🇺🇦 Слава Ісусу Христу! 🌞
Писав раніше, цитую: У сьогоднішньому Апостолі святий Павло говорить про значення покликання язичників до Царства Божого, до Церкви для самих ізраїльтян, говорячи про те, що всі піддалися гріху, але і всі покликані до спасіння
.
Римлян X, 17, 18 — ‘ρηματος’ — ‘rhematos’ — сказане слово; суть обговорюваної справи, зміст розмови
(у 18 вірші у множині). Тобто тут йдеться навіть не про самі слова Ісуса, а про їх розуміння, про те, що Господь хоче до нас донести через Своє Слово.
Римлян X, 20 — ‘εμε’ — ‘eme’ — Мене
. ‘εμφανης’ — ‘emphanes’ — відкритим, явним, явленим
(став).
Римлян XI, 1 — ‘ειμι’ — ‘eimi’ — (я) є
. Вживається при наголошенні.
Старозавітні цитати Павло бере за Септуагінтою, відомим грецьким перекладом.
Загалом Старозавітні цитати свідчать про драматизм Священної історії — Бог відкривається людям, які віддаляються від Нього. Це веде до напруги — і ця напруга — через людей.
Але Господь є Вірним, і усіх кличе до спасіння через Христа, поширюючи проповідь Євангелія у всьому світі. Дуже насичене місце, тому лише короткий коментар.
Дослідники відзначають, що була така гра серед дітей, яка зображала світ — одні мали робити так, як роблять люди, коли щасливі, а інші — так, як роблять люди, коли нещасні. Разом групи показують стан усього людства.
У словах Ісуса, які є продовженням учорашнього читання, йдеться про покаяння — багато людей, більшість того часу не захотіла покаятися, хоча заклик до покаяння не був чимось сучасною мовою маргінальним
, чимось виключним — дуже багато людей наверталося і каялося. Але в порівнянні з більшістю — то була все ж помітна меншість.
І ось більшість придумали собі виправдання на основі того, про що чули — чули про одержимість — приписали її Іоанові, бо той був аскетом, не схожим за стилем життя на більшість. Знали про людей, які проводять час у розгулі, звинуватили у тому Ісуса. Власне, ці звинувачення були побудовані на певних суто зовнішніх, поверхневих ознаках, а заглиблюватися у суть люди не хотіли, тому були ці звинувачення неправдиві.
Але Господь показує, що різноманітність у служіннях показує Божу мудрість — Господь прагне спасти тих, кого можна.
Писав також раніше, цитую: Слова Христа про дітей — порівняння простого люду (переважно у словах Ісуса, але вони стосуються і старших народу також), який не прийняв Ісуса і не послухався Іоана Хрестителя щодо покаяння. Не маючи змоги (підстав) докорити Обом у гріхові, люди звинуватили Їх у чомусь ще, а найгірше — звинуватили у походженні не від Бога (=
Ви не від Бога, бо не такі, як ми”).
Слова про премудрість актуальні і зараз, особливо для тих, хто хоче своїми індивідуальними схильностями та особливостями, психологією виправдати ненавернення, нерозкаяність свої та інших. Ісус та Іоан були у побуті цілком різними, протилежними, але єдиними у заклику до навернення, покаяння. Хто мав відкритий розум і серце, навернулися хоча б через Одного. А інші не можуть виправдовуватися своїми індивідуальними якостями, бо для одних приклад Іоана був промовистим, для інших — Ісуса, а для багатьох — Обох. Так і зараз, у наші часи, вірними є люди з цілком різними якостями.
Це місце промовисто говорить про різноманітність у Церкві.
Людині немає потреби переступати через себе
справжню, задуману Богом, щоб виконати волю Божу. Інша справа — гріхи, саме вони усім шкодять, з ними і потрібно боротися.
Також потрібно зауважити і те, що частіше не помічають. Разом з великою свободою, люди можуть побачити і багато власних гріхів. На закид, що не хочеться бачити у собі багато поганого
, можна сказати: Але ж кожен лучник хоче потрапити в десятку,
в яблучко”, не в 9, не у 8, не в 7, 6, 5, ні тим більше менше чи взагалі не потрапити в мішень… Але ж лучник не жаліється на те, що ціль мала, радше більше радіє, коли вдається потрапити”.
Святому пророку Єлисею:
Про Євангельське читання писав раніше, цитую:
Згадується холодна зустріч Ісуса у Нього на Батьківщині, а також згадування Ним пророків Іллі та Єлисея.
Зупинюся на відомому вірші Луки IV, 24. Запевняю вас (дослівно: Амінь (Істинно) кажу вам), що жодний пророк не приймається у своїй батьківщині
.
І справді, первосвященники мають багато служителів, так само і царі мають адмінресурс
, а у пророків немає цього, лише Бог. Бог, якого грішники не пізнали, отже, Якого не слухали досі. Бог, Якого вони не бачать. Пророк часто говорить про майбутні речі, або про минулі, що відразу викликає скепсис у багатьох. І якщо всі все роблять правильно, то пророк не приходить і не викриває. Тому пророків дійсно не люблять на батьківщині, в рідному домі тощо.
Тому і служіння пророків вище за служіння священницьке та царське, вище влади. Лише апостольське служіння перевищує пророче, бо включає і його в себе.
Потрібно сказати, що у Самому Христі різні служіння поєднані (і апостольське не виділяється, бо Він є Початок апостольства), тому не можна казати про перевагу одного щодо іншого, ні, йдеться лише про людей, не про Христа.
Щодо читання з Послання Якова.
Якова V, 12 — дивіться гарно пояснено за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Syla-lyudyny.html
07062023.html
09062023.html
Якова V, 14-15 — про Таїнство Соборування (єдине місце у Писанні, яке прямо говорить про нього).
Загалом завершення послання Якова показує взаємну турботу вірних один про одного перед Богом, взаємне заступництво, і говорить про приклад пророків і праведників на науку всім.
Луки IV, 22 — ‘εμαρτυρουν’ — ‘emartyroun’ — свідчили
.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!