🇺🇦 Слава Ісусу Христу!
🌞
2 Солунян II, 1, 2 - ‘ἡμῶν’ - ‘emon’ - нас
(нашого).
2 Солунян II, 2 - ‘ἡμέρα’ - ‘emera’ - день
.
Продовження читання, про яке писав за посиланням, яке має з ним спільні вірші (2 Солунян II, 1-2): https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/
Як я раніше писав, апостол Павло часом услід за старозавітними людьми
не розрізняє Божого попущення (те, що Бог не хоче, але допускає) та
Божої волі (те, що Бог хоче). Це приклад саме такого нерозрізнення: там,
де мається на увазі Бог допустить
людям антихриста (Бог не хоче, щоб
той таким став, але допустить це), Павло пише Бог пошле
людям
антихриста.
Дивіться про необхідність такого розрізнення та те, що воно є в
Євангелії, за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/30062023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27042023.html
та іншими цитованими там посиланнями.
Загалом загадкове місце, яке часто по-різному розуміють. Більшість вважають, що антихрист тут — цілком реальна особа, яка з’явиться перед Другим Пришестям Ісуса Христа. Більше того, це місце є однією з найбільш явних вказівок на реальність (а не символізм чи алегорію) антихриста.
Водночас у Євангеліях темі його появи не приділено значної уваги, є лише непрямі згадки та відсилання до пророцтв Старого Завіту, що ускладнює розуміння. Можна думати це так тому, що спекуляції на тему антихриста часто є необґрунтованими і зрештою посилюють у багатьох людей зневіру.
Також є різні думки, що мається на увазі щодо того, хто або що
стримує
появу антихриста. Наприклад, є думка, що це Святий Дух, або
інша — що це колишня Римська (правова) держава (можна було б зараз
сказати — сильне міжнародне право та даржавні влади), є також інші
думки.
Уся логіка побудови та дій антихриста виходить з того, що диявол хотів би чим швидше його приходу, а щось від Бога стримує здійснення цього бажання.
Часто також розуміють так, що покаяння людей віддаляє
час кінця
світу, тоді як бездумність людей і нерозкаяні гріхи наближають. Бог знає
точний час і всі обставини як Всевідаючий, але з точки зору людей —
події виглядають саме так.
Тим не менше, важливо також те, що антихрист не повинен бути в центрі уваги вірних, оскільки вірні належать Богові. Але і нехтувати тим, що про нього відомо, неправильно, бо це відкрито Богом людям.
Про паралельне місце у Матфея писав
раніше, дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01082023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27082023.html
Щодо нагороди вірним та питання Петра — йдеться по рішучість, яка
потрібна для того, щоб жити згідно Божої волі, також про самовідданість,
коли людина готова змінюватися на славу Божу, долаючи різні
прив’язаності. Шлюб потрібно берегти, і батьків шанувати, любити, також
і дітей потрібно любити і піклуватися про них, а тут ідеться про те, що
людина заради Божого Царства готова не шукати одруження, продовжувати
виконувати Божу волю, навіть якщо батьки проти, не намагатися
задобрити
дітей, відмовляючись від віри заради якихось нововведень
тощо — ситуацій подібного роду може бути багато, і вірна людина зможе
бути вірною Божою милістю, але для цього потрібні і рішучість, і
самовідданість.
Потрібно згадати, що Петро був одружений. Дружину він не покинув, але заради апостольства присвятив свій час і життя служінню Христу.
Слова Христа слід сприймати як підбадьорення усім вірним у подібних ситуаціях — адже то є обітниця спасіння і Божого благословення.
Апостолам Филимону, Архипу та святій мучениці рівноапостольній Апфії:
Послання до Филимона якраз адресоване
цим святим. Онисим був рабом Филимона, утік від нього, а тоді Павло
навернув обох окремо до віри. У листі він просить простити Онисима і
відпустити як брата і співпрацівника у Христі на волю. Заради того
готовий жертвувати собою, маючи надію бути визволеним від ув’язнення за
Христа. Передання каже, що Филимон дійсно відпустив на волю Онисима, згодом
вони всі допомагали Павлові.
Филимона I, 1-3 - ‘ἡμῶν’ - ‘emon’ - нас
.
Филимона I, 6 - ‘ἡμῖν’ - ‘emin’ - нам
((у) нас).
Филимона I, 10 - ‘ἐμοῦ’ - ‘emou’ - мене
(мого).
Филимона I, 11, 16, 18 - ‘ἐμοὶ’ - ‘emoi’ - мені
.
Филимона I, 12 - ‘ἐμὰ’ - ‘ema’ - моє
.
Филимона I, 13 - ‘ἐμαυτὸν’ - ‘emauton’ - мене (себе) самого
((у)
себе).
Филимона I, 17 - ‘ἐμέ’ - ‘eme’ - мене
.
Филимона I, 19 - ‘ἐμῇ’ - ‘eme’ - моїй
(своєю).
Про читання з Євангелія дивіться за посиланням: https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/11102023.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
Матеріал чи його значну частину опубліковано у тезах за посиланням. При цитуванні матеріалів, прохання цитувати:
Олександр Жабенко. Передумови, які сприяли виникненню концепції «російського світу», як порушення принципів розуміння Писання. Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра»: Тези круглого столу / За редакцією д. н. з богосл., проф., прот. Олександра Трофимлюка; д. філос. н., проф., Олександра Сагана; д. філос. з богосл., прот. Андрія Дудченка та ін. Київ : Київська православна богословська академія, 2024. 223 [3] с.