дасть їй листа про розлучення. А Я кажу вам, що кожний, хто розлучається зі своєю дружиною, — за винятком випадку, спричиненого розпустою, — той штовхає її на перелюб; і хто одружується з розлученою, той чинить перелюб (Матфея 5:31-32).

Розділ І. Про перелюб у серці. Спроба зрозуміти, чому так.

• Серце людини має Божественні можливості: воно здатне перемагати умовності цього світу. Але така велич серця людини може людиною бути спрямована і на падіння, на занепад, на деградацію та погубити саму людину та не лише її саму.
• Згадаймо одну відому загадку: Що є найшвидшим на світі? з відповіддю: Думка. Адже думкою можна рухатися незрівнянно швидше від швидкості світла. Але сказане про думку, можна сказати і про серце.
• У серці можна берегти те, що минуло, теперішнє і жити у майбутньому.
• У серці можна берегти те, що поруч, і те, що надзвичайно далеко.
• Серце може приймати своє, близьке, і чуже, далеке.
• Серце може те … серце може інше …
• Якщо ти одружений і жадаєш іншу жінку (дівчину), то спонуканий до перелюбу, подружньої зради.
• Тут все ясно (далі це пояснення майже цілком збігається з думкою святого Ієроніма Стридонського, див. нижче, у розділі ІІ). Хоча ділом ти можеш і не вчинити перелюб явно, але саме пожадання, поєднане з твоїм поглядом, зі спрямованістю тебе самого на ту жінку чи дівчину, спрямованістю сердечною, пожадливістю сердечною, є ознакою того, що ти вчинив би перелюб, якби було можливо (якби, не було заповіді, заборон та ін.). Пожадання поєднане зі спрямованістю означає, що воно повністю опанувало людину, отже, немає ніяких перешкод для гріха, а всі умовності світу цього не здатні обмежити серце. Серце обходить усе, і дозволяє тобі вчинити те, що бажаєш, у ньому. Тому і така людина вже вчинила перелюб у серці.
• Якщо ти неодружений, то все складніше, але принципово нічого не змінюється у цьому відношенні. Так, благодать Таїнства Шлюбу освячує наречених і дає їм сили виконати обітниці. Але вона не обмежує можливостей серця. Вона не накладає на нього стриманість.
• І якщо ти неодружений маєш готовність у серці до гріха, то був би одруженим, твоє серце настільки вільне, що одруження не змінило б тебе у цьому. І якщо твоє серце нестримане і нечисте, то Одруження (саме по собі) не зробить його стриманим і чистим.
• І хоча Шлюб не є умовністю цього світу, а має корені у вічності, але серце настільки має великі можливості, що обходить і його, якщо людина дозволить.
• Можливості серця настільки великі, що Одруження не робить серце вірним і чистим. Тому, якщо ти у серці готовий до перелюбу, то неважливо, чи ти одружений, чи ні. Ти чиниш у серці перелюб.
• Водночас Таїнство Шлюбу дає тобі благодатні сили та саме усвідомлення сили свого серця.
• Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що неважливо, чи ти одружений чи ні, неважливо, чи та жінка одружена чи ні, якщо ти поєднав у серці пожадання і свою спрямованість, то вчинив перелюб у серці згідно слів Христа.
• І те ж стосується і жінок, бо вони рівночесні, і можливості їх сердець нічим принципово не менші (і не більші), ніж у чоловіків.
• Тому і далі Господь каже про рішучість боротьби. Про те, що краще бути без спокус, але вже коли є спокуса, то рішуче, з усіма силами відкинь її, бо інакше можливості серця усього тебе погублять.
• Можна ще так сказати, що спокуса веде до втрати. Але піддавання, піддатливість, поступливість їй, чи навіть байдужість (насправді удавана), бездіяльність веде до погибелі. Тому в іншому місці Господь і каже: Горе світові від спокус (Матфея 18:7).
• Коли Христос виганяв торговців з храму, то сказав: Мій дім буде названий домом молитви, ви ж робите його печерою розбійників (Матфея 21:12-17).
• І як писав раніше у творі від 11 березня 2019 року Про у в словах Христових та його продовженні 21 березня 2019 року, серце також є храмом, і тому Христос вживає прийменник у, який вказує на простір і час. Серце також може бути домом вірності чи печерою розбійників, і це прямо залежить від людини. І коли людина чинить гріх (перелюб) у серці, воно стає своєрідним місцем і часом, простором зради. І тут же можна бачити значимість молитви та вірності для чистоти серця.
• І про розлучення. Зважаючи на можливості серця, час перелюбу також не має значення. І якщо людина відразу після розлучення його вчинить, і під час Шлюбу, і набагато пізніше, перелюб залишається для серця таким. І якщо ти розлучишся, то створиш умови для перелюбу, що назване словами штовхаєш на перелюб.
• І ще серце має здатність ставати співучасником, спільником. І якщо одружишся з розлученою, то станеш спільником її перелюбу.
• Тим не менше, через жорстокосердя людей попущено Богом розлучатися (Матфея 19:8).
• Тому і каже Писання: Понад усе, що лише бережеться, бережи своє серце, бо з нього б'ють джерела життя (Притчі 4:23).
• І ще каже Христос: Де скарб твій, там буде і серце твоє (Матфея 6:21).

Про пошук і Одруження

• Постає питання: а як же тоді знайти кохану, щоб одружитися? Адже якщо рішуче боротися з пожадливістю та спрямованістю, то як тоді кохати? Детальніше про це у розділах ІІІ та IV, а зараз короткі міркування.
• Питання не висвітлене прямо у Писанні, але досвід життя вірних, досвід Церкви свідчить, що можна полюбити людину, не маючи пожадливості до неї. Наприклад, Товія полюбив свою майбутню наречену зі слів Архангела Рафаїла (Товита 6:19). І коли Товія почув це, то полюбив її, і його душа дуже прилипла до неї.
• Про це поєднання говорить і Христос: Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і пристане (приліпиться слов'янською) до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. То вже не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає (Матфея 19:4-6).
• Сучасна (масова) культура нав'язує інший образ кохання. Але не потрібно йти за мінливістю світу цього.
• Людина може покохати і без пожадливості, або перемігши її. Тоді вона спирається на спільність, на те, що потім стане підґрунтям щасливого Шлюбу.
• Більше того, багато людей вважають більше, що справжнє кохання тому і тільки у Шлюбі виникає, а до Шлюбу має місце скоріше закоханість.
• Писання береже також і роздуми апостола Павла, прийняті Церквою про одруження (1 Коринтянам 7), у яких місцями підкреслює, що то його думка, думка, порада вірного, а то заповідь Господня (Христова). З цього підкреслення, як колись раніше зазначав, можна бачити, що Христос більше не вчив про це питання, тому апостол не міг посилатися на Нього.

Про Одруження вдів та вдівців

• Там же, а також в іншому місці (Римлянам 7:1-6) апостол Павло каже про жінку: Якщо ж помре чоловік, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки щоб у Господі. Однак блаженнішою вона є, якщо за моєю порадою залишатиметься так (1 Коринтянам 7:39-40).
• І в суперечці з садукеями (Матфея 22:23-33) та у розмові з самарянкою (Івана 4:4-42) бачимо поглиблення думки. Після Воскресіння не одружуються і не виходять заміж, але як Ангели на небі. Коли людина помирає, то її дружину для чоловіка (чи відповідно чоловіка для жінки) Господь не прив'язує до померлої людини. Але Одруження вдови чи вдівця виявляє тайну серця: якою буде ця людина у Воскресінні? І особливо це враховано Церквою у правилах для священнослужителів. Спонука зберегти Один Шлюб є підставою для славнішого Воскресіння. І тим, хто прагне до освячення, вона властива.

Підсумки

Отже, бачимо ясніше про серце. Будемо ж берегти наші серця у Господі.

Розділ ІІ. Церковні письменники та вчителі перших віків про ці слова

Тут наведено висловлювання церковних письменників, вчителів та отців щодо цих слів. При читанні можна опустити, тут наведено, щоб показати як єдність у головному, так і розмаїтість пояснень. Також далі наведено сучасні публікації (ті, які трапилися автору і які містять більш-менш різнобічний розгляд питання). Також часто наводиться аналіз цих висловлювань автором, який показує, які питання є в центрі уваги його як сучасного читача, які є неясності, які місця взагалі загадкові. Можливо, хто з читачів зустрічав певні розгорнуті пояснення (імовірно іншими мовами) цих неясностей, але автору вони невідомі. Тому для нього наведені власні міркування мають суб'єктивну новизну. Зокрема, найбільш неясними є думки преподобного Макарія Великого. Оскільки усі згадані давні письменники переважно є класиками, щодо їх творів мають існувати розгорнуті дослідження, які наразі автору невідомі. Тому всі наведені у цьому розділі спроби аналізу мають оглядовий характер і не претендують на повноту, вичерпність чи оригінальність. Хоча, зрештою, можуть її мати. Додатково наводяться посилання на матеріали розгорнутих публікацій, які за таким же принципом розміщені, але не цитуються тут, а на них наведені посилання. Варто також зазначити, що якщо читачів не цікавить історія питання, а лише міркування автора, тоді цей розділ можна пропустити. Він майже не впливає на загальний підхід та розуміння інших розділів, де викладені оригінальні авторські думки та дослідження.

Афінагор про ці слова Христа і передання його

Тому не дивно, якщо вони приписують нам те, що говорять про своїх богів, святкуючи їхні пристрасті під ім’ям містерій. Тільки якщо вони почали звинувачувати нас в розпусті і в зляганні з будь-ким, то їм належало б наперед зненавидіти Зевса, який мав дітей від матері Реї і дочки Кори і одружився на власній сестрі, чи Орфея, який вигадав це, який представив Зевса злочинним і нечестивим, ніж сам Фієст; бо останній зробив кровозмішання з дочкою за оракульським висловом, бажаючи залишитися царем і помститися за себе. Ми ж такі далекі від подібних злочинів, що нам не дозволено навіть дивитися з пожаданням. Хто дивиться на жінку, – говорить (Господь наш), – з жаданням, вже чинить перелюб у серці своєму (Мф. 5:28).

Отже, про тих, яким недозволенно використовувати зір ні на що більше того, на що Бог сотворив очі, щоб вони були для нас світлом, які вважають похітливий погляд за перелюб, оскільки очі влаштовані для іншого призначення, і які чекають суду навіть за думки: ми можна про них думати, що вони ведуть розпусне житія? Ми дивимося не на закони людські, від яких може сховатися інший злодій. Я на початку показав вам, владики, що наше вчення богоодкровенне, але у нас є закон, який повеліває зберігати найбільшу непорочність між нами самими і близькими. За цим, дивлячись за віком, інших ми вважаємо синами і дочками, інших братами і сестрами, а старим віддаємо шану як батькам і матерям. Кого ми називаємо братами і сестрами та іншими спорідненими іменами, про тих ми піклуємося, щоб тіла їхні залишалися непошкодженими і нерозбещеними.

Ще слово говорить нам: Якщо хто повторить цілування, тому що це подобається йому (то грішить); і додає: отже, з найбільшою обережністю повинно бути вживане цілування або краще привітання, щоб воно не позбавило нас вічного життя, якщо хоч трохи буде осквернене помислом

Тому, маючи надію на вічне життя, ми зневажаємо тутешні життєві діла і навіть душевні задоволення. І дружину кожен з нас, яку він узяв за встановленими у нас законами, має тільки для дітонародження. Як землероб, кинувши в землю насіння, чекає жнив і більше вже не сіє, так і у нас мірою бажання служить дітонародження. Між нами знайдеш навіть багато таких чоловіків і жінок, які старіють безшлюбними, сподіваючись тісніше з’єднатися з Богом. Якщо життя невинне і цнотливе більше наближає до Бога, а злий помисел і бажання віддаляє від Нього, то ми, уникаючи злих помислів, тим більше уникаємо таких діл. Бо наше богошанування полягає не в турботі про слова, але в доказах та у вченні ділами: потрібно або залишатися таким, яким хто народився, або вступати в один шлюб, бо другий шлюб є подібний до перелюбства. Хто розведеться, – говорить (Господь), – з дружиною своєю і одружується на іншій, той перелюбствує (Мф. 19:9), не дозволяючи ні відпускати ту, яку хто позбавив дівства, ні одружуватись на іншій. Той, хто відступає від першої дружини, хоч би вона і померла, є прихований перелюбник, тому що переступав розпорядження Боже, бо на початку Бог сотворив одною чоловіка і одну жінку, так і тому, що руйнує найтісніший зв’язок плоті з плоттю, що відбувся через статеве єднання. [1].

Аналіз уривків з Афінагора

Дуже цінна інформація. По-перше, говорячи про погляд і пожадливість, Афінагор розуміє це в першу чергу буквально. Він говорить про тілесні очі, каже, що у них є інше Боже призначення, ніж дивитися з пожадливістю. Очі мають призначенням бути світлом для тіла. Потрібно думати, що йдеться про (частково втрачену практику) ставлення до світу та користування очима. Добрим згідно думки Афінагора (яку він не вважає своєю, але описує як загальнопоширену, і яка, судячи з усього, і була розумінням апостолів у цьому питанні) є користуватися очима для того, щоб тіло мало світло. Виникає питання: християни намагалися максимально мати безпосередність зорового сприйняття, споглядання, щоб постійно, безперервно, наскільки можливо, мати світло для тіла, чи йдеться лише про чистоту сприйняття, тобто використання очей, щоб бачити, а не щоб милуватися, задивлятися, розглядати тілесну красу? Тим не менше, Афінагор не описує деталей, як користувалися очима апостоли та християни його часу, але описує стосунки далі. Це ставить питання, наскільки значимою була практика правильного використання очей порівняно зі стосунками.

По-друге, додавання про слово, можна думати, йдеться про незаписані слова Христові або учення апостолів. І тут акцент з очей перенесений на помисли. Якщо перше пояснення стосується органів тіла та практики їх використання, друге – стосунків і особливостей сприйняття, ставлення, то третє – думок, помислів. Можна помітити, що і в розглядуваному Євангелії спокуси виникають у частині тіла, але не є внутрішніми, а є привнесеними зовні, і вони долають певний шлях ззовні до середини людини, до серця. Афінагор імпліцитно міркує так, що є певні ешелони боротьби з гріхом. Відчуття, сприйняття, стосунки, ставлення, і потім самі бажання і помисли. Спокушування є певним процесом (якщо його не зупинити) оволодіння усім тілом, усією людиною. Думки Христа про усе тіло там же у Нагірній проповіді, зокрема про око і все тіло, показують, що ці слова розуміються як опис ситуації боротьби більше з зовнішньою спокусою.

Для Афінагора потрібно враховувати сам намір написання твору та ситуацію. Він захищає чистоту християн від нападів, тому описує спокуси як зовнішні, а не властиві внутрішньо самим християнам. Можна було б думати, що це полемічний порядок, але повторення і співзвучність у Євангелії у цих місцях показує, що існував (існує) глибший зв'язок між рухом спокуси ззовні до середини та згаданими словами. Можна впевнено сказати, що ці слова Христа показують, що Він розуміє спокусу не як властиву внутрішньо самим християнам, а як те, що є під впливом зовнішнього, і може бути повністю відкинутим, що не є властивим людині внутрішньо і суттєво. Водночас Христос не стверджує, що спокуси приходять ззовні, в іншому місці Він каже, що із серця походять….{}

Тому залишається невирішеним ключове питання: чи описана послідовність властива і думці Христа, чи вона є спробою тогочасних християн виконати ці слова Христа. Можна помітити, що Афінагор обходить слова про спокушання членами тіла, можливо, бо вони були складними для розуміння і зручними для (викривленої) критики, а можливо, бо не існувало розроблених способів їх застосування (того, що у бойових мистецтвах називається прийомами бою, боротьби, самозахисту тощо). Рішучість боротьби описана сильніше, ніж картина бою за певними правилами, перемога описана як втрата частини тіла і збереження цілого. Можна висловити припущення, що згадані ешелони боротьби з гріхом призводили до того, що серед християн не були поширеними сильні тілесні спокуси, тому і не було розробленої практики та теорії боротьби з ними.

Апостольські постанови про те ж

Бо в Євангелії, очолюючи, утверджуючи і доповнюючи десятислів’я закону, Він говорить: У Законі написано: Не чини перелюбу, Я ж говорю вам (тобто в Законі Я через Мойсея говорив, а зараз особисто говорю вам): всякий, хто подивиться на жону ближнього, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму (Мф. 5:27-28). Ось той, що пожадав, визнаний перелюбником у думці! [3].

Аналіз Апостольських постанов з цього питання

Тут важливо помітити, що слова про серце не розуміються з жорсткою прив'язкою до серця, а жона розуміється не просто як будь-яка жінка, а як жінка ближнього. Перелюб у серці названий перелюбом у думці, а міркування про те, чи йдеться про довільну жінку, чи про одружену на іншому, не розглядаються. Концепт серця не розглядається як ключовий у цьому тексті, а напруженість думки послаблюється згадкою про одружену жінку, власне чужу. Але таке тлумачення пом'якшує формулювання Христа, ставить питання, чому тоді Він вжив певні слова, які мають додаткові вагомі смисли і можуть розумітися у значно ширшому контексті, якщо Його думка означала лише сказане щойно. Думка не є тісно пов'язана з природою людини (як серце), але є результатом природної дії. Згрішити у думці – це зовсім не те ж саме, що згрішити у серці. Христос не уникав вживання слова ближній, також і в Законі наголошував на важливості цього поняття. Тому дивним є, чому Христос вжив саме такі більш значимі слова, ніж міг би, якщо б Його думка обмежувалася і була вичерпною у формулюванні Апостольських постанов.

Святий Юстин Мученик про цнотливість

Про цнотливість Він (тобто Христос, прим. редактора) говорив так: Хто погляне на жінку з похітливим бажанням, той вже вчинив перелюб з нею в серці своєму перед Богом. І: Якщо праве око спокушає тебе, виколи його: бо краще тобі одноокому увійти до царства небесного, ніж з двома очима бути вверженому у вогонь вічний. І: Хто одружується на відпущеній від іншого чоловіка, той чинить перелюб. І ще: Є деякі, які стали скопцями від людей, і є також ті, які самі себе зробили скопцями заради царства небесного, але не всі можуть знести це. Ті, які вступають згідно із людським законом в другий шлюб, у нашого Вчителя вважаються грішниками, так і такі, які дивляться на жінку з похіттю. Бо не той тільки відкидається Ним, хто чинить перелюб, але і той, хто хоче чинити перелюб, оскільки Богові відомі не тільки справи, але і бажання. Є багато чоловіків і жінок, років шістдесяти і сімдесяти, які, з дитинства ставши учениками Христовими, живуть в дівстві; і я готовий вказати таких зі всякого народу. Чи потрібно мені говорити про незліченне число тих, які навернулися від розпусти і навчилися цнотливості? Не праведників і не цнотливих закликав Христос до покаяння, але нечестивих, нестримних і неправедних. Так Він Сам говорив: Я прийшов покликати не праведників, але грішників до покаяння. Бо Отець Небесний хоче покаяння грішника, а не мук Його [8].

Аналіз слів святого Юстина Мученика

Святий Юстин Мученик цитує ці слова з додаванням перед Богом. Тобто він вказує на те, що саме Бог вважає цих людей грішниками, і що саме в очах Божих вони вчинили перелюб. Далі святий Юстин говорить про вплив цих слів на християн його часу, на покаяння великого числа людей у зв'язку з цими словами. З іншого боку святий Юстин Мученик називає погляд з пожадливістю одним словом бажання. Він не заглиблюється у розрізнення власне самого бажання (у сучасному розумінні) і погляду. Можна думати, що він під словом бажання розуміє утриману пожадливість у часі, яка з власне самого бажання (у сучасному розумінні) перетворилася на стан чи характеристику людини. У такому випадку людина не заперечує проти пожадливості, хоче у розумінні Юстина, її погляд не заперечує проти гріха.

Важливо відмітити, як він характеризує стан гріха. Нечестя, нестриманість і неправедність. Перше стосується гідності, достойності поведінки, життя, друге – власне відсутністю якої чесноти викликаний гріх (власне самі гріховні дії), а третє – стан гріха є неправильним, хибним.

Для Юстина та його сучасників-християн їхнє життя, практика є чистими, він відкидає гріх у будь-якому вигляді. Можна знову згадати, що це могло бути зазначене з полемічною та захисною метою. Але саме формулювання вказує на чистоту життя.

Св. Феофіл Антіохійський про те ж

Про чистоту ж навчає нас святе Слово, щоб не тільки не грішити ділом, але навіть і думкою, не думати навіть у серці про яке-небудь лихе діло або, дивлячись на чужу дружину, не мати до неї похоті. Соломон, цар і пророк, сказав: Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай будуть спрямовані прямо перед тобою (Притч. 4:25).

Євангельський голос ще сильніше навчає про чистоту, кажучи: Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. Хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує (Мф. 5:28-32). І ще говорить Соломон: Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів його одяг? Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх? Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини (Притч. 6:27-29) [4].

Аналіз слів святого Феофіла

Святий Феофіл, судячи з акцентів його слів, переймається безпечністю, нечутливістю до виконання строгості Євангельської заповіді. Поєднання Євангелія та цитати з Притч Соломона каже про те, що не можна не звертати увагу на думки, якщо хочеш бути чистим. Не можна бути в моральній безпеці, якщо не слідкуєш за думками, за серцем.

Преподобний Макарій Великий, Єгипетський про перелюб

На сайті Азбука.ру також є слова преп. Макарія Великого про перелюб.

А якщо мабуть стримуєш тіло своє від розтління і розпусти, але внутрішньо ти любодіяв і чинив розпусту в помислах своїх, то перелюбник ти перед Богом, і не принесе тобі користі цнотливе тіло твоє. Як якщо юнак, хитрістю звабивши дівчину, розбещує її, то мерзенною вона стає нареченому своєму за любодійство, так і безтілесна душа, що вступає в спілкування зі змієм, що живе всередині, лукавим духом, блудить перед Богом. І написано, кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже чинив перелюб із нею в серці своєму (Мт. 5:28). Бо є розпуста, що чиниться тілесно, і є розпуста душі, що вступає в спілкування з сатаною. Одна й та сама душа буває спільницею і сестрою чи демонів, чи Бога і Ангелів, і перелюбствуючи з дияволом, стає вже небажаною для небесного Нареченого [17].

Аналіз слів преподобного Макарія Великого

Досвід монашества впливає на розуміння цих слів. Святий преподобний Макарій Великий для пояснення слів Христа вважає, що зрада полягає у зраді Богові з лукавим або з внутрішнім змієм. Перелюб таким чином відбувається як зрада саме Богові. І далі він міркує про подібність, схожість між душею та безплотними Богом та Ангелами – для чистої душі, або з демонами і дияволом – для грішної душі. Шлюбне життя порівнюється з життям з сестрою, наслідуючи його спільність та близькість. У такому розумінні немає значення взагалі розрізнення блуду та перелюбу, чому власне з розгляду блудних думок і помислів Макарій прямо переходить до розгляду перелюбу і акцентує на їх спільності. Макарія не цікавить думка людей з цього приводу, він переймається лише Божою думкою (певною мірою характеристика принципового монашества, подвижництва). Якщо знову звернутися до розглядуваних слів Христа, то все ж не помітно явно, щоб Він обґрунтовував Свою думку саме образом перелюбу Богові, зради Богові як Небесному Нареченому, як власне Собі Самому, бо саме Христос переважно і називається Небесним Женихом. Можна думати, що Він не заперечує цього факту зради Богові, але не всім радить так це сприймати, Він бажає, щоб ми всі на інше звернули увагу. Тобто пояснення Макарія пропонується Христом для тих, хто захоплюється образом думок святого Макарія, монашества взагалі. Можна думати, що Христу було б незручно (заради людського розуміння) пов'язувати Нагірну проповідь і Себе як Законодавця з тим, що Він же ж і Небесний Наречений. Адже одна людська справа бути вчителем, а інша – бути нареченим. Тому Він не казав про перелюб Богові, а пояснював це зі стосунків з людиною і Богом.

Складно зрозуміти тут слова Макарія про внутрішнього змія, що живе всередині, та спільність (кінонію, наскільки можна думати з перекладу – прим. автора) з ним. У Таїнстві Хрещення є частина екзорцизму, коли якраз виганяються лукаві духи з серця людини. Якщо вони туди повернулися, наприклад, через гріх, то це відкриває певною мірою невідому сторону поглядів на людину. Якщо ж Макарій заперечує їх вигнання, то тоді він критикує неявно саму форму здійснення повного Таїнства Хрещення. Можна схилитися до першого, тоді виходить, що людина, яка звертається до гріха після Хрещення, стає учасником слів Христа про повернення лукавого духа з сімома гіршими (Матв. 12:43-45, Луки 11:24-26).

Можна помітити, що для євангелистів Матвія та Марка є зв'язок між дітьми, спокусами та питаннями подружнього життя. Обидва євангелисти описують ці питання у суміжних послідовних текстах, які творять цілісність у навчанні. У Матвія це глави 18-19, у Марка – з 9:33 до 10:34. Ці події та вчення включають також історію з багатим юнаком, у якій дається порада тим, хто хоче бути досконалими. Говорячи про малих і про великих, про спокуси та боротьбу з ними, використовуючи ті ж слова, Христос порівнює стан чистоти зі станом дітей, вірності зі станом довіри дитини, здатність до оновлення та зміни – до здатності дітей до навчання та сприйняття нового. Він згадує і про уважність і закликає не погордувати жодним з малих цих. На додачу каже, що їхні Ангели бачать обличчя Отця Небесного. Усе це складає певні паралелі з міркуванням святого Макарія тут. Водночас відрізняється своєю глибиною.

Святитель Григорій Ниський про різницю між блудом та перелюбом

Правило 4

Гріхи, що бувають від хтивости і любострастя, поділяються таким чином: одні називаються перелюбом, а інші блудом. Деякі ж з найтонших дослідників визнали за слушне і гріх блуду називати перелюбом, оскільки одним є законний союз жінки з чоловіком, і чоловіка з жінкою. Отже все незаконне, вже є протизаконним, і той, що бере не своє, очевидно бере чуже. Бо чоловіку від Бога дана єдина помічниця, і над жінкою поставлена єдина голова. Отже, якщо хтось, – за висловом божественного Павла, – придбав собі свій власний сосуд (Див.: 1 Сол. 4:4), тому природний закон надає праведне використання його. Але якщо хтось звернеться не до власного, такий, без сумніву, вкраде чуже. Для кожного чужим є те, що не є його власністю, хоча б і не робилося це на очах власника. Тому-то ретельним дослідникам цього предмета, блуд уявляється таким, що недалеко стоїть від гріха перелюбу, бо і Божественне Писання говорить: для чого тобі, сину мій, захоплюватися сторонньою (Притч. 5:20). Але оскільки до немічних отці виявляли деяку поблажливість, то у цьому гріхові визначено загальну відмінність таку: блудом називається здійснення похоті, зроблене з ким-небудь без образи комусь іншому, а перелюбом – таке, що приносить зневагу та кривду чужому єднанню. До цього відносять скотолозство та мужолозство, тому що і ці гріхи є перелюбом проти єства. Оскільки наноситься образа чужому роду, і при цьому всупереч природі. При такому розділенні видів, і для цього гріха загальне лікування полягає у тому, щоб людина через покаяння зробилася чистою від пристрастного шаленства та такого догоджання плоті. Оскільки ж у тих, що осквернилися блудом, не пов’язана із цим гріхом образа, заради того подвійний час покаяння визначено тим, які осквернили себе перелюбом, чи іншою сороміцькою дією, як—от єднанням з худобою, чи посяганням на чоловічу стать. Бо у цих випадках, як я сказав, гріх стає подвійним: один полягає в недозволеному сластолюбстві, а другий – у нанесенні образи іншому. Нехай же буде певна відмінність способу покаяння за гріхи сластолюбства. Та й хто сам себе спонукав до сповідання гріхів, як такий, що почав лікування своєї недуги тим самим, що наважився з власної волі стати викривачем своїх таємниць, і цим показав знамення своєї зміни на краще, нехай буде під єпітимією більш поблажливою; а зловлений на злі, або за якоюсь підозрою чи через звинувачення невільно викритий, піддається більш тривалому виправленню, щоб з суворістю бувши очищеним, таким чином допущений був до прийняття Святих Таїн. Правило про це таке: ті, що осквернилися блудодіянням, на три роки нехай повністю будуть усунуті від церковної молитви, три роки нехай беруть участь тільки у слуханні Писання, а інші три роки нехай моляться з тими, що припадають у покаянні, а по тім уже нехай причащаються Святих Таїн. А для тих, що більш ревно проходять покаяння, та життям своїм показують повернення до благого, тому, хто влаштовує корисне у церковному домобудівництві, дозволяється скоротити час слухання, і швидше допустити таких до навернення; подібно скоротити і час у наверненні, та скоріше допустити до причастя, згідно з тим, як він власним випробовуванням визначить стан того, кого лікують. Бо як заборонено кидати перли перед свинями, так само неправильно було б позбавляти дорогоцінних перлів того, хто через віддалення від гріха й очищення уже зробився людиною. Беззаконня ж, створене перелюбом, або іншими видами нечистоти, як було сказано вище, нехай лікується тим самим судом, як і гріх блуду, але з подвоєнням терміну. При цьому також нехай ретельно виявляється стан хворого, подібно як і стосовно одержимих нечистотою блуда, щоби раніше чи пізніше допускати таких до причастя [14].

Грецькою:

Κανὼν δ´ τοῦ Γρηγορίου Νύσσης. Περὶ πόρνων.

Τῶν δὲ δι᾿ ἐπιθυμίαν καὶ ἡδονὴν γινομένων ἁμαρτημάτων τοιαύτη ἐστὶν ἡ διαίρεσις· τὸ μὲν γὰρ καλεῖται μοιχεία, τὸ δὲ πορνεία. Τισὶ μὲν οὖν τῶν ἀκριβεστέρων ἤρεσε καὶ τὸ κατὰ πορνείαν πλημμέλημα μοιχείαν εἶναι νομίζειν, διότι μία ἐστὶν ἡ νόμιμος συζυγία, καὶ γυναικὸς πρὸς ἄνδρα, καὶ ἀνδρὸς πρὸς γυναῖκα. Πᾶν οὖν τὸ μὴ νόμιμον, παράνομον πάντως· καὶ ὁ μὴ τὸ ἴδιον ἔχων, δηλαδὴ τὸ ἀλλότριον ἔχει, τῷ γὰρ ἀνθρώπῳ μία δέδοται παρὰ τοῦ Θεοῦ βοηθός, καὶ τῇ γυναικὶ μία ἐφήρμοσται κεφαλή. Οὐκοῦν, εἰ μέν τις τὸ ἴδιον αὐτοῦ σκεῦος, καθὼς ὀνομάζει ὁ θεῖος ἀπόστολος, ἑαυτῷ κτήσαιτο, συγχωρεῖ ὁ νόμος τῆς φύσεως τὴν δικαίαν χρῆσιν, εἰ δέ τις ἔξω τοῦ ἰδίου τραπείῃ, ἐν ἀλλοτρίῳ πάντως γενήσεται· ἀλλότριον δὲ ἑκάστῳ πᾶν τὸ μὴ ἵδιον, κἄν μὴ ὁμολογούμενον ἔχῃ τὸν κυριεύοντα. Οὐκοῦν, οὐ πόρρω τοῦ κατὰ τὴν μοιχείαν πλημμελήματος καὶ ἡ πορνεία τοῖς τὸν ἀκριβέστερον ἐξετάζουσι λογισμὸν ἐδείχθη, λεγούσης καὶ τῆς θείας Γραφῆς ὅτι· Μὴ πολὺς ἴσθι πρὸς ἀλλοτρίαν. Πλὴν ἀλλ᾿ ἐπεὶ τοῖς ἀσθενεστέροις ἐγένετό τις παρὰ τῶν Πατέρων συμπεριφορά, διεκρίθη τὸ πλημμέλημα τῇ γενικῇ διαιρέσει ταύτῃ, ὡς πορνείαν μὲν λέγεσθαι τὴν χωρὶς ἀδικίας ἑτέρου γινομένην τινὶ τῆς επιθυμίας ἐκπλήρωσιν, μοιχείαν δέ, τὴν ἐπιβουλήν τε καὶ ἀδικίαν τοῦ ἀλλοτρίου. Ἐν ταύτῃ δὲ καὶ τὴν ζῳοφθορίαν καὶ τὴν παιδεραστίαν εἶναι λογίζονται, διότι καὶ ταῦτα φύσεώς ἐστι μοιχεία, εἰ γὰρ τὸ ἀλλότριόν τε καὶ παρὰ φύσιν γίνεται ἡ ἀδικία. Ταύτης οὖν τῆς διαιρέσεως καὶ ἐν τούτῳ τῷ εἴδει τῆς ἁμαρτίας γεγενημένης, καθολικὴ μέν ἐστι θεραπεία, τὸ τῆς ἐμπαθοῦς λύσσης τῆς περὶ τὰς τοιαύτας ἡδονὰς καθαρὸν ἐκ μεταμελείας γενέσθαι τὸν ἄνθρωπον. Ἐπεὶ δὲ τῶν ἐν πορνείᾳ μολυνθέντων ἀδικία τις τῇ ἁμαρτίᾳ ταύτῃ οὐ καταμέμικται, διὰ τοῦτο διπλασίων ὡρίσθη τῆς ἐπιστροφῆς ὁ χρόνος τοῖς ἐν μοιχείᾳ μιανθεῖσι καὶ ἐν τοῖς ἄλλοις τοῖς ἀπηγορευμένοις κακοῖς, ζωοφθορίᾳ τε καὶ τῇ κατὰ τοῦ ἄρρενος λύσσῃ. Διπλασιάζεται γάρ, ὡς εἶπον, ἐπὶ τῶν τοιούτων ἡ ἁμαρτία, μία μέν, ἡ κατὰ τὴν ἄθεσμον ἡδονήν, ἑτέρα δέ, ἡ κατὰ τὴν τοῦ ἀλλοτρίου ἀδικίαν συνισταμένη. Διαφορὰ δέ τίς ἐστιν ἐν τῷ λόγῳ τῆς μετανοίας καὶ ἐπὶ τῶν καθ᾿ ἡδονὴν πλημμελημάτων τοιαύτη· ὁ μὲν γὰρ ἀφ᾿ ἑαυτοῦ πρὸς τὴν ἐξαγόρευσιν τῶν ἁμαρτιῶν ὁρμήσας, αὐτῷ, τῷ καταδέξασθαι δι᾿ οἰκείας ὁρμῆς γενέσθαι τῶν κρυφίων κατήγορος, ὡς ἤδη τῆς θεραπείας τοῦ πάθους ἀρξάμενος καὶ σημεῖον τῆς πρὸς τὸ κρεῖττον μεταβολῆς ἐπιδειξάμενος, ἐν φιλανθρωποτέροις γίνεται τοῖς ἐπιτιμίοις· ὁ δὲ φωραθεὶς ἐπὶ τῷ κακῷ, ἤ διά τινος ὑποψίας ἢ κατηγορίας ἀκουσίως ἀπελεγχθείς, ἐν ἐπιτεταμένῃ γίνεται τῇ ἐπιστροφῇ, ὥστε, καθαρισθέντα δι᾿ ἀκριβείας αὐτόν, οὕτως ἐπὶ τὴν τῶν ἁγιασμάτων κοινωνίαν παραδεχθῆναι. Ἔστι τοίνυν ὁ κανὼν τοιοῦτος, ὥστε τοὺς ἐν πορνείᾳ μολυνθέντας, ἐν τρισὶ μὲν ἔτεσι καθόλου τῆς εὐχῆς ἀποβλήτους εἶναι, ἐν τρισὶ δὲ τῆς ἀκροάσεως μετέχειν μόνης, ἐν ἄλλοις δὲ τρισὶν ἔτεσιν μετὰ τῶν ἐν ἐπιστροφῇ ὑποπιπτόντων προσεύχεσθαι, καὶ τότε μετέχειν τῶν ἁγιασμάτων. Ἐπὶ δὲ τῶν σπουδαιοτέρᾳ κεχρημένων τῇ ἐπιστροφῇ καὶ τῷ βίῳ δεικνύντων τὴν πρὸς τὸ ἀγαθὸν ἐπάνοδον, ἔξεστι τῷ οἰκονομοῦντι πρὸς τὸ συμφέρον τῇ ἐκκλησιαστικῇ οἰκονομία συντεμεῖν τὸν χρόνον τῆς ἀκροάσεως καὶ τάχιον εἰς ἐπιστροφὴν ἀγαγεῖν· καὶ πάλιν καὶ τοῦτον συντεμεῖν τὸν χρόνον καὶ τάχιον ἀποδοῦναι τὴν κοινωνίαν, ὅπως ἂν τῇ ἑαυτοῦ δοκιμασίᾳ ἐγκρίνοι τὴν τοῦ θεραπευομένου κατάστασιν. Ὥσπερ γὰρ τὸ τοῖς χοίροις ῥίπτειν τὸν μαργαρίτην ἀπείρηται, οὕτω τὸ ἀποστερεῖν τοῦ τιμίου μαργαρίτου τὸν ἤδη ἄνθρωπον, διὰ τῆς καθαρότητός τε καὶ τῆς ἀπαθείας γενόμενον, τῶν ἀτόπων ἐστίν. Ἡ δὲ κατὰ τὴν μοιχείαν, ἤτοι κατὰ τὰ λοιπὰ εἴδη τῆς ἀκαθαρσίας γενομένη παρανομία, καθὼς προείρηται, κατὰ πάντα ἐν τῷ αὐτῷ κρίματι θεραπευθήσεται, ἐν ᾧ καὶ τὸ τῆς πορνείας ἄγος, τῷ δὲ χρόνῳ μόνῳ διπλασιάζεται. Παρατηρηθήσεται δὲ καὶ ἐπ᾿ αὐτῷ ἡ τοῦ θεραπευομένου διάθεσις, ὃν τρόπον καὶ ἐπὶ τῶν τῷ μολυσμῷ τῆς πορνείας συνεχθέντων, ὥστε ἢ θᾶττον ἢ βραδύτερον γενέσθαι αὐτοῖς τὴν τοῦ ἀγαθοῦ μετουσίαν.

(Ап. 48, 61; Трул. 87, 93, 98; Анкир. 20; Неокес. 1, 8; Карф. 102; Вас. Вел. 3, 7, 9, 18, 21, 31, 37, 38, 39, 58, 59, 60, 62, 63, 77).

Аналіз правила

Пояснення Григорія Ниського спирається на інших більш ранніх дослідників (незрозуміло, яких саме). Водночас можна відразу сказати, що ці міркування не є безпосередньо апостольськими за способом збереження. Інакше доведеться припустити, що апостоли (названі дослідниками) досліджували цю заповідь (а не запитували у Христа, наприклад), не знали її пояснення, поки не дослідили. Про таке дослідження нам нічого не відомо (водночас про саму заповідь відомо), можна думати, що його не було. Пояснення Григорія будується на думці, що кожна людина від початку є чиєюсь. І тому блуд з неодруженою людиною також стає явленим перелюбом потім, коли вона одружиться, а доти є неявним, прихованим перелюбом. Але з такої перспективи незрозуміло, чому є перелюбом і блуд з майбутньою своєю дружиною. Слова Христові не розрізняють цей випадок, а він іноді серед людей має місце.

Інше пояснення – одна помічниця від Бога та єдина голова. Наявність паралельного іншого пояснення каже про те, що першого недостатньо, і про те, що Григорій розуміє це як певну сферу смислів, поле смислів, що робить перелюбом блуд неодружених людей. Він міркує так, що незаконне є протизаконним. Те, що вступає в протиріччя з законним, хоча б у майбутньому чи в задумі Божому загалом, є протизаконним. Також він відносить до перелюбу гріхи блудні протиприродні (гомосексуалльні стосунки та зоофілію). Але пояснення від законності викликає додаткові питання тому, що Христос каже: Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи (Марка 2:27). Адже і суботу можна було б пояснити, що вона просто є законною. Але ні, Христос каже, що вона для людини. Це означає, що у ній є щось більше, ніж просто законне. Отже, заповідь, яка показує, що винними є люди у перелюбі, як і субота, має мати своє пояснення, яке перевищує (є глибшим, повнішим) пояснення від законності. І знову ж, пояснення єдиності помічниці та голови не говорить про блуд неодружених як про перелюб.

Можна зробити підсумок, що пояснення Григорія Ниського цього питання є неповними, частковими. Водночас важливо виділити той факт, що розрізнення блуду та перелюбу введене для немічних.

Святитель Кирило Єрусалимський про перелюб

Одношлюбні нехай не зневажають тих, які вступили в другий шлюб: стриманість воістину добра і дивовижна річ, втім, прощається вступ у другий шлюб, щоб слабкі не чинили перелюбу. Добре їм залишатися, як я, – говорить апостол, – але якщо не можуть стримуватися, нехай одружуються, бо краще одружитися, ніж розпалюватися (1 Кор. 7:8-9). А все інше – блуд, перелюб і всякий вид нестриманості нехай будуть віддалені вами від себе; нехай зберігається тіло в чистоті для Господа, щоб і Господь зглянувся на тіло. Нехай тіло готується їжею тільки для підтримання життя і для безперешкодного служіння, а не для того, щоб йому віддаватися задоволенням [6].

Аналіз слів святителя Кирила Єрусалимського

Вступили в другий шлюб як вдівці чи вдови (слова апостола стосуються саме цього випадку). Святитель Кирило говорить про стриманість і про неосудження.

Блаженний Ієронім Стридонський про мисленне бажання і пристрасть

Між словами πάθος і προπάθεια, тобто між пристрастю і уявним пожаданням відмінність полягає в тому, що пристрасть розглядається як порок, а уявне пожадання, хоча містить у собі провину початку [пороку], але не ставиться на один щабель зі злочином. Отже, хто побачить жінку, і душа його зачеплена, той вражений думкою. Якщо ж він погодиться і від помислу перейде до пристрасного руху, як написано у Давида: Перейшли до помислів серця (Пс. 72:7), то він перейшов від уявного пожадання до пристрасті, і для того, щоб згрішити, йому не вистачає тільки зручного випадку, а не свого бажання. Отже, той, хто дивитиметься на жінку з чуттєвим пожаданням, тобто якщо дивитиметься з тим, щоб задовольнити похоті і схилити її до вчинення гріха, той справедливо називається таким, що вчинив перелюб із нею в своєму серці [8].

Аналіз слів блаженного Ієроніма Стридонського

Блаженний Ієронім Стридонський уважніше зупиняється на ступенях гріха та страстей. Міркування про них не є виключно щодо пристрасті блуду, але стосується усіх загалом (і цієї зокрема). Він розглядає гріх з юридичної точки зору як злочин перед Богом. Важливим є відмітити, що він не пояснює причину, чому є перелюбом те чи інше, але констатує сам факт гріха як порушення заповіді, а отже, злочин перед Богом. Викриття є справедливим на його думку. Викриття таємного.

Важливо також відмітити те, що єдиною перешкодою між гріхом та людиною при її внутрішній згоді він називає зручний випадок, або іншими словами, певний збіг обставин. Як такий, що не має виправдального значення, збіг (або його відсутність у даному разі) недостатній, щоб виправдати людину і сказати, що вона не чинила гріха, якщо не вчинила дії, але внутрішньо готова до них.

Блаженний Ієронім згадує про псалом 72. Він був перекладачем псалмів (і всієї Біблії), тому надавав їм особливої ваги. Псалом стосується чистоти серця. Ось початок: Який Добрий Бог до Ізраїля, до тих, які щирі (чисті) серцем! А в мене ледь не похитнулися ноги, мало не послизнулися мої стопи (Псалом 72:1-2). Можна бачити, що перехід від мисленнєвого бажання до пристрасті порівнюється (на думку Ієроніма) зі слизьким місцем, де можна послизнутися або похитнутися. Хитається невпевнений, слабкий, а підсковзується необережний і той, хто на такому місці. Можна думати, що перехід до пристрасті, пристрасний рух виникає у нетвердих у вірі, у складних багатозначних ситуаціях, коли людина піддалася гордості та заздрості (видно по тексту усього псалма).

Святий Марк Подвижник про блуд

Згрішивши, звинувачуй не тіло, а думка; бо, якби не рухалася в тому напрямку думка, не пішло б за нею і тіло [21].

Аналіз слів преподобного Марка Подвижника

Тут бачимо, що на думку св. Марка Подвижника, думка випереджає тіло. Відзначимо, що провина стає помітнішою після гріха, коли увага переходить не на пожадливість, а на заповідь. Практика самообвинувачення радиться як засіб покаяння та виправлення. Ліками від гріха є опанування думками. Якщо вдуматися глибше, у контекст, то бачимо, що не статеве тілесне бажання є гріховним, але образ думки, який суперечить Божій волі. З огляду на це дуже важливим є те, які образи має людина перед очима. Які моделі поведінки використовує. Який у неї спосіб життя.

Тлумачення на слова про око

І справді: якщо розуміти ці слова буквально, то треба було б виривати язика, коли він вимовляє худі слова, відсікати й інші члени. Але чи буде від цього користь? Гріховне побажання не перестало б жити в серці; адже і німий може злитися, і сліпий може кохатися. Ось чому слова Спасителя маємо розуміти так: Біжи від всього, що може збудити в твоєму серці нечисті почуття, як то: хтивих пісень, танців, лихослів'я, нескромних ігор і жартів, нескромних видовищ, читання книг, в яких описується нечисте кохання. Намагайся і не дивитись на те, що може спокусити тебе. Якщо твердо наважитися не дивитись на те, що спокушає, то це і буде означати, що ти вже вирвав у себе око, що спокушає. Ти не грішиш тілом; це добре, бережи ж і серце в тій незайманій чистоті, в якій ти бережеш тіло  [22].

Євфимій Зигабен про те ж

І в Законі після того як сказано: не вбивай , поставлено: не чини перелюбу. Тому, виповнивши попередню заповідь, переходить і до наступної, і давши належний напрямок гніву, ставить межі й для бажання. Як у попередній заповіді, додавши: даремно поклав різницю між тимчасовим гнівом і невчасним, так і в цій, додавши з пожадливстю, розмежував погляд непристрасний від пристрасного. І не сказав просто: що гляне , але: що подивиться з пожадливістю тобто хто дивиться старанно, хто дивиться пристрасно, так що збуджує бажання до статевих стосунків. Такий наповнив своє серце пристрастю і в душі вже здійснив перелюб. Або: хто дивиться для того, щоби збудити бажання, такий сам шукав пристрасті, сам поспішав до пожадливості і віддався їй і, якщо не торкнувся жінки тілом, то, принаймні, думкою. А хто дивиться на неї побіжно або з будь-якої іншої необхідності, той вільний від провини. Жінкою тут називає і заміжню жінку, і відпущену чоловіком, і дівчину. Потрібно знати, що ці настанови, хоча очевидно спрямовані до чоловіків, відносяться і до жінок. Чоловік є головою дружини (Еф. 5:23), а з головою пов'язані й члени. Заборонив уважний погляд, тому що з нього виникає пристрасть у серці; пристрасне ж серце спонукає і тіло до статевих стосунків. Тому Він знищив корінь, щоб, виростивши гілку, той не приніс плоду [23].

Іван Золотоустий про ці слова

Воістину, великий сором, що і юнаки, і старці поспішають до таких занять. І нехай би зло обмежувалося тільки соромом, хоч і це для людини поважної не легко. Навпаки, для розсудливої надто важлива втрата – це і ганьба, і сором. Але не тільки в соромі покарання, ні, за це загрожують ще великі тортури і муки. Усі, що сидять там (на видовищах), мимоволі захоплюються гріхом перелюбу. Не тому, що поєднуються з жінками, котрі там знаходяться, а тому, що дивляться на них безсоромними очима. А що і вони неминуче стають винними в перелюбі, скажу вам (для доказу) не своє слово, щоб ви не знехтували (ним), а прочитаю вам Закон Божий, яким уже неможливо знехтувати. Що ж говорить Закон Божий? Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму (Мф. 5:27–28). Ти бачив затятого перелюбника? Бачив вповні вчинений гріх? І що найгірше — перелюбника, викритого в перелюбі не на людському, а на Божественному суді, де кари нескінченні? Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму.

Спаситель видаляє не тільки хворобу, але й корінь хвороби. Корінь перелюбу – це безсоромна похіть, тому Він карає не тільки за перелюб, але й за похіть – матір перелюбу. Так роблять і лікарі: вони озброюються не тільки проти хвороб, але і проти їхніх причин. І коли побачать, що хворі очі, тоді зупиняють зверху, зі скронь плин поганої вологи. Так робить і Христос. Перелюб – це важка очна хвороба, хвороба очей, не тільки тілесних, але особливо душевних. Тому Він і зупинив плин безсоромності страхом Закону, тому і визначив покарання не тільки за перелюб, але й за похіть. Уже вчинив перелюб з нею в серці своєму, а коли розбещене серце, то яка користь від усього тіла? Коли в рослинах і деревах побачимо, що серцевина з’їдена, то для нас вже немає цінності все інше. Так і в людині, коли серце мертве, то здоров’я решти тіла вже не має значення. Візник упав, загинув, – то даремно вже біжать коні.

Закон важкий і містить у собі багато важкого, зате подає великий вінець. Такою є сутність важких справ, що вони подають великі нагороди. Але ти звертай увагу не на труди, а думай про нагороду. Так буває і в життєвих справах. Якщо будеш думати про труднощі подвигів, тоді справа буде здаватися важкою і нестерпною, а коли будеш дивитися на нагороду, вона буде легкою і приємною. Так і керманич, якби дивився тільки на хвилі, то ніколи б не вивів корабель з пристані. Але, дивлячись на прибуток, а не на хвилі, він наважується пускатися у безкрає море. Так і воїн, якщо буде дивитися на рани та поразки, то ніколи не одягне броню, а коли буде дивитися не на рани, а на трофеї і перемогу, то кинеться в бій, наче в луг. Отож, і важке від природи стає легким, коли ми роздумуємо не тільки про труди, але й дивимося на нагороди за них.

Хочеш знати, як важке від природи стає легким? Послухай Павла, який говорить: Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу (2 Кор. 4:17). Загадкові ці слова. Якщо страждання, то як воно легке? Якщо легке, то чому страждання? Одне з другим не стикується. Але (Павло) розв’язав загадку, показавши легкість (страждання) наступними словами. Якими? Коли ми дивимося не на видиме, але на невидиме (2 Кор. 4:18). Запропонував вінець – і зробив подвиг легким; показав нагороду – і полегшив труди. Так і ти, коли побачиш жінку, красиву вродою й у світлому одязі, коли побачиш, що похіть збуджує (тебе) і що душа (твоя) шукає цього видовища, – поглянь на приготовлений для тебе на небі вінець – і пройдеш повз таке видовище. Ти побачив подібну до тебе рабиню? Подумай про Владику – і, безсумнівно, здолаєш недугу. Якщо діти, йдучи за вчителем, не бешкетують, не дивляться на всі боки, не лякаються, то тим більше ти не відчуєш нічого подібного, коли будеш у думці бачити біля себе Христа. Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. Досить часто і з задоволенням я повторюю слова цього Закону. О, якби я міг і цілий день говорити вам про це, чи краще, не вам, а тим, котрі винні у гріхах. А втім і вам, оскільки і ви будете більш обережні, і ті, що перебувають у хворобі, скоріше видужають. Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму ... Він поставив дівоцтво поза поприщем, поставив вище місця боротьби, щоб і ті, котрі дотримуються його, відчули велич своєї душі, і ті, котрі не дотримуються, скористалися поблажливістю Владики. Так само не дав Він заповіді і про убогість, не сказав просто: продай майно твоє, але: Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє (Мф. 19:21). Нехай (це) буде у твоїй волі, будь господарем (свого) наміру, не примушую, не обтяжую, ні. Того, хто сповняє, я вінчаю, а хто не сповняє – не караю. Що робиться за велінням і обов’язково, те не заслуговує великої нагороди, а що добровільно і з власної ревності, те подає сяючі вінці...

Але все сказане і запропоноване (мною) не повинно все ж таки відходити від теми щодо слів: Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. Так, але справа, задля якої ми все це запропонували, у тому, для чого Христос читає їм (Своїм слухачам) древній Закон? Він говорить їм: Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. Знав Він, що заповідь важка не сама по собі, а через легковажність тих, котрі слухають. Чимало такого, що саме по собі є легким, стає нездійсненним, коли ми недбайливі, так само як і важке стає легким і здійсненним, коли ми ревні, оскільки труднощі залежать не від природи речей, а від волі тих, котрі трудяться. А що це так, видно з наступного. Мед, за своєю природою солодкий і дуже приємний, однак для хворих він і гіркий, і неприємний, але не від власної природи, а через хворобу людини. Так і закон, якщо здається важким, то не через його природу, а через наше недбальство. Для мене не надто важко довести, що він легкий для виконання, а щоб зробити його важким, для цього належало б сказати інше. Тепер Він говорить:

Уникай дивитися на жінку, відкинь нестриманість. А щоб він був важким, для цього належало б сказати навпаки:

Ближче знайомся з жінками, задивляйся на чужу вроду, а потім перемагай похіть. Ось це було б важко. А те, що Він говорить, тікай від печі, відійди від вогню, не наближайся до полум’я, щоб не зазнати шкоди, – це дуже легко, оскільки така заповідь співзвучна з природою. Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу.

Отже, для чого (Христос) нагадує нам про древній закон, наміряючись при цьому ввести інший? Для того, щоб ти через порівняння (обох законів) пізнав, що між ними нема протиріччя, бо коли буває порівняння (двох предметів), тоді судження (про них) стає більш очевидним. Оскільки деякі готові були заперечити, що (Христос), коли говорив це, встановлював закон, супротивний попередньому, тому Він говорить:

Я виставляю обидва закони поряд. Досліди і переконайся в їхній злагодженості. Однак робить Він це не тільки для цього, але і для того, щоб показати, що (Новий Закон) і легкий, і вчасно встановлюється. Задля цього говорить: Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу, – так довго ви вправлялися у древньому законі! Як учитель, звертаючись до ледачого юнака, котрий ще хоче займатися попередніми уроками, маючи намір подати йому вищі знання, говорить:

Подумай, скільки часу ти витратив на це навчання?. Так і Христос, щоб нагадати, що ті, котрі слухають, багато вправлялися в древньому законі і багато присвятили йому часу, і що пора вже перейти до вищого закону, вказав їм на законодавство, яке колись було в їхніх батьків: Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. Те було сказано древнім, а Я кажу вам. Якби Він говорив древнім, тоді ти мав би причину скаржитися, бо тоді природа наша була менш досконалою. А коли природа (наша) отримала велику силу і стала більш досконалою, тоді вже прийшов час і для більш досконалого повчання. Тому Христос (для запобігання від того), щоби будь-хто, побачивши велику суворість побожності, не віддався безпечності та недбальству, ще тільки починаючи законодавство, говорить: Якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного(Мф. 5:20). [2].

Іван Золотоустий про Христа з приводу Його ставлення до перелюбу

Цими словами він указує на збурювання плоті і розпалювання похоті, на свою невпинну боротьбу і подвижницьке життя. Тому і Христос, пояснюючи пов’язані з цим труднощі, не просто забороняв дивитися на жінок, але й погрожував карати перелюбників, котрі грішать поглядом. Коли ж Петро сказав: Краще не женитися, то Він не заборонив женитися, але, вказуючи на вагомість цієї справи, сказав: Хто може вмістити, нехай умістить (Мф. 19:10-12). І в наш час ми чуємо, що є чимало таких, котрі обклали все своє тіло залізом і одяглися у веретище, пішли на вершини гір, постійно живуть у пості та цілонічних і невсипних молитвах, ведуть особливо суворе життя і не дозволяють нікому з жінок входити у свої помешкання і печери, і так оберігаючи самих себе, ледь переборюють шаленство похоті [5].

Іван Золотоустий про особливий вид перелюбу

Хоч ти не говорила і не вимовляла тих слів блудниці: Зайди, будемо упиватися ніжностями, не вимовляла язиком, але говорила видом, не вимовляла устами, але говорила ходою, не запрошувала голосом, але ясніше голосу запрошувала очима. Хоч, запросивши, ти не зрадила саму себе; але ти і не вільна від гріха, бо і це – особливий вид перелюбу. Ти залишилася чистою від розтління, але тілесного, а не душевного, і ти вповні звершила гріх, хоч і не через з’єднання, зате через зір.

Для чого, скажи, ти запрошуєш тих, котрі проходять мимо? Для чого запалюєш цей вогонь? Як думаєш бути чистою від гріха, коли ти його звершила? Ти зробила абсолютним перелюбником того, хто спокусився цим твоїм виглядом. Як же ти можеш не бути блудницею, коли твої діла є перелюбом? Бо його шаленство є твоєю справою. І всякий знає, що та, котра робить інших перелюбниками, ніколи не зможе никнути кари за перелюб [7].

Свт. Іван Золотоустий про перелюб Богові

Законна справа – шлюб. З цим згідний і я, бо сказано: Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог (Євр. 13:4). Але ти вже не зможеш дотриматися законності шлюбу. Бо хто, поєднавшись із небесним Нареченим, залишає Його і поєднується з жінкою, той чинить перелюб, хоч би тисячу разів ти називав це шлюбом. А вірніше – це гірше перелюбу настільки, наскільки Бог досконаліший за людей. Ніхто нехай не зваблює тебе словами: Бог одружуватися не заборонив. Знаю це і я: одружуватися не заборонив, але заборонив чинити перелюб, який ти мав намір учинити. Нехай цього не буде, тобто, щоб ти коли-небудь вступив у шлюб. Чому ти дивуєшся, що шлюб засуджується, як перелюб, коли через нього відкидається Бог? Убивство буває оправдане і людинолюбство осуджене гірше, ніж убивство, якщо перше звершилося з волі Божої, а друге всупереч їй. Якраз Фінеєсові зараховано у праведність те, що він простромив жінку блудницю разом із блудником, а Саула святий Божий Самуїл, незважаючи на те, що він цілі ночі плакав, тужив і молився, не зміг спасти від осуду, який виголосив на нього Бог за те, що він усупереч волі Божій пожалів чужоземного царя, якого треба було умертвити. Якщо ж за непослух Богові людинолюбство засуджене більше, ніж убивство, то що дивного в тому, коли через нехтування Христом шлюб засуджується більше, ніж перелюб? [9].

Свт. Іван Золотоустий про те, що хто вчинив перелюб, називається перелюбником

Хто дивиться на жінку похітливо, за словами Писання, є справжнім перелюбником (Мф. 5:28). І в цьому гріхові чимало виявляться винними [10].

Толковая Библия Лопухина про те ж питання

27 Така сама мова, як і на початку 21 вірша, але (за кращими читаннями) без додавання стародавнім. У recepta, багатьох курсивних, Вульгаті та ін. слово стародавнім є і стоїть у зв'язку з віршем 21. У Старому Завіті заповідь, в тих же словах, як у Мф, викладена в єврейському та LXX, Вихід XX:14. У Повторенні Закону V:17 вона повторюється з додаванням в єврейській союзу та , який у LXX та Матвія пропущений. Євр. наах означає всі види та форми перелюбу.

28 Греки розрізняли moiceia та porneia; перше, за Феофілактом та ін., відноситься до перелюбу із заміжньою жінкою; друге – з розведеною (букв. з відпущенницею – eiV apolelumenhn). Законні подружні стосунки виключаються з промови Спасителя, і зміцнення сімейних стосунків – головна Його мета. Слово жінка— загалом, кожна жінка. Погляд на жінку з наміром задовольнити похоті є сам собою перелюб у серці. За старозавітним законом гріхом був самий факт перелюбу; за вченням Спасителя гріх буває тоді, коли перелюб здійснюється в серці. Слухачі Христа могли зрозуміти Його промову в тому сенсі, що Він заповідав суворе утримання від розпусти, навіть у думках. Спаситель говорить про гріх чоловіка; але цілком зрозуміло, що те саме стосується і жінки. Їхні гріхи перелюбні можуть бути прощені. Проте це – гріхи та відступ від норми, і люди повинні утримуватися від них. Лютер зауважує: якщо ми й не можемо перешкодити пташці літати над нашою головою, то можемо завадити їй звити гніздо в нашому волоссі. Вираз із нею(authn), можливо, несправжній.

29 Праве око: праве, а не ліве, бо воно, як і права рука, дорожче для людини. У давнину це було висловлено Аристотелем так: fusei beltiwn to dexion tou aristerou (за природою праве краще лівого). Стародавні екзегети начебто не наважувалися тлумачити слова Спасителя буквально. Августин каже, що під оком ми (звичайно) розуміємо найулюбленішого друга… Але тут слід розуміти під оком друга-радника, бо око показує шлях. Чуючи про око і руку, каже Феофілакт, не думай, що тут йдеться про члени, бо тоді (Спаситель) не додав би слів правий і лівий. Тут йдеться про уявних друзів, які завдають нам шкоди. Такі тлумачення не можна вважати правильними. Спаситель тому і сказав правий та лівий(Ст. 30), що говорив про члени тіла; до друзів ці висловлювання непридатні. Крім того, мова, очевидно, відноситься до moiceia, і про члени тіла йдеться як про знаряддя пристрасті. – Найкраще пояснення слова скандал (спокуса) зустрічається у Тренча (Притчі, 2-ге вид. 1888, с. 89): skandalon(в його класичній формі skandalhqron) є та частина пастки або сила, на яку кладеться приманка і яка, як тільки доторкнуться до неї, вискакує і змушує пружинку раптом затягнути силок; потім взагалі під цим словом розуміються сили. У Новому Завіті воно додається до духовних предметів і містить у собі таке, що, сплутуючи ноги людей, змушує падати їх; внаслідок цього воно близько підходить до слова proskomma і тісно пов'язане за значенням також зі словами pagiV і qhra, з якими воно й іноді вживається поруч, як напр. у Рим II:9». Порівн. Лев XIX:14, де під skandalon (LXX) розуміється предмет, об який спотикається на своєму шляху сліпий. – Найновіші тлумачі розуміють висловлювання Христа буквально, тобто Він каже, що якщо навіть праве око чи права рука спокушають тебе, то краще вирвати око або відсікти руку та інше. Тлумачення це так само, мабуть, неправильне, як і перше, тому що все це абстрактність. Слухачі могли розуміти слова Христа не інакше, як виразні образи, де вказується на необхідність дотримання великої суворості, коли йдеться про гріх перелюбу.

30 За конструкцією та змістом цей вірш нічим не відрізняється від попереднього. Одна й та сама істина розглядається з різних боків і таким чином більше відображається у свідомості слухачів.

31 Знову формула 21 і 27 віршів, що повторюється в 33, 36, 43, що вказує, що вся ця мова Спасителя була виголошена одночасно і за один раз. Зв'язок добре пояснює Златоуст: до нового предмета Спаситель переходить лише після того, як розкриє попередній. Так і в цьому випадку Він показує нам ще інший вид перелюбу. Детальна мова про цей предмет у Повторенні Закону XXIV:1–4 викладається Спасителем дуже коротко і вільно. Передається лише сутність справи і зовсім не позначаються обставини, що давали привід до розлучення, зазначений у Повторенні Закону.

32 При поясненні цього, одного з найважчих віршів, – не те, щоб він тяжкий був сам по собі, а тому, що їм зачіпаються дуже складні практичні життєві відносини, – ми маємо, перш за все, розглянути значення окремих термінів і потім загальний зміст мови Спасителя. Ми викладемо цей предмет з можливою стислістю, а тих, хто цікавиться подробицями, відсилаємо до дуже цінної в науковому відношенні брошурі проф. Н. П. Глибоковського під назвою: Розлучення з перелюбу та його наслідки з вчення Христа Спасителя , Спб. 1895. Перше важке слово, яке зустрічається при розгляді справжнього вірша, є parektoV. У російській перекладено крім , слов'янське хіба-що, Вульгата excepta (forniсationis) causa. ParektoV скрізь перекладається однаково словом крім, крім перекладу Лютера, недостатньо ясного; новітні німецькі перекладачі замість es sei denn um Enebruch, як у Лютера (у дужках), перекладають краще та точніше ausser dem Grunde der Hurerei. ParektoV, каже проф. М. М. Глубоковский, не був споконвічним у грецькій мові і його поява відноситься до періоду часу між 322 і 150 гг. до Р. X. У всякому разі, воно не зустрічається ні у класиків, ні у LXX, де в рівному значенні використовується parec і parex. Достовірно, однак, що parektoV, за словами того ж професора, вказувало (разом з іншими виразами) на виняток для того, що знаходиться поза цим порядком і не підпадає під його закони. Подальше logoV необхідно. Якби його не було, то вираз розлучається, крім перелюбу був би незрозумілим. LogoV тут означає причина (Causa, Grund). Сенс: якщо хтось розлучається, за винятком того випадку, коли його змушує до цього ґрунтовна причина – перелюб дружини, або взагалі однієї зі сторін тощо. Наступне слово – porneia. Євфимій Зігабен: Христос наказує не розлучатися з дружиною з іншої причини, окрім перелюбу (такий має бути і переклад 32 вірша на підставі вищесказаного), тобто без (dica) розпусти (porneia), а розпусту (porneian) тут Він називає перелюбом (moiceian). За словами проф. Глибоковського термін porneia не спеціалізувався настільки, щоб про зміст його не могло бути суперечок. У цьому пункті далеко не випадково, що Христос вживає porneia, хоча – фактично – йдеться про moiceia. Якщо немає porneia, то той, хто відпускає дружину, "зневажає саму шлюбну основу, розлучає те, що Бог поєднував законом природи і освятив у християнстві особливим таїнством". Після цих роз'яснень зміст і подальші слова Спасителя здаються нам більш ясними. Той, хто розлучається з дружиною (або дружина з чоловіком) з якоїсь іншої причини, крім провини перелюбу, той змушує (дає привід), внаслідок нестачі задоволення тілесної пристрасті, розлучену (залишену) сторону до перелюбу. Таким чином, одне зло, довільне розлучення з дружиною (або з чоловіком) без будь-якої ґрунтовної причини (вини перелюбу), тягне за собою інше, змушує безневинно покинуту (або покинутого) впадати в гріх, перелюб, і цей гріх, як можна судити з тону промови Христа, лягає всією вагою не на відпущену (або відпущеного), а на того, що відпускає без провини, і вина його робиться, таким чином, подвійною. Це видно з ужитого тут дієслова poiei. Крім того, той, хто вступає з розлученою безвинно жінкою в новий зв'язок, також допускає гріх, але цей гріх знову повинен бути поставлений і тій людині, яка розлучається зі своєю дружиною без вини з її боку. Таким чином, безпричинне розлучення буває з'єднанням багатьох лих, багатьох гріхів, які лягають всією своєю вагою на особу, що допустило довільне і безпідставне розлучення. Такою є сутність вчення Христа, викладеного в 32 вірші. Про жінок Він, можливо, не говорив тому, що їх не було серед осіб, які слухали Його. Але якби хтось став стверджувати, що Господь припустив, як причину залишення чоловіка, лише перелюб, який здійснюється при недозволених статевих стосунках, то можеш сказати, що Господь сказав про обох вірних, не дозволяючи їм залишати один одного, за винятком вини перелюбу (Августин). Таку думку Спасителя про шлюб цілком можливо виправдати і розумними міркуваннями. Стосунки між статями, каже Толюк, вводить нас у глибоку таємницю життя: без двоїстості немає живої єдності; без протилежності між позитивним та негативним немає народження. Закон полярності проходить у царстві зірок і планет, як і через інші сили, елементи, матерії та царства світу; тільки природно, у кожному царстві він виражається по-різному. Отже, союз між чоловіком і жінкою є виразом природного, властивого світовому, встановленому Богом порядку, "полярності", а порушення його суперечить усім природним законам. Спаситель ніде не виступав проти шлюбного життя і, як відомо, освятив шлюб своєю присутністю. Але порушення шлюбних зв'язків Він засуджував неодноразово. Далі, народження дитини, говорить той самий учений, немає потреби рахувати за відокремлений акт; у ньому необхідно передбачається виховання, як продовження початкового акта отримання життя через тілесне народження. І це також не може бути виправданням довільних і безпричинних розлучень, за винятком тих випадків, коли руйнується саме таїнство шлюбу внаслідок провини перелюбу. Але за всім цим, звісно, виникає безліч подальших юридичних питань. Ми цілком згодні, що канонічна традиція допускала розлучення з перелюбу і навіть дозволяла новий шлюб для невинного, хоча він був і і менш шанованим; що відпущення дружини можливе і в християнській церкві через пунктуально зазначену Викупителем причину (Глибоківський). Але як чинити, якщо перелюб, будучи єдиною провиною, коли розлучення дозволене, виставлятиметься, як засіб для отримання розлучення з нелюбою дружиною чи нелюбим чоловіком? Іншими словами, якщо, заради отримання розлучення, відбуватиметься навмисне перелюб, як це буває на практиці, коли навіть беруть на себе провину, не будучи в ній винні? Чи лише перелюб може вважатися поважною причиною для розлучення, чи можуть бути й інші причини, наприклад impotentia, хвороби, несхожість характерів, злочини та ін.? Ці юридичні питання вирішуються тим, що Спаситель дивиться взагалі на порушення шлюбного зв'язку, як на гріх. Кожен може, потім, у своїй совісті вирішити, чи допускає він гріх, розлучаючись зі своєю дружиною чи дружина з чоловіком, і чинити за велінням своєї совісті, маючи постійно на увазі заповідь. Тут ми, очевидно, знову виходимо зі сфери чистого морального вчення, і вступаємо у практично юридичну сферу, розробку якої і приватне застосування заповіді Новий Завіт завжди надає самим людям. Він надає лише світло, у якому мають вирішуватися практичні моральні відносини. Насправді завжди вирішується кожний окремий випадок, який дозволяє таке чи інше застосування щодо нього вчення і принципів. На цьому ми і закінчимо наявні міркування, зауваживши тільки, що вихід за межі галузі чистого морального вчення та порушення його завжди і незмінно свідчать лише про інший закон , який протистоїть людині, закону, розуму її і робить її полоненою закону гріховного, що у членах її (Римлян VII,23). Всі численні зловживання, що бувають у шлюбному житті, свідчать тільки про життя старої людини, що продовжується, і ні про що інше [11].

Свт. Іван Золотоустий про те, що перелюбом може називатися і блуд

А далі, послухай, що він говорить: І з перелюбником спілкуєшся. Він переходить до найважливішого гріха, бо той менший за цього. Порівнюючи ці гріхи, хтось сказав: Не дарують злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний (Притч. 6:30). Якщо ж злодійство непрощенне, то тим більше – перелюбство. Перелюбством тут він називає блуд. Отже, якщо ти довідаєшся, що хтось із однієї з тобою пастви чинить блуд і приступає до Таїн, то скажи служителю під час їхнього роздавання: такий-то не гідний Таїн, відсторони святотатські руки. Справді, якщо він не гідний проповідувати виправдання, то уяви, якої кари він зазнає, якщо ще доторкнеться до священної трапези, і не тільки він, але й той, хто прикриває його. Не сказав пророк: і чинить перелюб, але: З перелюбником спілкуєшся. О, яке велике зло – прикривати гнилі рани інших, коли тому, хто прикриває, Він визначає кару разом із тим, хто грішить, і то не меншу, ніж йому! Той може послатися на пристрасть, хоч таке виправдання не є вагомим, так само як і злодій – на голод; а ти не можеш сказати і цього [12].

Азбука.ру про перелюб

Дивіться:  [15].

Азбука.ру про блуд

Дивіться: [16].

Православна енциклопедія. Словник-довідник про перелюб і блуд

У Старому Завіті 7-а заповідь Мойсеєвого декалога – не чини перелюбу (див. Вих. 20:14; Повторення Закону 5:18) – не проводить чіткої межі між поняттями перелюбу і розпусти, тому ця заповідь відноситься до всіх випадків порушення статевої моралі …

Христос звертає увагу, що перелюб (як і блуд) відбувається насамперед у серці людини, тобто, у думці й почутті: Хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже чинив перелюб із нею в своєму серці (Мт. 5:28). Перелюб вказується Христом серед злих помислів, що виходять із серця і оскверняють людину (див. Мф. 15:19; Мк. 7:21), чистоту ж апостол Павло називає Божим освяченням християн (див. 1 Сол. 4:3-5). Тому блуд і всяка нечистота не повинні навіть іменуватися у християн, як пристойно святим (Еф.5: 3). У зв'язку з цим визначається доля блудників і перелюбників, які Царства Божого не успадковують (1 Кор. 6:9-10; порівн.: Об'явл. 22:15), бо блуд розбещує душу і тіло, охолоджує людину в її прагненні до Бога, розлучає з Богом...

Аскетика тісно пов'язує блуд із пожадливістю. Під пожадливістю розуміється не статеве бажання як таке, бо воно дано людині у шлюбі як сила потягу одружених, а спотворення відносин статей у результаті гріхопадіння, пов'язане з егоїзмом, жагою до влади: бачення в іншій людині лише об'єкта для задоволення. [18].

Ієромонах Макарій Маркіш про перелюб

Ієромонах Макарій (Маркіш):

Статева близькість нічим не гріховна, коли чоловік і жінка перебувають у певному стані – у шлюбі. Коли ж статева близькість стає наругою над шлюбом, теперішнім чи майбутнім, руйнуванням і загибеллю шлюбу і особистості, тоді вона, зрозуміло, гріховна ... {} Статева близькість без шлюбу — крадена [19].

Ігумен Петро (Мещерінов) про статеві стосунки

Чим страшний блуд, можна відповісти лише з релігійної точки зору; з решти позицій завжди буде можливість контраргументів. З релігійної ж точки зору відповідь така: блуд виганяє із серця людини Святого Духа. Блудна нечистота і Дух Святий не можуть співіснувати: або одне, або інше. А нічого страшнішого для людини, ніж залишитися поза Богом, немає (власне пекло – і є існування без Бога). Христос звернув на це особливу увагу, сказавши, що хто тільки подивиться на жінку з пожадливістю ..., і т.д. Тут же виникають два наступні питання:

1) Чому так?

Тому що так улаштований духовний світ. Бог так влаштував, подобається нам це чи ні. Це все одно, що якщо людина вийде з вікна 15 поверху, вона впаде вниз і розіб'ється – такими є закони світу, в якому ми живемо; і з ними нерозумно не рахуватися.

2) А як же шлюб? адже ті ж тілесні стосунки, які поза шлюбом вважаються таким великим гріхом, у шлюбі законні і не гріховні? У шлюбі плотські відносини є лише завершенням вже наявних духовних і душевних зв'язків (а в християн ще й Таїнства Шлюбу). Тому вони – на своєму місці; і тільки в шлюбі вони вбудовані в творіння, яке добре вельми; поза шлюбом вони зневажають Божий задум про світ і людину [20].

Про Старий та Новий Завіт про те ж

Господь висловлює думку про перевагу Нового Завіту перед Старим і в даному випадку зразковим способом, виходячи зі старозавітного образу уявлень і користуючись звичною термінологією. Тут же одним з основних поглядів було те, що звичайним, природними обов'язковим станом людини є її шлюбний стан, що дарує недостатню їй повноту життя і забезпечує безперервність людських поколінь. Подружня вірність огороджувалася серйозними покараннями, як потрібна умова і гарантія стійкості сім'ї – цієї основи суспільно-соціального життя. Порушення подружньої вірності – μοιχεία – мислилося тому основною формою статевої аморальності (пор. Єр. 7:9: φονεύετε χαὶ μοιχᾶσθε порівн. Єр. 9:2; 23:28; 23:14; 23:24; (Прем. 3:16 та багато інших).

Якщо старозавітний закон забороняв і карав сам факт перелюбу, то в Новому Завіті неприпустимо вже таке ставлення до жінки, коли чоловік при погляді на жінку подумки робить її знаряддям чуттєвої насолоди, у своєму серці пожадливо переживає акт статевого спілкування з нею. Та схильність, яка в нормальних шлюбних відносинах підпорядковується вищим цілям шлюбу і регулюється настроєм цілої взаємної відданості, настроєм любові та поваги подружжя, – у цьому випадку звертається на жінку (γυναῖκα – слово тут без артикля, тобто будь-яка взагалі жінка, але не своя дружина, Як вважав Лев Толстой, з метою швидкоплинного чуттєвого задоволення, і вона розглядається не як людська богоподібна особистість, але як засіб і знаряддя чуттєвої насолоди. У такому разі відбувається спотворення самої ідеї шлюбу, зневажання тієї справжньої мети, заради якої в людину закладена статева потреба, – і людина якщо не фактично, то – принаймні – принципово оскверняє встановлення шлюбу (πᾶς ὁ βλέπω... ἐμοίχευσεν). І в цьому відношенні спостерігається повна аналогія у розкритті Господом шостої та сьомої заповідей. Там забороняється марний, не керований розумом, стихійний прояв гніву, як етико-психологічна основа вбивства; тут – хтива думка, як етико-психологічна основа перелюбу. Як там вказується об'єкт гніву — брат — ὁ αδελφός, перед яким той, хто гнівається виявляється винним, хоча б його гнів не проявився поки навіть у словах, — так і тут γυνή відзначається як об'єкт злочинного ἐμοίχευσεν (έμοίχευσεν αὁ переживанням, серцевою емоцією (ἐν τῇ καρδίᾳ αὐτοδ). Аорист έμοίχευσεν, поряд із praesens βλέπων; союз ἤδη, що виразно підкреслює цю протилежність часів; позначення серця, як місця, де відбувається перелюб, — все це рельєфно відтіняє ту думку, що вже хтивий внутрішній рух серця, що спонукає людину зупиняти свій погляд на жінці, щоб живити і підтримувати свій хтивий настрій — є вже перелюб. Хтивий погляд виявляється вже первинним, початковим зовнішнім проявом зазначеного внутрішнього руху, що закінчується – за зручного випадку – грубим фактом остаточного торжества похоті. Під βλέπειν γυναῖκα розуміється саме свідомий, навмисний погляд на жінку; то πρὸς τὸ ἐπιθυμῆσαι αὐτῆν (засвідчено твердіше, ніж αὐτῆν) виражає таку мету βλέπειν (пор. 6:1; 13:10; І в даному випадку, як і при викладі шостої заповіді, до розкриття значення сьомої заповіді в царстві Христовому приєднується спрямована до окремих слухачів вимога жити відповідно до розкритого Господом закону новозавітного царства, що зобов'язує до повної чистоти серця. І ця вимога, як і саме пояснення сьомої заповіді, пропонується не у формі абстрактного і загального становища, але наділяється формою конкретного прикладу [24].

Розділ ІІІ. Аналіз слів Христа про перелюб у серці

Подивімося уважніше на слова Христа: Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене (Матвія 5:27-30).

Далі наводжу графи, побудовані за допомогою програми GraphViz та моєї програми mmsyn4. Вони передають зміст цих слів у графічному вигляді з аналізом складових.

Відразу після слів про серце Христос каже про спокуси від членів тіла. Як зазначають тлумачі, не йде мова про фізичні частини тіла. Явним є те, що саме праві частини тіла можуть спокушати. Нижче це подано схематично.

Щоб перемогти у боротьбі з гріхом, потрібні дві ключові якості, які бачимо при глибокому вдумуванні у слово увійти. Це рішучість (вирвати і кинути геть, бути з однією частиною тіла), а також дитяча здатність сприймати нове, жити ним. Ця остання видна у словах Христа: Дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього (Марка 10:14-15).

Якщо не будемо, як діти, сприймати нове Царство Боже у житті, не будемо здатні оновлюватися щодня і щогодини, то не зможемо перемогти гріх насправді. Ось власне саме цій здатності потрібно вчитися у дітей. І саме без неї не зможемо увійти у Царство Боже. Господи, допоможи! Цей матеріал узято повністю з публікації: Аналіз слів Христа про перелюб у серці.

Про саму боротьбу зі спокусами детальніше написано тут: Як Господь хоче, щоб ми перемагали спокуси. Тим не менше, тут наведу короткий підсумок стосовно боротьби зі спокусами. Отже,

• Христос каже, що горе (дуже погано) світові від спокус. А особливо людині, через яку приходять спокуси. Чому? З кількох причин. 1) Спокуса може привести до падіння, загибелі, і то навіть багатьох людей чи цілих груп людей. 2) Говорячи про перемогу над спокусою, Христос каже, що краще тобі, а в підсумку – ти втрачаєш. Праву руку, праве око, праву ногу – якщо ти перемагаєш – у кращому разі ти втрачаєш лише їх. А у гіршому – гинеш повністю, разом з ними. Отже, спокуса пов'язана з втратою. Так, краще перемогти її, ніж піддатися, але найкраще – бути без спокус. Тоді нічого не втратиш. 3) Потрібно, судячи з усього, розрізняти спокуси внутрішні за походженням та зовнішні. Стосовно перших можна впевнено сказати, що краще без них. Другі ж (наприклад, спокуси від лукавого) не свідчать про піддатливість гріху, але засвідчують неміч природи. Такі, якщо будуть переможені правильно, приносять славу. Водночас потрібно пам'ятати, що дуже часто другі поєднуються з першими, і тоді насправді неясно, як краще: з ними чи без них. Зокрема, апостол Яків каже, що хто переможе спокусу, отримає вінець. Але отримав би кращий вінець, якби (в силу своєї чистоти та вірності, а також Божої волі) не мав такої спокуси і не піддавався їй. Бо той же апостол каже, що Бог не спокушається, і він же каже, що кожний спокушається своїєю власною пожадливістю. Добрим отже, є перемогти пожадливість і спокусу, за це є вінець. Але... краще, щоб перших просто не було. Подібно і стан невинних, які не грішать, і тих, хто згрішив, але покаялися, – різний. Перше є кращим. Але якщо подивимося на спокушування Христа дияволом у пустелі – то побачимо, що воно бажане було і Богові, і дияволові. Бо Дух Святий повів Христа в пустелю, але і диявол радів такій можливості. Будучи ж переможеним, останній був посоромлений Христом, Який від спокус нічого не втратив.
• Боротися зі спокусами потрібно з усією (максимальною) рішучістю. Це видно, що потрібно викинути (грецькою balleo – кинути сильно, щоб летіло, від цього слова, наприклад, походить слово балістичний) те, що спокушає (йдеться не про частини тіла, а про те, що спокушає).
• Збалансовує те, що завжди залишається парна частина тіла. Ліва. Потрібно про неї подбати, її берегти. Ліва, мабуть, тому, що у час спокуси здається менш важливою, бажаною, потрібною, але має ту ж природу, що і права, але важливо – що не спокушає.
• Тому в одній з ранніх молитов (яка читається увечорі на службі) просимо: нехай позначиться на нас світло лиця Твого (Христового), щоб у ньому ми побачили світло неприступне. У цьому неприступному світлі живе Бог, згідно апостола Якова, Який не спокушається і не випробовується злом. Отже, просимо (серед всього також і), щоб виконуючи заповіді Христові по благодаті Його змогли досягти обоження та стати неприступними для спокус.

Розділ IV. Як досягти вірності.

Повертаючись до слів Христа про серце та порівнюючи зі своїм станом, бачимо, що часто серце недонаповнене. Наповнене серце виявляється назовні (зокрема через уста), а якщо ще не виявилося, то воно частково наповнене, або ще можна сказати, що у ньому є і те, й інше. Як же тоді перемогти гріх, спокуси, пристрасті та полюбити чистоту, вірність?

Потрібно розпізнати спокусу чи гріх. Це праві частини тіла у контексті слів Христа. Тоді потрібно в серці полюбити чистоту та вірність, забажати їх серцем (хоча б частково, але без того складно), полюбити Бога та ближніх, і самих себе, і тоді рішуче відкинути гріх. При цьому відбувається рух від очей, рук, ніг до серця (у контексті слів Христа). Вони таємничо пов'язані так, що тверде опанування перших і рух назустріч другому подібне до визволення, до геройського звільнення. Не можливо незвільненій Богом людині утвердитися в серці в чистоті та вірності, тому і не каже Христос: викинь частину серця, але каже відкинь спокусу. Але ж навіть у казках звільнена принцом принцеса відповідає йому взаємністю. Цей образ говорить про те, що серце стає вдячним Богові за звільнення.

Ще додам, що буває так, що людина сильно пов'язана з гріхом, тоді таке звільнення в іншому місці називається зреченням самого себе – наче втрачаєш частину себе, навіть всього себе. І у такому розумінні узяти свій хрест означатиме, що ти не можеш не змінитися, не звільнитися від гріха, якщо станеш учнем / ученицею Христа. Тобто якщо бажаєш бути з Христом, то неможливо залишитися в гріху, як доти.

Розділ V. Про діалог з сучасною культурою.

У сучасній культурі погляди різні стосовно всього описаного. Але часом можна зустріти, що у стосунках потрібно сформувати довіру, щоб вони були глибокими та справді приносили добро. Можна сміливо продовжити цю думку тим, що така довіра можлива в повній мірі лише в одруженні. Довіра – це не тоді, коли боязко наважуєшся, а тоді коли нічого не є небезпечним. Довіра там, де є безпека, де є надійність. Вони можливі у шлюбі. Власне, це загально поширена думка серед досвідчених вірних.

З огляду на усе сказане, а також на те, що не увійшло сюди, потрібно сказати і про те, що бачення стосунків, їх оцінка буде різною у тих, хто приймає це, і тих, хто відкидає. Не всюди, не в усьому, але буде. Це тому, що тут говориться про суттєве, обійти яке неможливо. І якщо суттєве приймаєш, або навпаки, суттєве відкидаєш, тоді, звичайно, не може бути одна думка, але будуть різні.

У переддень свята Благовіщення Пресвятій Діві Марії згадаю також пророчі слова від Духа Святого сказані Симеоном Богоприїмцем: Ось, Цей (тобто Ісус) поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі, як ознака суперечок; і тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець! (Луки 2:34-35). Господи, молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх святих помилуй нас! Амінь.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові навіки. Амінь.

Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.

Список використаних джерел

[01]

Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту.. Четвертий повний переклад з давньогрецької мови. Друге видання. Українське Біблійне Товариство. К., 2013. Переклад ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка).

@book{Bible,
  title = { Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту. },
  note = { Четвертий повний переклад з давньогрецької мови. Друге видання.
 Українське Біблійне Товариство. К., 2013. Переклад ієромонаха о. Рафаїла
 (Романа Турконяка). }
}

[1]

Афінагор Афінянин. Апологія, або, точніше, Прохання за християн. 170-180. Патрология Миня. Т. 06. С. 490 з 924.

@book{Athinagor01,
  author = { Афінагор Афінянин },
  title = { Апологія, або, точніше, Прохання за християн },
  year = { 170-180 },
  chapter = {32–35},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/apolohety/afinahor-afinyanyn-prohannya-za-hrystyyan/},
  note = {Патрология Миня. Т. 06. С. 490 з 924 }
}

[2]

свт. Іван Зололтоустий. Бесіди про покаяння. Бесіда шоста, Т. II.

@book{Chrysostom01,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Бесіди про покаяння. Бесіда шоста },
  year = {},
  volume = {II},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-ii-knyha-1/besidy-pro-pokayannya-besida-shosta/}
}

[3]

Автори апостольських постанов. Апостольські постанови. Книга перша. Про мирян.

@book{ApostolicCom01,
  author = {Автори апостольських постанов},
  title = { Апостольські постанови. Книга перша. Про мирян },
  year = {},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/apostolski-postanovy/knyha-persha-pro-myryan/}
}

[4]

св. Феофіл Антіохійський. Послання до Автолика (Книга ІІІ).

@book{Pheophil01,
  author = {св. Феофіл Антіохійський},
  title = { Послання до Автолика (Книга ІІІ) },
  year = {},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/apolohety/svyatyj-feofil-antiohijskyj-poslannya-do-avtolyka-knyha-iii/}
}

[5]

свт. Іван Зололтоустий. Слово до тих, що живуть з дівами, Т. I.

@book{Chrysostom02,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Слово до тих, що живуть з дівами },
  year = {},
  volume = {I},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-i-knyha-1/slovo-do-tyh-scho-zhyvut-z-divamy/}
}

[6]

свт. Кирило Єрусалимський. Четверте оголошувальне повчання.

@book{KyryloJerusalem01,
  author = {свт. Кирило Єрусалимський},
  title = { Четверте оголошувальне повчання },
  year = {},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/svyatytel-kyryl-erusalymskyj-povne-zibrannya-tvorin/chetverte-oholoshuvalne-povchannya/}
}

[7]

свт. Іван Зололтоустий. Слово до дів, що жили разом з чоловіками, Т. I.

@book{Chrysostom03,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Слово до дів, що жили разом з чоловіками },
  year = {},
  volume = {I},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-i-knyha-1/slovo-do-div-scho-zhyly-razom-z-cholovikamy/}
}

[8]

св. Юстин Мученик. Апологія І, подана на користь християн Антоніну Благочестивому.

@book{Justin01,
  author = {св. Юстин Мученик},
  title = { Апологія І, подана на користь християн Антоніну Благочестивому },
  year = {},
  part = {14},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/apolohety/iustyn-filosof-apolohiya-i-podana-na-koryst-hrystyyan-antoninu-blahochestyvomu/}
}

[9]

свт. Іван Зололтоустий. Творіння святого Іоана Золотоустого Феодору грішному. Умовляння друге, Т. I.

@book{Chrysostom04,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Творіння святого Іоана Золотоустого Феодору грішному. Умовляння друге },
  year = {},
  volume = {I},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-i-knyha-1/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-feodoru-hrishnomu/}
}

[10]

свт. Іван Золотоустий. Бесіди про диявола. Бесіда перша, Т. II.

@book{Chrysostom05,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Бесіди про диявола. Бесіда перша },
  year = {},
  volume = {II},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-ii-knyha-1/besidy-pro-dyyavola-besida-persha/}
}

[11]

А.П. Лопухін. Тлумачна Біблія або Коментар на всі книги Св. Письма Старого та Нового Завіту. 1904-1913.

@book{LopuhinMat05,
  author = {А.П. Лопухін},
  title = { Тлумачна Біблія або Коментар на всі книги Св. Письма Старого та Нового Завіту },
  year = {1904-1913},
  url = {https://www.bible.in.ua/underl/Lop/}
}

[12]

свт. Іван Зололтоустий. Бесіда на псалом 49, Т. V.

@book{Chrysostom06,
  author = {свт. Іван Зололтоустий},
  title = { Бесіда на псалом 49 },
  year = {},
  volume = {V},
  book = {1},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-v-knyha-1/besida-na-psalom-49-2/}
}

[13]

Григорівський М.С. УВчення святителя Іоанна Золотоуста про шлюб. М.: Локид-Пресс и Патмос, 2007.

@book{Grigorevskii01Chrys,
  author = {Григорівський М.С.},
  title = { Вчення святителя Іоанна Золотоуста про шлюб },
  year = {2007},
  publisher = {М.: Локид-Пресс и Патмос},
  url = {https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/uchenie-svjatitelja-ioanna-zlatousta-o-brake/}
}

[14]

Свт. Григорій Ниський. Канонічне послання святого Григорія, єпископа Ниського, до Литоія, єпископа Мелітинського. Правило 4 Про блуд.

@book{GregoryNicc01,
  author = {Свт. Григорій Ниський},
  title = { Канонічне послання святого Григорія, єпископа Ниського, до Литоія, єпископа Мелітинського },
  year = {},
  url = {https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/knyha-pravyl-svyatyh-apostoliv-vselenskyh-i-pomisnyh-soboriv-i-svyatyh-ottsiv/},
  note = {Правило 4 Про блуд. \url{https://www.documentacatholicaomnia.eu/03d/0330-0395,_Gregorius_Nyssenus,_Canones,_GR.pdf}}
}

[15]

Азбука.ру. Перелюб.

@article{Azbykaru001,
  author = { Азбука.ру },
  title = { Перелюб },
  url = {https://azbyka.ru/prelyubodeyanie}
}

[16]

Азбука.ру. Перелюб.

@article{Azbykaru002,
  author = { Азбука.ру },
  title = { Перелюб },
  url = {https://azbyka.ru/blud}
}

[17]

Преподобний Макарій Великий. Перелюб.

@article{MakariyVelykyi01,
  author = { Преподобний Макарій Великий },
  title = { Перелюб },
  url = {https://azbyka.ru/blud}
}

[18]

Православ'я. Словник-довідник.

@book{PravoslEncycl01,
  author = {},
  title = { Православ'я. Словник-довідник. },
  year = {},
  url = {https://azbyka.ru/blud}
}

[19]

Ієромонах Макарій (Маркіш). Блуд.

@article{Markish01,
  author = { Ієромонах Макарій (Маркіш) },
  title = { Блуд },
  url = {https://azbyka.ru/blud}
}

[20]

Ігумен Петро Мещєрінов. Блуд.

@article{Meshcherinov01,
  author = { Ігумен Петро Мещєрінов },
  title = { Блуд },
  url = {https://azbyka.ru/blud}
}

[21]

Святий Марк Подвижник. Добротолюбіє, Т. I. М., 1900.

@book{DobrotolyubieMark01,
  author = { Святий Марк Подвижник },
  title = { Добротолюбіє },
  volume = {I},
  publisher = {М.},
  year = {1900},
  page = {531},
  url = {https://azbyka.ru/otechnik/Gleb_Kaleda/domashnjaja-tserkov/9#sel=47:26,47:49}
}

[22]

Святе Євангеліє від Матвія з тлумаченням Святих Отців (Троїцькі листки).

@article{Matthew503,
  author = {  },
  title = { Святе Євангеліє від Матвія з тлумаченням Святих Отців (Троїцькі листки).  },
  url = {https://azbyka.ru/otechnik/Biblia2/svjatoe-evangelie-ot-matfeja-s-tolkovaniem-svjatykh-ottsov-troitskie-listki/13#sel=9:1,9:135}
}

[23]

Євфимій Зігавінос (Зігабен) Тлумачення Євангелія від Матвія. . Патрологія Міня. Т. 129. (C. 112 з 755). .

@book{Zigaben01,
  author = { Євфимій Зігавінос (Зігабен) },
  title = {  Тлумачення Євангелія від Матвія },
  url = {https://azbyka.ru/otechnik/Evfimij_Zigaben/tolkovanie-evangelija-ot-matfeja/1_5#sel=275:1,275:210},
  note = {Патрологія Міня. Т. 129. (C. 112 з 755). https://ia600707.us.archive.org/1/items/patrologicursus62migngoog/patrologicursus62migngoog.pdf}
}

[24]

Професор Сергій Михайлович Зарін Закон та Євангеліє за вченням Господа в Євангелії Матвія гл. V, ст. 13–48.

@book{SergeiZarin01,
  author = { Професор Сергій Михайлович Зарін },
  title = { Закон та Євангеліє за вченням Господа в Євангелії Матвія гл. V, ст. 13–48 },
  url = {https://azbyka.ru/otechnik/Sergej_Zarin/zakon-i-evangelie-po-ucheniyu-gospoda-v-evangelii-matfeja-5-13-48/}
}