Знову, ви чули, що сказано було стародавнім: Не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом
клятви свої. А Я кажу вам зовсім не клястися: ні небом, бо воно є Божим престолом, Ні землею,
бо вона є підніжжям для Його ніг, ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя; Не клянися і
своєю головою, бо не можеш жодної волосини зробити ані білою, ані чорною. Тож нехай же буде
ваше слово
(Матфея 5:33-37).
так
— так, ні
— ні, а що більше цього, — те від лукавого
Тут Господь Ісус Христос дає чітку відповідь на питання, яку силу і владу людина має по природі.
Майже ніякої. Вона не може навіть змінити одну волосину своїм словом, своїм бажанням, своєю волею,
без взаємодії з навколишнім світом, без Божого попущення, а якщо це щось справді добре і вище природи
(справжнє чудо) — то і без волі Божої. Людина може керувати своїми діями, своїм серцем (і навіть
тут її правильне керівництво можливе лише за участі Божої, з Його допомогою), і за це вона
відповідальна, а ось керувати більшим — то від Бога, і вона може це лише з Його попущення чи волі.
Також бачимо, чому неправдиво приписувати людям так звані надприродні можливості
— це не її
можливості. Більше від цього
— не її сила. І якщо немає Божої волі, щоб людина те чинила, що
більше за це
, то це — від лукавого, сила бісівська, нечиста, лукава, диявольська. Біси мають
ангельські сили, бо по природі вони ангели, їх сили перевищують сили людей, але вони стримуються
дією Божою, щоб не погубити творіння Боже і нас усіх з вами. Тим не менше, Бог попускає часом
вплив бісів на людей і світ, бо ті мають певну свободу. Але не можна приписувати дію бісів
людині, вважати, що це сили людини, надприродні сили
.
І якщо подивимося, наприклад, на екстрасенсів
(згадавши, що багато чого, що про них поширюють
ЗМІ, є постановочним
), то бачимо, що вони не мають істинного пізнання. Більше про те написано
у творі Про істинне та гадальне пізнання.
Можна запитати: а як тоді через гріх людини у світ увійшло тління і смерть? Якщо вона має таку
малу силу? Можна просто сказати, що серце людини, вона сама стала дверима
, пробоїною
, через
яку гріх, тління та смерть увійшли у світ. Людина не має влади, але вона відкрила двері
. Можна
сказати, що хоча сила людини по природі мала, майже нульова, але значимістю вона вшанована Богом
і є вершиною творіння Божого. Значимість людини — є образом Божим і дарований людині невіддільно
Богом.
Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам. Адже кожний, хто
просить, — отримує, а той, хто шукає, — знаходить; і тому, хто стукає, — відчинять. Чи ж є
з-поміж вас хтось такий, котрий, коли в нього син попросить хліба, подасть йому камінь? Або,
якщо попросить риби, подасть йому гадюку? Тож, якщо ви, будучи злими, умієте добрі дари давати
вашим дітям, то наскільки більше ваш Небесний Отець дасть добра тим, які просять у Нього?
(Матфея 7:7-11; порівняйте також: Луки 11:9-13).
Тут Господь говорить про джерело справжньої сили для людини — Бога. Справжня сила людини походить від Бога. Про владу більше сказано у творі Про владу.
Сила людини у взаємодії з Богом, Який може усе, що захоче. Якщо порівняти тексти Матфея та Луки, то
видно, що Матфей розуміє ці слова Христові як такі, що стосуються усього справді доброго (не лукавого,
бо слово лукаве
означає те, що здається добрим, а насправді оманливе і таким не є), тоді як Лука
відносить їх лише до Божих дарів — дару Святого Духа і усього, що подається благодаттю Божою. Якщо
згадати, що все добре походить від сили, дії та благодаті
Божої, є її результатом, прямо чи
опосередковано, то тут немає протиріч.
Господь Ісус Христос також застерігає нас від того, щоб ми перебільшували свою доброту. Він називає
людей злими не по природі, не властиво і суттєво, а по схильностям до гріхів та пристрастей, по причині
нерозкаяності та неочищеності. Люди злі по своїй волі чи навіть мимовільно, бо
по слову святителя
Василія Великого піддали себе гріхові, віддали у неволю пристрастям і осквернили Божий образ
(молитва перед святим Причастям). Звернемо увагу, що Господь не каже, що ми не маємо нічого доброго,
не це Він наводить як приклад, але Він каже, що усе добре в нас пошкоджене гріхом, злом і тому названі
ми злими
. Докладніше про те пише святий апостол Яків у посланні (усе послання).
У відповідь Ісус промовив до них: Майте віру Божу! Запевняю вас, що коли хто цій горі скаже:
Зрушся і кинься в море, — і не буде сумніватися у своєму серці, але буде вірити, що станеться
згідно зі сказаним, — то так і буде йому. Тому Я кажу вам: Усе, про що молитесь і просите, —
вірте, що одержите, і сповниться вам.
(Марка 11:22-24).
(Марка 11:23 και μη διακριθη εν τη καρδια αυτου
,
слово διακριθη вжите тут може означати як бути у сумнівах
, так і мислительно розділяти
, можливо, не бути в єдності
думки, бажання і почуттів
, тобто навпаки до цього, має бути єдність думок, бажань, почуттів)
{Прим.: цитату та коментар додано 10.01.2023 р.}.
Як уже зазначалося, сила людини — у взаємодії з Богом. І Господь прямо вказує на це, кажучи віра Божа
.
Не будь-яка віра, і не якісь інші речі, але Божа віра, віра, яка є даром Божим, походить від Нього —
та віра сповняється. Сповняється, бо Бог, бажаючи те вчинити, перше відкрив
це людині через Божу
віру, а тоді і здійснив. Закон Божий наводить як приклад молитву Ісуса Навина, який помолився і сонце
зупинилося цілий день. Сповняється те не тому, що людина вірить, і не має сумніву, і наказує — ні,
але тому і вірить і не має сумніву, бо Господь таємничо дарує їй пізнання того, що здійснить, і дарує
разом з тим і віру. Відсутність сумнівів і сміливі слова та дії тоді є ознакою, а не причиною
сповнення бажаного Богом і людиною. Не свою бо волю людина творить тоді, але Божу.
У відповідь Ісус сказав їм: Запевняю вас: якщо матимете віру і не будете сумніватися, то не лише
зробите те, що зі смоківницею, але коли й цій горі скажете: Піднесися і кинься в море! — так і
станеться. І все, що попросите в молитві з вірою, — одержите.
(Матфея 21:21-22).
У Матфея більше наголошено, що йдеться про віру Божу, але в інший спосіб. Він не називає віру Божу
двома словами, але лише одним — просто віра
. Говорячи про молитву, Христос підкреслює, що йдеться
про спілкування з Богом, хоча слова звернені до смоківниці чи до гори, що важливе відбувається у
стосунках з Богом, а не відносно смоківниці чи гори, що результат досягається через молитву, бо і віра
у ній дарується Богом і людина отримує дар безсумнівної, справжньої та істинної віри, а отже і
здійснення настає безперечно.
Є ще один доказ того: слова Христові у Матфея звернені не до усіх людей, а лише до вірних. Він не
каже: якщо хтось
, якщо людина
(як говорить в інших місцях стосовно будь-якої людини), але каже
якщо [ви] матимете
.
Відсутність сумнівів є видимою ознакою справжньої віри, Божої віри, тому якщо не здійснюється щось, про що людина просить, то можна думати, що вона мала сумнів і тому була маловірна. Порівняйте з подією, коли Петро йде по воді до Христа під час бурі. Маловірна — значить, віра не була осягнута людиною, хоча дарувалася Богом. Щось людське завадило людині осягнути Божу істинну віру, ознакою чого були сумніви (Бог ніколи не дарує людині сумнівів, бо Він ніколи не сумнівається, знаючи все).
Важливим є поєднання чотирьох видимих елементів:
και μη διακριθη εν τη καρδια αυτου, слово διακριθη вжите тут може означати як
бути у сумнівах, так і
мислительно розділяти, можливо,
не бути в єдності думки, бажання і почуттів, тобто навпаки до цього, має бути єдність думок, бажань, почуттів) {Прим.: цитату та коментар додано 10.01.2023 р.},
Тоді учні, прийшовши до Ісуса, Який був на самоті, запитали: Чому ми не змогли його вигнати? Він
сказав їм: Через ваше маловір’я. Запевняю вас: коли будете мати віру, як гірчичне зерно, скажете
цій горі: Перейди звідси туди! — і вона перейде; і нічого не буде для вас неможливого
(Матфея 17:19-20).
Тут зверну увагу на величину
істинної віри. Її величина
, видима емоційна сила, глибина переживання
може бути найменшою з-поміж усього, на що можна звертати увагу. Така мала величина, яка порівнюється
тут і далі з найдрібнішим
(але вочевидь видими як щось окреме, одиничне, що можна відрізнити від
усього іншого) гірчичним зернятком
(горушечним зерням
, насіниною особливої рослини, яка росте
у Святій Землі). Важливою є не величина
, а істинність віри. Саме вона будує
, а не сила віри
,
як часто про неї згадують. Сила віри насправді зовсім не у її емоційності чи переживаннях, а у її
істинності, яка може бути пізнана як до здійснення очікуваного
, так і після. І останнє не менш
важливе, ніж перше. Бо у багатьох людей віра живе в серцях приховано, тим не менше, будучи істинною,
і Господь таку віру цінує і не применшує.
Не буде нічого неможливого
говориться про те, що і Богові все можливо
. Це ясно з усього попереднього.
І сказали апостоли Господу: Додай нам віри! А Господь промовив: Коли б мали ви віру, хоч як
гірчичне зернятко, і повеліли б цій смоківниці: Вирви себе з корянням і посади себе в морі! —
то послухала б вас
(Луки 17:5-6).
Хоча істинна Божа віра походить від Бога і лише від Нього, але ми маємо зі своєї сторони також її
осягати, зростати у вірі. Відповідальність за це лежить на нас самих, а не на Богові. Тому Господь
закликає нас вірити, шукаючи Бога, і не хоче, щоб ми лише очікували на Божу віру як Його дар. Тому
Його відповідь непряма, Він не хоче, щоб ми спрощували стосунки з Богом до ролі лише отримуючих
.
Тому у цьому місці слова Христові можна сміливо назвати мотивуючими.
Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла,
та й посіяла на своєму полі; Воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим
за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках
(Матфея 13:31-32).
Істинна віра, яка є проявом Божої присутності, Божої участі, та причастя Богові у житті, що є властивістю Царства Божого, коли люди будуть Божими і Бог буде з ними, має властивість рости. Рости, розвиваючи закладені сили. А якщо не росте віра, то це ще одна ознака, що вона може не бути істинною.
І коли маю пророцтво, осягнув усі таємниці й повноту знання, коли маю повноту віри, так що гори
переставляю, але любові не маю, — то я ніщо
(1Коринтян 13:2).
Апостол Павло згадує слова Христові у зв’язку з досконалістю, повнотою розуміння, пізнання та віри,
сили, тобто називає Божу віру повнотою віри
, але наголошує на тому, що істинна віра, як і істинна
мудрість є проявом любові — Божої до нас, і нашої до Бога, тому без любові не можливе ніщо з
перерахованого насправді. І він ще раз нагадує про неміч нашої природи, називаючи людину без любові
нічим.
Знову запевняю вас: коли двоє з вас на землі погодяться просити про будь-яку річ, яку лише просять,
буде їм від Мого Отця Небесного. Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!
(Матфея 18:19-20).
Тут зазначу, що двоє на землі
, але в силу вищесказаного, достатньо і одного на небі
. Важливим у
силі людини є взаємодія з Богом, і якщо святий чи свята на небі моляться про щось, до чого спонукає їх
Божа воля, Божа благодать, то так стається, бо у тій молитві присутній Сам Христос Всемогутній.
У православному Переданні є думка, що лукавий не знає думок людей. Водночас у творі Про силу людини
говориться, що людина по природі не має особливої, надприродної сили. Отже, якщо щось особливе
відбувається, і це не дія Божа, не справжнє чудо, то це відбувається з попущення Божого дією лукавого.
Іншими словами це від лукавого і не можна тому довіряти. Але можуть заперечити: а як же телепатія та
подібне? Як лукавий, не знаючи думок, може повідомляти екстрасенсу
чи телепату
думки та наміри
іншої людини?
Тут потрібно зупинитися на темі молитви. Ангели не чують наші думки, поки вони не звернені до них. Якщо
звернути розум до Ангела-Охоронця, то він почує таке звернення. Молитва — це піднесення розуму і серця
(чи усієї душі та усього тіла) до Бога, до святих. І Бог усе знає, а святі чують звернення до них по волі
Божій. Тим не менше, часто і лукавий може чути піднесення розуму і серця. І тоді він же ж і може
повідомити екстрасенсу
чи телепату
, про що йдеться. Лукавий не знає думок і серця людини, поки вони
не звернені до … Водночас він же може вкладати
і помисли, спокушаючи людину. На цих двох явищах часто
і засновані так звані надзвичайні здібності
людини. Не йдеться про абсолютно усі випадки, адже є і
дари від Бога. Але вони, як бачимо з розглянутого, відрізняються від дій лукавого.
Господи, помилуй нас імені Твого заради, бо ми надіємося на Тебе!
А Ісус, почувши це, відповів: Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова!
(Луки VIII, 50).
Тут Христос "ставить навпроти та поряд" віру та страх: "Не бійся, тільки (лише, єдине) віруй, і вона буде здоровою!" (Луки VIII, 50). Але Яір, до якого звернені ці слова, як і Петро, вірив (порівняйте: Матфея XIV, 22-34),
хоча боявся. Христос же хотів, щоб віра, як і любов в іншому місці, "прогнала страх", який не від Бога. Але страх не протистояв вірі, лише Христос хотів, щоб його не було.
Більше про страх дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html
Петру, коли він ішов по водах, було справді страшно, бо це природна реакція. Коли він дивився на хвилі, вітер, йому також було страшно. Але почав тонути лише тоді, коли засумнівався, заслуживши іменування "маловірного" від Христа.
Сам Христос саме сумніви називає як одну з ознак маловір'я та, як наслідок, слабкості та безсилля. А страх у цьому контексті не згадує зовсім.
Порівняйте з про маловір'я.
Наступні 4 абзаци додані 17/07/2024 р.
Іншим прикладом є Мойсей. Невідомо, чи він боявся, Писання не каже взагалі. Можливо, боявся, можливо, ні. А не увійшов у землю Божої обітниці через… сумнів. Він засумнівався, чи видобуде воду зі скелі при Мериві, чудесно видобув, але Господь не дав йому увійти, показавши приклад важливості віри (Числа XX, 2-13).
І ще аргумент від отців. Природною волею називається "проста життєва, водночас і розумна здатність бажати того, що узгоджується з природою" (Преподобний Іоан Дамаскін. Точний виклад православної віри. Книга III, глава 14). Розумна тут означає, пов'язана з розумом, розумінням, пізнанням. Коли у людини є сумніви, то якраз розум її роздвоєний, а отже, природна воля не може бути цісною, і отже, не може бути слухняною Божій волі, як це є у Христі. Тобто апріорі у такому випадку людина грішить. "Що не від віри, те гріх" (Римлян XIV, 23). Стосовно страху, то це страсть, відчутний рух у природі, що викликаний, зумовлений тим, що природі невластиве. Цей рух може бути негріховним, а отже, не суперечити послуху Божій волі.
Тут неявно вважається, що Божа воля не може бажати для людини двох одночасно, які свідомість людини вважає взаємовиключними. Якщо все ж таки так здається людині, то… Тоді людині потрібно просто усунути поняття сумніву з опису ситуації -- це не сумнів, це лише неповне розуміння єдиного цілого, Божої волі.
Сумнів лише сигналізує, що людина може помилитися. Але це відомо і без нього. Скажуть, сумнів рухає прогрес, розвиток, але не сумнів, а нова віра. Вона веде за собою, а не сумнів.
Цю частину сюди додано у часі святкування П'ятдесятниці за Західним обрядом і Пасхи за Східним, 25 травня 2024 р.
Епіграфи:
Добре приховувати таємницю царя, Божі діла об'являти — славно (Товита XII, 7; 11)
Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я перед Моїм Отцем, Який на небесах (Матфея X, 32)
Присвячується одній дівчині, яка, якщо читає ці рядки, знає, що це їй.
Я написав як кілька коментарів, зараз трохи відредагував і подаю тут скорочено. Цитую далі текст.
І одна з найдивніших речей, яку я помітив у собі, - це те, що я можу спрямувати розум, увагу, зосередженість до кота чи собаки, і вони реагують - струшують шерсть, наче після купання.
І навіть тоді, коли вони повернуті до мене спиною. З точки зору моєї віри це важко пояснити.
…, я тут подумав і, здається, знайшов певне пояснення тому, що я сказав про спрямування думки і тим, що коти чи собаки струшують шерсть.
Я думаю, що це пов'язано з людським духом.
Тобто такий вплив може бути помічений на невеликій відстані, але це не може викликати довготривалих, постійних чи значних матеріальних змін.
Наприклад, цим способом неможливо зробити волосину білою чи чорною, я колись писав про це в роботі:
Про силу людиниАле тоді треба припустити, що дух людини займає (може займати) простір, більший за людське тіло, гадаю, порівняний з об'ємом кімнати чи приміщення.
…, коли я прокинувся сьогодні вранці, мені здалося, що я почув, як жінка надворі сказала: «Хоч тілом я неприсутній, але духом я з вами» (Колосян II, 5).
…, я знаю, що це слова апостола Павла.
Я почав думати, що якщо сприймати ці слова буквально, то дух може бути не там, де тіло.
Тоді я згадав про Святого Духа, Який дихає там, де хоче. Це ніби "Він є там, де хоче бути, де проявляється Його бажання".
Апостол Яків у своєму Посланні говорить: "Жада́є аж до за́здрости (або ревності) Дух, що в нас перебуває" (або "дух", у грецькій мові тоді не було великих літер) (Якова IV, 5).
Тоді я почав думати про Святого Духа. Нещодавно я працював над однією темою і згадав, що в Іоана XV, 26 в грецькому оригіналі вживається «para tou Patros».
Це «para» з родовим відмінком. Тлумачний словник пояснює, що це буквально «від зблизька», «від того, що є близько». «para», власне, має значення «біля, поруч», яке вжите з родовим відмінком.
А коли я відкрив сам текст, там було ще слово «ekporeuoetai», що означає «ісходить».
Коли я роздумував, перше, що я згадав, перш ніж відкрити Святе Письмо, була історія про апостола Петра і служницю Роду (Дії XII, 12-17).
Їй сказали, що вона бачила його ангела, а не самого Петра. Тепер я розумію, що зробив помилку, подумавши, що вона «бачила його духа».
Апостоли також спочатку колись подумали, коли Ісус ходив по воді, що вони бачать духа.
А коли Ісус з'явився після Воскресіння, то сказав, що це був Він Сам, бо дух не має плоті і кісток.
Також в паралельному місці Писання в Посланні до Колосян - 1 Коринтян V, 3-5 - Павло пише, що християни можуть перебувати з його духом і силою Христа.
Все це наштовхує мене на думку, що те, про що я згадував на початку, дійсно може бути проявом людського духу.
Слід зазначити, що православна традиція допускає й інше розуміння цього місця в Посланні до Коринтян: «дух Павла» можна розуміти як Святого Духа.
Йдеться про те, що в стані близькості до Бога людина отримує Божі дари, а Бог може «прийняти» те, що є людським. Це схоже на «спілкування властивостей» у Христі, власне також пов'язане з відомим у богослов'ї "відносним засвоєнням" (див.: Преподобний Іоан Дамаскін. Точний виклад православної віри ) .
Святого Духа можна назвати «Духом Павла», тому що саме через Павла ці люди стали християнами, і Павло заохочує їх робити те, про що він пише.
Але це досить розпливчасті місця, а що стосується котів і собак, то я не думаю, що в моєму випадку це є дією Святого Духа.
В одному з таких випадків, наприклад, я злякався незнайомої собаки, згадав, що вже робив це раніше і спробував. І це спрацювало!
Якщо говорити про бажання, то я хотів, щоб вона залишила мене в спокої. Ну, я не думаю, що це схоже на дію Святого Духа.
Іншого разу я не хотів нічого конкретного, але чомусь вирішив зосередитися на тварині поруч зі мною.
Тут також я згадав про ангелів. Одного разу мені на мить здалося, що я бачу ангела, і перешкоди зникли.
Я йшов містом, роздумуючи чи молячись. Мене оточила група ромських жінок, які почали мені щось говорити. Я не хотів з ними розмовляти, я також трохи боявся їх.
Я сказав «Ні!» або щось подібне, і в цей момент мені здалося, що переді мною рухається блакитна світла фігура мого зросту, і раптом всі жінки розступилися, замовкли, а я пішов у тому напрямку…
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.