Коментар на (Римлян XIII, 1-10; Ефесян II, 19 — III, 7; Ефесян III, 8-21; Ефесян I, 22

Олександр Сергійович Жабенко 🇺🇦
☀️
Слава Ісусу Христу!

Сьогодні важливе читання з Апостола, неправильне розуміння якого є однією з важливих і ключових передумов формування та існування концепції російського світу (більш відомої як русскій мір). Воно важливе і загалом.

Спочатку загальний коментар, а потім довші щодо помилкового та правильного розуміння місця.

(Римлян XIII, 1-10)
Римлян XIII, 1 — 'ὑπὸ θεοῦ' - 'hypo theou' - під Богом; через Бога. Про глибинний смисл цих слів і їх важливість дивіться детально далі.

Римлян XIII, 3 — 'ἐξ αὐτῆς' - 'ex autes' - від неї. Прийменник 'ex' ('ek' перед наступним голосним) означає тут, що ця похвала є людською, походить від самої влади.

Римлян XIII, 4 — 'εἰς τὸ ἀγαθόν' - 'eis to agathon' - у добро; на добро; для добра. Прийменник 'eis' тут вказує на кінцеве призначення людей з владою — бути Божими слугами людині на добро. 'εἰς ὀργὴν' - 'eis orgen' - у гніві; у люті. Скоріше перше, якщо людина більш-менш цивілізована. Гнів у Писанні далеко не завжди означає емоцію, а часто рух боротьби з перешкодами.

Римлян XIII, 6 — 'εἰς αὐτὸ τοῦτο' - 'eis auto touto' - у тому самому; саме цим.

Римлян XIII, 9 — 'ἐν τῷ λόγῳ τούτῳ' - 'en to logo touto' - у цьому слові. 'ἐν τῷ ἀγαπήσεις' - 'en to agapeseis' - у: Будеш любити.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html

Римлян XIII, 1 — 'υπο Θεου' - 'hypo Theou' - під Богом, через Бога. Складне для правильного перекладу місце, від якого дуже багато залежить. Якщо правильним є перший варіант, тобто місцезнаходження влади під Богом (буквально), тоді можна так розуміти, що влада як принцип не протистоїть Богу, а знаходиться не вище за Нього, а під Ним, а отже, з такою владою як принципом не потрібно боротися. Якщо другий варіант правильний, тобто тоді влада як принцип встановлена Богом (вона існує завдяки Богу, через Нього). Але в обох випадках загалом слова означають, що влада як така не є чимось ворожим для Бога, що вона Ним передбачена і навіть може бути Ним встановлена.

У будь-якому разі в грецькому оригінальному тексті стоїть не ’εκ Θεου’, яке вказувало б на Бога саме як Джерело або Початок влади, звідки вона починається чи походить (порівняйте Дії XVII, 26), подібно як про Сина говориться у Нікео-Константинопольському Символі віри «ἐκ τοῦ Πατρὸς». Так само не вжито інший подібний прийменник — «παρὰ», який має етимологію «близькості», а з родовим відмінком означає «від», що сказано зокрема щодо Святого Духа: «παρὰ τοῦ Πατρός» (Іоана XV, 26). Апостол таким чином неявно, але цілком точно, заперечує дві думки:
1) що начебто влада має Джерелом, Початком походження Самого Бога-Отця так, як мають Його Син Божий і Святий Дух,
2) також і те, що влада начебто в особливий спосіб близька до Бога, що владу можна розуміти як богонатхненну лише в силу її існування.
Далі усе пояснення глибше показує інструментальне значення земної влади. Російський переклад цього місця, так само як і церковно-слов’янський чи український не передають ці нюанси.

Загалом у тексті Писання є 4 прийменника, які можуть українською, російською, церковно-слов'янською та іншими мовами перекладатися приблизно як українське від: 'ek', 'para', 'hypo' та 'apo'. Причому проведений аналіз показує, що перші два підкреслюють глибинне походження, яке основоположне, суттєве тощо, четвертий підкреслює відділення, відокремлення, вихід, а третій, який саме стоїть у цьому місці — Римлян XIII, 1 — має ІНШІ значення і тому вживається замість усіх інших 3.

Список, дасть Бог, буде продовжуватися і розширюватися іншими місцями.

Потрібно зрозуміти, що для встановлення влади потрібний особливий Божий дозвіл чи навіть пряма Божа воля — у різних випадках може бути по-різному — але цей дозвіл не робить дії влади Богом даними чи встановленими. Суттєві ознаки влади, такі як структурованість, ієрархічність, засоби для боротьби зі злом та покаранням, заохочення до добра, пошана — задумані Богом і закладені у владу і є частиною Божого дозволу чи Божої волі, про які щойно було написано вище, але сама діяльність влади може бути беззаконною і богоборчою у будь-якому своєму вимірі. Певною частковою аналогією є людина, створена за образом Божим — маючи цей образ людина має особливе Боже піклування та обдаровування, але вона може згрішити у будь-чому. Тіло покликане бути храмом Божим, але є багато гріхів, які прямо це порушують, і всі так чи інакше на те впливають. Подібним чином і щодо влади.

Але є і суттєві відмінності. Зокрема образ Божий є більшим обдаруванням людини, ніж влада. І людині, з владою чи без, потрібно найперше дбати про нього, а також про подобу Божу.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27092023.html

(Ефесян II, 19 — III, 7; Ефесян III, 8-21)
Ефесян II, 20 — 'θεμελιω' - 'themelio' - основі.

Ефесян II, 21 — 'συναρμολογουμενη' - 'synarmologoumene' - зібрана разом з окремих частин, щоб утворити одне ціле.

Ефесян II, 22 — 'συνοικοδομεισθε' - 'synoikodomeisthe' - будуєтеся разом з різних матеріалів. Таким чином Павло підкреслює, що земну Церкву утворюють різні люди, з різними історіями.

Ефесян III, 2 — 'οικονομιαν της χαριτος' - 'oikonomian tes kharitos' - управління (ікономія) благодаті. Можна було б сказати розпорядження благодаттю. Павло має на увазі, що апостоли (і також їх наступники) отримали благодать для застосування на збудування Церкви, на зростання вірних у Бозі (зокрема і самих апостолів і їх наступників.

Ефесян III, 9 — 'οικονομια του μυστηριου' - 'oikonimia tou mysteriou' - управління (ікономія) тайни (таємниці). Подібно до вищезазначеного, але тут підкреслюється особлива виявлена довіра Бога людям (подібно як довірити велику таємницю вказує на рівень довіри та стосунків).

Ефесян III, 10 — 'πολυποικιλος σοφια' - 'polypoikilos sophia' - дуже різноманітна, багатоманітна (пре)мудрість. Сказано найперше як заперечення ідеї про одноманітність та нецікавість Божої премудрості. Тобто ніяк не ці дві останні. А оскільки Божа премудрість не одноманітна, цікава, то вона завжди бажана для людини не лише для розуму, але і для почуттів та волі, здатна насичувати усю людину.

Ефесян III, 15 — 'πατρια' - 'patria' - рід, сім'я; плем'я; отцівство. Тут глибока богословська думка, про яку детальніше дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Trijcya.html

Ефесян III, 17 (18) — 'τεθεμελιωμενοι' - 'tethemeliomenoi' - засновані (які мають основу). Порівняйте з тим, що говориться вище.

Ефесян III, 19 — 'γνωναι τε την υπερβαλλουσαν της γνωσεως' - 'gnonai te ten hyperballousan tes gnoseos' - пізнати і перевищити пізнання. Апостол Павло висловлює сміливу надію на те, що пізніші християни краще пізнають Бога. Саме ідея кращого пізнання, невичерпного пізнання лежить у словах перевищити пізнання.

Про домашніх у Бога гарно написано притчу про Трійцю та Христа за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/theology.at.ua/prytcha.html

Павло називає таємницею Христа співучасть вірних з усіх народів у Божому задумі про спасіння людей через Христа. Власне, поширенню віри у Христа серед різних народів і була присвячена його апостольська праця. Тому тут значна частина особистої позиції Павла.

правителям і владам на небесах — це Ангелам (господствам і владам — це назви чинів ангельських, відомих як серединна ланка в ангельській ієрархії). Ці чини відповідають за силу та панування над гріхом, над дияволом, над злом, і отже, земна Церква через Ісуса Христа дивує ангельські сили силою Христовою для перемоги над дияволом, гріхом та смертю.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/25092023.html

(Ефесян I, 22 — II, 3)
Читання з I глави говорить кілька важливих богословських думок.

Зупинюся на логіці побудови двох віршів, а тоді інші моменти, на яких не буду зупинятися, будуть зрозумілішими.

Фактично вірші 22-23 кажуть, що Бог-Отець дав Ісусу Христу, Сину Божому, бути Головою Церкви (порійвняйте з тим, про що йдеться у творі Про Трійцю за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Trijcya.html
), при цьому Бог (тут мається на увазі уся Трійця, бо Отець благоволив цьому, Син дійсно прийняв тіло і став людиною, а Дух Святий продовжує діяти у Церкві, освячуючи її, і дійсно роблячи Тілом Сина Божого, зокрема через Таїнства, найперше Євхаристії) вчинив Церкву Тілом Ісуса Христа.

Також ці вірші означають, що Церква стала таким чином повнотою (довершенням, своєрідним кінцевим пунктом руху, Син Божий не залишить її ніколи) Сина Божого через Його людську природу, зокрема тіло, але також Він як Бог усьому дає повноту, смисл, значення, все наповнює дарами, все обдаровує тим, чим воно є (тобто природа усього творіння найтіснішим, найближчим чином пов'язана із Сином Божим, Ісусом Христом, і від Нього залежить), і це найбільше відбувається навіть не у створенні та піклуванні про творіння (хоча це і має чільне місце у всьому Божому домобудівництві)), а у Боговтіленні та спасінні світу.

У II главі Павло говорить про стан творіння та людей до поєднання з Христом, стан смерті та панування диявола через неможливість перемогти цілком і позбутися гріхів. Місцем перебування злих лукавих духів, разом з їх вождем, дияволом, названим князем (князі не мають повної влади), назване повітря (з огляду на те, що на небі духовному вони не живуть, будучи скинутими звідти; також люди живуть, будучи оточеними повітрям, тобто повітря тут — середовище життя людей). Переклад згідно духа — слова згідно в оригіналі немає, і можна просто читати … згідно князя, що панує у повітрі, {тобто} духа, що діє (працює) в синах непокори....

3 вірш каже, що ті, хто прийняли Христа у зрілому віці, до цього жили подібно до язичників, у середовищі з людьми та бісами (фактично цим підтверджуючи думку, що повітря — середовище життя не лише бісів, але і людей). Фактично Церква тут протистоїть саме цьому середовищу життя (яке також можна назвати і смертю) людей і бісів, у повітрі.

13 вірш перегукується з 2 Коринтян I, 1-7:

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/10082023.html

2 Коринтян I, 3 — 'οικτιρμων' - 'oiktirmon' - співчуттів, жалів (в оригіналі у множині).

2 Коринтян I, 3 — 'παρακλησεος' - 'parakleseos' - утіхи, підбадьорення, розради. Це слово у різних формах є ключовим у читанні сьогодні.

2 Коринтян I, 4 — 'παρακαλων' - 'parakalon' - утішає, розраджує, підбадьорює. 'παρακαλειν' - 'parakalein' - утішати, могли утішити, розрадити. 'παρακλησεος' - 'parakleseos' - утіхою, утішенням, розрадою, підбадьоренням. 'παρακαλουμεθα' - 'parakaloumetha' - утішені, розраджені (два останні слова повторюються в 6 віршi, а перше з них — також у 7).

2 Коринтян I, 5 — 'παρακλησις' - 'paraklesis' - утіха, розрада.

2 Коринтян I, 7 — 'κοινωνοι' - 'koinonoi' - спільники, співучасники.

Христос співстраждає вірним, і цим у їх стражданнях множаться Його страждання. Але коли вірні думають про Христа, то Його співстраждання та любов дають їм утіху, це утіха духовна, вона походить від Святого Духа, Утішителя. Тому Христове співстраждання вірним дарує їм утіху, утішення, розраду. Саме згадування про те, пам'ять про те уже є певною утіхою, але також тут є важливий смисл у тому, що це додатково спонукає Святого Духа утішати людей. Можна так сказати, що Христос співстраждає вірним, це їх розраджує, але також і Святий Дух утішає вірних, щоб разом з ними також утішати Ісуса Христа.

Скажу ще про 6 вірш. Чому страждання апостолів (загалом, святих) — для утіхи вірних (певною мірою)? Бо апостоли і святі у стражданнях являють приклади чеснот, якими надихають і утішають вірних у їх стражданнях, якщо ті ставляться з вірою та любов'ю до того. Божа утіха, Боже підбадьорення у Святому Дусі перевищує страждання та співчуття. Тому вірні пам'ятають приклади страждань святих, бо у них більше укріплення та підбадьорення, ніж смутку від страждань.

Чому ж утішення апостолів (святих) — для утіхи вірних — це легше зрозуміти, бо разом радіти — це велика утіха.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/06062023.html

Відзначу також, що Павло серед чеснот, яких потребуємо називає жаль ('οικτιρμος'), який ще можна перекласти як милосердя, співчуття, співстраждання. Тут потрібно наголосити, що у християнському розумінні ця чеснота передбачає активну допомогу, тобто вона не є просто станом, переживанням, відчуттям, почуттям, але вона є рухом допомоги, можна сказати близьким за смислом до зворушення. Тобто це активний стан вияву діяльної любові там, де є така можливість. Водночас там, де немає можливості виявити діяльну любов, це ж слово НЕ означає співпереживання. Неможливим є співпереживання людям у їх стражданнях від гріхів жорстокосердності та озлоблення, бо не є можливим люблячому серцю пережити разом злобу і жорстокість, які є антонімами милості. З цієї ж причини Бог не співстраждає озлобленим і жорстоким грішникам, також хулителям Святого Духа, оскільки їх стан цілком протилежний самому милосердю, також це ж показує, чому важливим є людське прощення для Божої милості.

Повертаючись до Ефесян III, 15 про «рід, плем’я, отцівство» — глибока богословська думка, яку також потрібно розглянути детальніше.

Справа у тому, що для розуміння потрібно загадати про Отця і Сина Божого, що Писання каже про Них.

У словах Євангелія від Іоана «Як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові ДАВ МАТИ життя в Самому Собі» (Іоана V, 26) показано, що божественне, правильне отцівство, пов’язане з «πατρια» — «дає мати» в собі те, що передане. Якщо від свого народу людина отримує дари через батьків, то правильним, божественним є те, що вона має «мати їх у собі».

Тут неможливо виконати певну редукцію людини до «частини свого роду, народу, племені, сім’ї», водночас неможливо зробити і зворотнє — «звести» (редукувати) народ, плем’я, рід лише до сукупності окремих людей. Фактично зокрема це місце Писання заперечує будь-які тоталітарні системи, бо вони намагаються зробити перше, а також будь-які анархічні системи, бо вони намагаються зробити друге.

Натомість концепція «російського світу» намагається зробити саме перше, зобов’язати людей, російських християн мислити себе лише в рамках «частини свого, російського народу, який до того ж вочевидь складається з різних етносів». У порівнянні з Отцем і Сином це позбавляє їх повноцінного «синівства свого народу». Тому насправді концепція «російського світу» є антипатріотичною.

У світлі усього вищерозглянутого про владу повернемося знову до Римлян XIII, 1-10, подивімося далі на наступне.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html

Потрібно підкреслити, що переважно розуміють так, що йдеться не про конкретну імплементацію, реалізацію влади, а саме явище, саме принципове її існування як такої взагалі. Конкретна влада, конкретна імплементація принципів влади цілком може бути не від Бога, в тому числі може бути прямо богоборчою. Але існування влади як такої, як певного суттєвого принципу існування людей (і також ангелів) — не суперечить Богові, тому не можна з цим боротися.

Наступний вірш розкриває цю думку глибше — хто протистоїть принципу влади як такому (виступає за безвладдя, анархію в різних формах, відсутність управління, керованості, впливу, або формам влади, які встановлені Богом, наприклад, церковній владі) той протистоїть Божому встановленню, і цим своїм протистоянням сам викликає на себе суд. Ні, навіть не Бог Сам таку людину судить, але Боже встановлення.

Далі, коли Павло говорить про зло, то вживає слово 'κακον' та пов'язані з ним, які означають зло в абсолютному сенсі, щось цілком негідне, погане, зле, і, судячи з усього, стосуються найперше (можливо, виключно) злочинів. Якщо ж ідеться більше про гріхи, то частіше вживається інше слово.

Можна так сказати, що під владою можна також розуміти верховенство закону як принцип, правову державу як принцип тощо.

Заради верховенства закону, того, щоб держава була правовою (і можна додати соціальною), сплачуються податки.

Тому Павло каже віддавати належне. Також тут можна сказати і про патріотизм. Якщо справжній, то він є цим належним.

Друга частина — про заповідь любові, яка не чинить зла, і отже, вміщає інші заповіді.

Подивімося у зв’язку з цим на Старий Завіт. Царя народ ізраїльський «випросив», хоча Бог того не хотів і навіть було пророцтво про те, що ця влада може бути далекою від ідеалів (1 Самуїла VII).

Продовжуючи тему, подивімося на тему податків і свободи. На неї загалом звернено недостатньо уваги, і це також передумова.

У Євангелії від Матфея (Матфея XVII, 24-27) є історія, коли до апостола Петра, а через нього і до Ісуса, прийшли збирачі податків на храм.

Порівняно з більш відомою історією з питанням законників, на цю історію звертається набагато менше уваги, тому що у ній набагато більше свободи і заклику до неї. Але саме ця історія прямо говорить про те, що думає Сам Христос з цього приводу. Причому тут можна думати про те з чого у цій історії якраз Христос має більше свободи в подачі Своєї думки, ніж в історії з хитрим питанням про податок кесарю. Христос у тій ситуації мав набагато більш обмежені можливості для свободи вираження Своєї думки таким чином, щоб Він міг її спокійно, ясно та чітко виражати. Звичайно, як Господь Він сказав все правильно, але в аспекті можливості висловитися у Нього було менше можливості відкрито говорити, натомість у ситуації з Петром — все навпаки — Петро є один з найближчих учнів і, звичайно, Петро би підтримав дуже різні погляди Свого Учителя, і вже точно він би не хотів звинувачувати Христа.

Христос говорить про те, що люди є вільними, і тому варто над цим думати, як не обмежувати свободу людей, і держава має над цим працювати, вона має рухатися в сторону збільшення свободи людей.

Іншим дещо парадоксальним вектором думки має бути те, як отримати наповнення казни через «чудеса», а якщо сказати простіше, то через те, що не потребує величезних зусиль. Як Петро отримав статир чудесно, зробивши кілька нескладних дій, так і християнам потрібно намагатися втілити цей Євангельський ідеал у життя. Влада, яка намагається це зробити, і є більш Євангельською у цьому питанні. Якщо порівнювати у цьому російську владу та інші, то ніякої переваги у першої немає, а скоріше є відставання.

Дивіться також про владу важливий твір за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Vlada.html

~~~

(Матфея XII, 30-37)
Матфея XII, 32 — 'οὔτε ἐν τούτῳ τῷ αἰῶνι οὔτε ἐν τῷ μέλλοντι' - 'oute en touto to aioni oute en to mellonti' - ні у цьому віці, ні в майбутньому.

Матфея XII, 33 — 'ἐκ γὰρ τοῦ καρποῦ' - 'ek gar tou karpou' - бо з плоду.

Матфея XII, 34 — 'ἐκ γὰρ τοῦ περισσεύματος τῆς καρδίας' - 'ek gar tou perisseumatos tes kardias' - бо з переповненості серця.

Матфея XII, 35 — 'ἐκ τοῦ ἀγαθοῦ θησαυροῦ' - 'ek tou agathou thesaurou' - з доброго (в результаті, в підсумку) скарбу. 'ἐκ τοῦ πονηροῦ θησαυροῦ' - 'ek tou ponerou thesaurou' - зі злого (в результаті, в підсумку) скарбу.

Матфея XII, 36 — 'ἐν ἡμέρᾳ' - 'en emera' - у день.

Матфея XII, 37 — 'ἐκ (γὰρ) τῶν λόγων' - 'ek (gar) ton logon' - (бо) зі слів.

Тут усюди прийменник 'ek' вказує на джерело походження.

Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html
https://www.instagram.com/p/C6UFB17sjwP/

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!

Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.