Продовження пророцтв про інші народи — тут про асирійців та филистимлян.
Грецький та єврейський тексти суттєво відрізняються для окремих віршів, зокрема у вірші Ісайї XIV, 24 є в єврейському тексті заперечення. Багато перекладів його не містять, тому смисл вірша залишається тьмяним і неясним.
Загальний смисл — що ті народи очікує Божий суд. Знову багатозначно, як і у попередніх главах.
Ісайя підкреслює, що якщо Бог щось визначає, то так і буде, і ніхто не зможе відмінити
Боже слово.
Про закінчення потопу є в попередньому дописі на тему:
17032023.html
Далі йде Боже благословення спасенним людям як колись Адаму та Єві. Але тут Господь додає можливість вживати в їжу тварин, крім рослин. Місце, на яке посилався, зокрема Павло у питаннях про чисту
та нечисту
їжу, також Апостольський собор в Єрусалимі в 51 р.
Про кров душі
— дивіться роздуми в дописі за наступним посиланням:
16032023.html
Фактично, дослідники вважають, що тут Господь дає короткий Закон
людям, які жили до Мойсея. Євреї, наприклад, вважають, що ці Божі слова стосуються усіх неюдеїв.
Чому тварини будуть боятися людей
? Адже, здається, не всі тварини, опинившись наодинці з людиною, її бояться
(виявляють обережність,
повагу”, страх”).
Але якщо уявити людину в її силі — сучасна людина має дуже багато засобів, зокрема полювання, живе групами, спільнотами, має такі сили, що є геологічною силою на нашій планеті, зокрема саме через її діяльність (як немає з жодною твариною) пов’язана зміна клімату та географічних зон, територій тощо. І навіть у ті часи люди мали змогу успішно полювати групами навіть на незручних
для цього тварин.
Тому ці слова мають сенс і в наш час особливо.
Але це не означає, що Бог дозволяє нищити природу. Якщо коротко: в Одкровенні сказано, що Бог судитиме тих, які нищать землю
.
Любов до природи органічно виходить з любові до Бога, до людей та до себе, оскільки також ми всі є частиною природи.
Більше про те є у творі за посиланням (я забрав посвяту з оновленого твору, оскільки вона може ввести в оману):
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Krasa-3.html
У вірші Буття IX, 6 бачимо, що Господь заповідає ставитися до іншої людини з не меншою любов’ю, ніж до себе. На це вказує те, що через образ Божий, носієм якого є інша (кожна) людина, завдана їй шкода має справедливе відповідне покарання. Закликає бачити в іншій людині образ Божий. Потрійне повторення слова людина
в різних смислах вказує на тайну Пресвятої Трійці (в оригінальному єврейському тексті взагалі повторень навіть більше, бо кров має коренем ‘dam’, а людина — коренем має ‘adam’, тому якщо читати первісні корені, то звучить буквально ‘shaphak DAM ADAM ADAM DAM shaphak ki tselem elohim asah eth ADAM’.
Тут також грецький та єврейський тексти відрізняються для деяких віршів (але загалом подібні).
Багато змістовних віршів, які подовжують попередню структуру теза — порівняння, яке через заперечення підсилює тезу
, як про це писав раніше.
Через значний обсяг, зупинюся лише на одному вірші — Притчі XI, 23: і в єврейському тексті мені видно більший смисл, ніж у грецькому: Бажання (пожадання) праведних лише добре, очікування (надія) неправедних (нечестивих, тих, хто морально неправі) гнів (сплески пристрастей)
.
Мою увагу привернув смисл стосовно кохання: кохання праведної людини добре і приємне, і лише такої людини справді добре. Натомість ставлення нечестивої людини не називається бажанням
, але очікуванням
, і воно полягає у (або викликає) сплески страстей, зокрема гніву, чи подібне.
Хтось може не погодитися, сказати, що кохання добре не лише у праведної людини.
Але погляньмо на це інакше — якщо ми бачимо історію справжнього кохання, яка, звичайно, привертає увагу своєю красою, то ми дійсно цінуємо у ній цю доброту, красу, справжність, чесність, вірність та інше, що складає собою поняття праведності та більш загально — чесноти. Людина може не бути праведною в усьому, але якщо її кохання справді цінне, то тому, що вона у ньому подібна до праведної, доброчесної людини (не в значенні показної праведності
, яку часто уявляють при згадці праведності як такої, але у значенні справжньої праведності, яка може і не мати такої назви серед людей, але має її у Господа). Прикладом такої праведності (стосовно любові, а не кохання, але ж мова про бажання — і тут все відповідає цьому тексту), зокрема є і праведний Йосип Обручник, про якого писав у вчорашньому творі за посиланням.
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
І ніхто не буде шукати як причину того, що люди цінують кохання, у тому, що воно засноване на пороках та неправді, обмані, нечесті, зрадливості тощо.
Тому у такому сенсі дійсно, добрими є праведні бажання.
Це читання на честь святих мучеників у будні дні посту. Оскільки у будні дні Великого посту на честь не найбільших свят немає читань з Нового Завіту, то читаються вибрані місця зі Старого.
У них яскраво для Старого Завіту видно, що Господь піклується в особливий спосіб про праведних і після їх смерті.
Слова Надія їх сповнена безсмертя
— пророцтво про Сина Божого, Господа і Спасителя Ісуса Христа. Він є Надією їхньою, і Він сповнений безсмертя навіть у часі Своїх добровільних страждань та смерті на хресті.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!