Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у працях, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Літургія:
Римлян XV, 7 — 'εἰς δόξαν τοῦ θεοῦ' - 'eis doxan tou theou' - до слави (у славу) Божої
. Прийменник 'eis' підкреслює рух до слави і стан, момент входження у неї
, тобто прослави.
Римлян XV, 8 — 'εἰς τὸ βεβαιῶσαι' - 'eis to bebaiosai' - у підтвердження; щоб підтвердити
. Тут прийменник 'eis' вказує на мету дії.
Римлян XV, 9 — 'ἐν ἔθνεσιν' - 'en ethnesin' - серед народів; серед етносів; серед язичників
. Усі три варіанти перекладу правильні, але кожен частковий через багатство смислу у словах. У наступних віршах-пророцтвах, а також у вірші 16 форми цього слова мають три значення, усі з яких правильні одночасно, але в різних смислах.
Римлян XV, 13 — 'ἐν τῷ πιστεύειν, εἰς τὸ περισσεύειν ὑμᾶς ἐν τῇ ἐλπίδι ἐν δυνάμει πνεύματος ἁγίου' - 'en to pisteuein eis to perisseuein hymas en te elpidi en dynamei pneumatos hagiou' - у вірі (як
просторі та часі віри) у переповнення (для переповнення; щоб переповнилися ви) вас у надії у Святому Дусі (надією, Святим Духом; у надії Святим Духом; надією у Святому Дусі)
. Усі варіанти перекладу правильні, але несуть різний смисл. Можливо, доцільно вважати повним смислом поєднання усіх варіантів.
Римлян XV, 15 — 'ἀπὸ μέρους' - 'apo morous' - почасти
. Це усталений зворот. 'ἀπὸ τοῦ θεοῦ' - 'apo tou theou' - від Бога
. Тут 'apo' підкреслює, що благодать є Божим даром Павлові. Дарований настільки, щоб бути цілком Павловим
, не перестаючи бути Божим.
Римлян XV, 16 — 'εἰς τὸ εἶναί με λειτουργὸν Χριστοῦ Ἰησοῦ εἰς τὰ ἔθνη' - 'eis to einai me leitourgon CHristou Iesou eis ta ethne' - щоб бути мені співслужителем (тобто тим, хто служить спільно з іншими) Христа Ісуса у (серед) народів (язичників; етносів)
. Слово, вжите тут, має важливе значення для богослов'я, оскільки від нього походить назва Літургії, спільної служби
. Більшість перекладів опускають частину спів-
(спільно), що виділяє і підкреслює значимість Павла як особи, але зменшує смисл для інших людей. Слова Павла насправді дуже смиренні тут. Він не лише тільки слуга, але ще й один з багатьох інших, які служать разом з ним. 'προσφορα' - 'prosphora' - приношення
(так також називається хліб, Який вживається для здійснення Євхаристії). 'εὐπρόσδεκτος, ἡγιασμένη ἐν πνεύματι ἁγίῳ' - 'euprosdektos, hegiasmene en pneumati hagio' - добре прийняте, освячене у Дусі Святому; прийнятне, освячене у Дусі Святому; добре прийняте, освячене Духом Святим
. Варіанти з прийменником у перекладі вказують на те, що Сам Святий Дух освячує, як Бог, а з орудним відмінком — що освячує Отець і Син через Духа Святого. Загалом — йдеться про Трійцю явно чи неявно.
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/05072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/24072024.html
Матфея XII, 38 — 'θέλομεν ἀπὸ σοῦ σημεῖον ἰδεῖν' - 'thelomen apo sou semeion idein' - бажаємо, прагнемо, хочемо від Тебе ознаку, чудо побачити, пізнати, пережити, глибоко сприйняти
. Власне, слова, ужиті тут підкреслюють не лише бажання чудес, але більше глибокого чудесного досвіду, переживання, повноти чудесного не лише з об'єктивної, але і суб'єктивної точки зору. Більше того, прийменник 'apo' тут підкреслює, що їх не цікавить власне значення самого чуда і свідчення про Ісуса, не цікавить, Хто є Він Сам і що з цього випливає, але цікавить можливість отримати
і привласнити
пережите цілком чудесне.
Матфея XII, 40 — 'ἐν τῇ κοιλίᾳ τοῦ κήτους' - 'en te koilia tou ketous' - у животі морського чудовиська; у животі великої риби
. Де. Можливі різні варіанти перекладу. Дивіться також відому історію з сучасності:
https://parafia.org.ua/biblioteka/hrystyyanstvo-virovchennya-ta-tradytsiji/zakon-bozhyj/
'ἐν τῇ καρδίᾳ τῆς γῆς τρεῖς ἡμέρας καὶ τρεῖς νύκτας' — 'en te kardia tes ges treis hemeras kai treis nyktas' - у серці землі три дні та три ночі
. Де. Місце, яке здається дуже просто вказує на Страждання, Смерть та Воскресіння Христа протягом трьох днів. Але якщо почати вдумуватися, то стає видно дуже суттєві деталі. Писав раніше, цитую:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Існують різні пояснення, а наївне
, що йдеться про страсні п'ятницю, суботу та день Воскресіння Ісуса Христа і наші звичайні дні та ночі — помилкове, хоча здається найлогічнішим. Помилкове, бо Христос був мертвим тілом з 15 години п'ятниці до 00.00 (орієнтовно, більш загально — раніше світанку) неділі — і це не може бути наші
три дні і три ночі (якщо частину вважати цілим, тоді це два дні і дві ночі, незалежно від того, як ведеться відлік початку дня — по Біблійному і богослужбовому — тобто від вечора попереднього дня, чи за нашим сучасним способом — від опівночі). Навіть якщо поділити ніч північчю на дві ночі
, кожна з яких належить різним сучасним дням
, то і тоді при такій штучній побудові матимемо лише два дні (все одно неповних) і три ночі
. Тому наївне
тлумачення очевидно є неправильним, а лише приблизним.
На мою думку, найбільш правильним є така думка, що серцем землі
є не ад, куди душею зійшов Христос після смерті на хресті, а це метафора, яка загалом означає Його добровільні страждання, смерть, поховання, зішестя до аду, Воскресіння.
Серцем
назване тому, що ці події зосереджують, концентрують усе, що є в житті людей головного — все, чим стало життя після гріхопадіння, все, що коротко описує тимчасове життя у віці цьому і майбутнє воскресіння, як і серце найбільш змістовно характеризує людину. Земля
є світом
у розумінні способу існування усього людства
.
А звідки дні і ночі? Затьмарення сонця під час страждань Христа згідно пророцтв і є третьою ніччю, яка настала удень
. А так як дні і ночі чередуються, то у серці землі
маємо такі три дні і три ночі:
1 день — страсна п'ятниця до настання темряви під час розп'яття;
1 ніч — темрява під час розп'яття;
2 день — від припинення темряви до ночі з п'ятниці на суботу;
2 ніч — з п'ятниці на суботу;
3 день — Велика субота;
3 ніч — Воскресна ніч.
Це розуміння підтверджується також згадкою Матфеєм воскресіння багатьох померлих і їх явлення багатьом саме після розп'яття, а не після Воскресіння Ісуса, хоча логічним є саме друге.
Тому тут Христос каже не про наші
дні і ночі і не про ад, а про те, що є зосередженням Його служіння і образом усього нашого життя.
Скажу ще трохи щодо роду лукавого та перелюбного
(Матфея XII, 39). Лукавий
— злий
, якщо сказати точніше, не по природі, але в силу свого чинення зла, ефективно злого
; перелюбний
— як жінка, яка зраджує чоловіка, — Ізраїль називається Божою Нареченою, а згодом так само і Церква. Пророки порівювали зі зрадою відступлення від Бога ради творіння.
А що немає реальних підстав (і більше того, їх не може бути)
заперечувати Бога, добре пояснено у творі Існування пізнаємо вірою
, доступному за посиланням:
https://sites.google.com/view/rozdumy23/home/isnuvanna-piznaemo-virou
Матфея XII, 41 — 'ἄνδρες Νινευεῖται ἀναστήσονται ἐν τῇ κρίσει μετὰ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ κατακρινοῦσιν αὐτήν' - 'andres Nineueitai anastesontai en te krisei meta tes geneas tautes kai katakrinousin auten' - чоловіки Ніневійські піднімуться, встануть, воскреснуть у суді з родом цим і осудять його
. Тобто не просто стануть
, але піднімуться, виявляться вищими
або воскреснуть у суді
. Йдеться і про загальне Воскресіння мертвих, Останній суд, але також і про те, що ті ніневійці будуть піднесені, звеличені поряд з фарисеями. 'εἰς τὸ κήρυγμα' - 'eis to kerygma' - у проповідь
. Підкреслюється зміна у ніневітянах під дією проповіді, можна сказати, їх входження
у почуте, їх віра та навернення.
Матфея XII, 42 — 'βασίλισσα νότου ἐγερθήσεται ἐν τῇ κρίσει μετὰ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ κατακρινεῖ αὐτήν' - 'basilissa notou egerthesetai en te krisei meta tes geneas tautes kai katakrinei auten' - цариця Півдня підніметься (встане, воскресне) у суді з родом цим і осудить його
. Дивіться вище, аналогічно. 'ἐκ τῶν περάτων τῆς γῆς' - 'ek ton peaton tes ges' - з кінців землі
. Прийменник 'ek' вказує тут на те, що вона походить з далекого і чужого для ізраїльтян народу. Ці два приклади Старозавітної історії показують, що не може бути справжнім виправданням цілковитій нерозкаяності та нечутливості, чи то навіть озлоблення щодо Христа, ні культурна різниця, яка була зокрема між ніневітянами й ізраїльтянами, ні географічні відстані та межі, які були між царицею Півдня та Соломоном.
Матфея XII, 43 — 'ἀπὸ τοῦ ἀνθρώπου' - 'apo tou anthropou' - з людини
. Прийменник 'apo' вказує тут на те, що вийде зовсім, повністю, цілком.
Матфея XII, 44 — 'εἰς τὸν οἶκόν μου' - 'eis ton oikon mou' - у дім мій; до мого дому
. Куди.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/05072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/24072024.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!