🇺🇦 Слава Ісусу Христу! 🌞
1 Коринтян XI, 32 — ‘παιδευομεθα’ — ‘paideuometha’ — виховувалися, як діти (може мати загалом також інші значення, які не є доречними)
. ‘κατακριθωμεν’ — ‘katakrithomen’ — отримали вирок, були осудженими
(як можлива ситуація).
1 Коринтян XII, 4-6 — ‘διαιρεσεις’ — ‘diaireseis’ — розподіл, поділ, різниця, розрізнення
.
Апостол продовжує говорити про сумління людини та каже, що вона має бути свідомою, зокрема каятися у гріхах, щоб не бути осудженою і не причащатися собі на осудження.
Далі він говорить про виховне значення труднощів, з якими зустрічаються вірні. З цього приводу написав раніше кілька творів, зокрема за посиланнями:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Тоді Павло каже, як чинити з агапами, вечерями християнської любові, щоб було добре.
На початку XII глави починає говорити про духовні дари та служіння — тут мається на увазі усе, що Господь дарує вірним не лише заради них, але для інших людей, на збудування Церкви.
Застерігає від поділів на основі різниці у дарах. Знову навчає однодушності та єдності у Христі, у Святому Дусі, у Бозі.
Матфея XVIII, 2, (3,) 4, 5 — ‘παιδιον’ — ‘paidion’ — маленька дитина
.
Матфея XVIII, 5, 6 — ‘εμε’ — ‘eme’ — Мене
.
Матфея XVIII, 6, 10 — ‘μικρων’ — ‘micron’ — малих (за розмірами, кількістю, чисельністю чи значимістю, власне тут, скоріше усього, останнє)
.
Матфея XVIII, 10 — ‘προσωπον’ — ‘prosopon’ — обличчя, лице
.
Дуже змістовне місце, коротко про все по порядку.
Чому мала дитина ставиться посеред апостолів як приклад? Бо вона постійно навчається, сприймає нове і входить у нього. Цій здатності до приянття нового і розвитку, входження у нове життя, постійному оновленню потрібно вчитися у малих дітей. Увійти у Царство Боже, тобто почати жити згідно Божої волі, можна лише тоді, коли людина почне дійсно вчитися, як та мала дитина, оновлюватися за образом Ісуса Христа щодня, як про те пише Павло в одному з послань.
Прийняти малу дитину
— багатозначне місце. Часто його розуміють як мову про усиновлення та удочеріння дітей у ім’я Ісуса Христа і з любові до них. Але можна розуміти й інакше. Смисл у тому, що, приймаючи малу дитину, не керуючись при цьому нічим, крім щирої любові та віри, людина виявляє саме ті якості, саме те, що Бог задумав у тому, коли хтось щиро приймає Ісуса Христа. Мала дитина у цьому сенсі подібна до Розіп’ятого і Воскреслого Спасителя.
Але можна й узагальнити ці слова для випадків, коли християнин / християнка чи навіть просто людина виявляє такі ж щирі любов і віру, як у цьому випадку — і тоді вона також приймає Христа. І це можуть бути апостоли (замість дитини), і це можуть бути інші вірні, які того потребують, і це може бути просто інша людина. У кожному такому разі, коли прийняття зумовлене щирою вірою та любов’ю, смиренням, людина в особі когось по суті приймає Христа. Що означає прийняти Христа для тієї людини, яка вже це зробила? Її нове життя, її оновлення.
Про спокуси писав раніше в кількох творах. Дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Perelyub-korotko.html
08062023.html
Також процитую частину україномовного твору Про перелюб. Повна версія
:
Боротися зі спокусами потрібно з усією (максимальною) рішучістю. Це видно, що потрібно викинути (грецькою balleo – кинути сильно, щоб летіло, від цього слова, наприклад, походить слово
балістичний”) те, що спокушає (йдеться не про частини тіла, а про те, що спокушає).
Збалансовує те, що завжди залишається парна частина тіла. Ліва. Потрібно про неї подбати, її берегти. Ліва, мабуть, тому, що у час спокуси здається менш важливою, бажаною, потрібною, але має ту ж природу, що і права, але важливо – що не спокушає.
Тому в одній з ранніх молитов (яка читається увечері на службі) просимо: нехай позначиться на нас світло лиця Твого (Христового), щоб у ньому ми побачили світло неприступне
. У цьому неприступному світлі живе Бог, згідно апостола Якова, Який не спокушається і не випробовується злом. Отже, просимо (серед всього також і), щоб виконуючи заповіді Христові по благодаті Його змогли досягти обоження та стати неприступними для спокус. Дивіться також:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Повертаючись до слів Христа про серце та порівнюючи зі своїм станом, бачимо, що часто серце недонаповнене
. Наповнене серце виявляється назовні (зокрема через уста), а якщо ще не виявилося, то воно частково наповнене, або ще можна сказати, що у ньому є і те, й інше. Як же тоді перемогти гріх, спокуси, пристрасті та полюбити чистоту, вірність?
Потрібно розпізнати спокусу чи гріх. Це праві частини тіла у контексті слів Христа. Тоді потрібно в серці полюбити чистоту та вірність, забажати їх серцем (хоча б частково, але без того складно), полюбити Бога та ближніх, і самих себе, і тоді рішуче відкинути гріх. При цьому відбувається рух від очей, рук, ніг до серця (у контексті слів Христа). Вони таємничо пов’язані так, що тверде опанування перших і рух назустріч другому подібне до визволення, до геройського звільнення. Не можливо незвільненій Богом людині утвердитися в серці в чистоті та вірності, тому і не каже Христос: викинь частину серця
, але каже відкинь спокусу
. Але ж навіть у казках звільнена принцом принцеса відповідає йому взаємністю. Цей образ говорить про те, що серце стає вдячним Богові за звільнення.
Ще додам, що буває так, що людина сильно пов’язана з гріхом, тоді таке звільнення в іншому місці називається зреченням самого себе
– наче втрачаєш частину себе, навіть всього себе. І у такому розумінні узяти свій хрест
означатиме, що ти не можеш не змінитися, не звільнитися від гріха, якщо станеш учнем / ученицею Христа. Тобто якщо бажаєш бути з Христом, то неможливо залишитися в гріху, як доти.”
Про застереження від погорди дивіться цитату з одного з моїх попередніх творів: Чому
не погордуйте”? Бо їхні Ангели-Охоронці постійно бачать обличчя Отця. Те, про що просить великий цар, пророк і псалмоспівець Давид (Лице Твоє покажи світлим рабу Твоєму
), а разом з ним і всі наступні покоління, які моляться псалмами; те, що лише найвидатніші святі певною мірою бачили (можливо, іноді, раз чи кілька разів за життя, лише Мойсей часто, але не постійно); те, що найвище доступне людині у цьому житті, бо бачити Самого Отця — безпосередньо — ні (Бога не бачив ніколи ніхто
(Іоана I, 18)), — саме те бачать постійно ангели тих людей (як, до слова, і ангели великих). Бог послав тих ангелів як слуг цим малим (Хіба не всі вони є духами служіння, які посилаються на служіння задля тих, хто має успадкувати спасіння
(Євреїв I, 14)), щоб показати, з-поміж усього, яку любов і піклування виявляє до них. І те, що ледве хто з великих людей може, те постійним є для тих ангелів служебних.
Тому неправильним є погордувати кимось з малих цих
, а отже, погордувати великою Божою любов’ю. І коли хто наступного разу матиме такий намір, погордувати, нехай згадає ці слова Христові та виконає їх”.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!