Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у праці, опублікованій за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
а ще раніше в інших, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Правильні твердження у творі за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
повʼязані з коментарями, написаними протягом більше, ніж року, під час якого краще зрозумів ідеї, вживання, логіку, навіть особливості вимови, тому зараз доречним є перегляд і виправлення допущених неточностей. Замість виправлення у старих текстах, буду виправляти у нових (уже почав це робити). Тому праця триває, зокрема потрібно розглянути читання протягом близько двох тижнів у серпні-вересні 2024 р., коли не мав доступу до мережі Інтернет. Якщо помічаєте неточності у коментарях за цитованими там посиланнями, то варто переглянути, чи немає новіших щодо того ж читання. Сам список посилань щодо прийменників буду оновлювати за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
щоб зберігати актуальною версію тексту і надалі.
Літургія:
1 Коринтян XI, 31 — 'ἑαυτοὺς διεκρίνομεν' - 'heautous diekrinomen' - чітко розрізняли самих себе; судили самих себе; були уважними до самих себе
. Скоріше усього тут мається на увазі останнє. Апостол не говорить про суд над самими собою, але про те, що уважність потрібна, щоб не заснути
. Якби ми були достатньо уважними до себе, добре розрізняли потрібне, то було б менше гріхів.
1 Коринтян XI, 32 — 'ὑπὸ τοῦ κυρίου παιδευόμεθα' - 'hypo tou kyriou paideuometha' - Господом є виховуваними, наставленими; через Господа є виховуваними, наставленими
. Прийменник 'hypo' тут з родовим відмінком і вказує на пасивний стан дієприкметника виховуваними, наставленими
, Господь як люблячий Отець духовно виховує. Він звертає нашу увагу і розум до пізнання самих себе і покаяння, росту в чеснотах та навернення. 'παιδευομεθα' - 'paideuometha' - виховувалися, як діти (може мати загалом також інші значення, які не є доречними)
. 'κατακριθωμεν' - 'katakrithomen' - отримали вирок, були осудженими
(як можлива ситуація). Це все вказує на те, що потрібно бути дійсно уважними до себе, бо так можна навіть досягти стану, коли не буде смертних гріхів, тобто не буде причин для осудження. Можна так уподібнитися Христу, але не власними силами чи уважністю, але співпрацею з Богом, з Божою благодаттю.
1 Коринтян XI, 33 — 'εἰς τὸ φαγεῖν' - 'eis to phagein' - для прийому їжі
. З якою метою.
1 Коринтян XI, 34 — 'ἐν οἴκῳ' - 'en oiko' - вдома
. Де. 'εἰς κρίμα' - 'eis krima' - в суд; на суд; в осуд; на осуд
. Тобто вірні не збираються, щоб бути судимими, але через недбалість та гріховність можуть потрапити у гріх та суд.
1 Коринтян XII, 3 — 'ἐν πνεύματι θεοῦ' - 'en pneumati theou' - у Дусі Божому; Духом Божим
. Скроріше перше, бо друге представляє Святого Духа більше як засіб, а не Господа. Загалом смисл фрази — у Святому Дусі
. 'ἐν πνεύματι ἁγίῳ' - 'en pneumati agio' - у Дусі Святому; Духом Святим
. Аналогічно до попереднього. Сказати щось у Дусі Святому (Духом Святим)
означає говорити те, що хоче і дає Святий Дух, Бог.
1 Коринтян XII, 4-6 — 'διαιρεσεις' - 'diaireseis' - розподіл, поділ, різниця, розрізнення
.
1 Коринтян XII, 6 — 'πάντα ἐν πᾶσιν' - 'panta en pasin' - усе в усьому; усе в усіх
. Обидва варіанти перекладу граматично правильні, але за смислом точніше другий варіант. Йдеться про те, що Бог дарує все добре усім, усе, що є добрим, походить від Бога. Усяка справжня цінність походить від Бога, тому можна сказати, що Він в усьому чи усіх робить усе справді цінне
.
Апостол продовжує говорити про сумління людини та каже, що вона має бути свідомою, зокрема каятися у гріхах, щоб не бути осудженою і не причащатися собі на осудження.
Далі він говорить про виховне значення труднощів, з якими зустрічаються вірні. З цього приводу написав раніше кілька творів, зокрема за посиланнями:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Тоді Павло каже, як чинити з агапами, вечерями християнської любові, щоб було добре.
На початку XII глави починає говорити про духовні дари та служіння — тут мається на увазі усе, що Господь дарує вірним не лише заради них, але для інших людей, на збудування Церкви.
Застерігає від поділів на основі різниці у дарах. Знову навчає однодушності та єдності у Христі, у Святому Дусі, у Бозі.
Тут важливе місце, яке свідчить про Пресвяту Трійцю у Новому Завіті. Порядок називання Іпостасей, Осіб є зворотним тому, що йдеться про сходження до Отця — у Святому Дусі через Сина, тобто це передбачає шлях обоження людини.
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/19082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/31072023.html
Матфея XVIII, 1, 4 — 'Ἐν ἐκείνῃ τῇ ὥρᾳ' - 'En ekeine te ora' - у той час; тоді
. Сталий вислів. Коли. 'ἐν τῇ βασιλείᾳ τῶν οὐρανῶν' - 'en te basileia ton ouranon' - у Царстві Небесному
. Де.
Матфея XVIII, 2, 4-5 — 'ἐν μέσῳ αὐτῶν' - 'en meso auton' - серед них
. Де. Сталий вислів. 'παιδιον' - 'paidion' - маленька дитина
.
Матфея XVIII, 3 — 'εἰς τὴν βασιλείαν τῶν οὐρανῶν' - 'eis ten basileian ton ouranon' - у Царство Небесне
. Куди. Прийменник 'eis' вказує на напрямок руху і кінцевий пункт.
Матфея XVIII, 5 — 'ὃς ἐὰν δέξηται ἓν παιδίον τοιοῦτο ἐπὶ τῷ ὀνόματί μου' - 'hos ean dexetai hen paidion toiouto epi to onomati mou' - якщо хто прийме одну малу дитину в ім'я Моє
. Кінець фрази дещо багатозначний — прийняти можна для Христа
, тобто, щоб виконати Його волю, а можна як християнин/християнка
(у цьому смислі як людина, яка представляє Христа, називається від Його імені
). Обидва варіанти містяться у цих словах. Фактично така людина приймає дитину, як Христа, і сама являє Христа такій дитині. У цьому взаємному Християнстві і полягає смисл прийняття Христа
тут. Можна думати, що коли Христос говорить у притчі про Останній Суд (Матфея XXV, 31-46) зробили Мені
, то найбільше Він хоче щойно описаного взаємного Християнства
.
Матфея XVIII, 6, 10 — 'μικρων' - 'micron' - малих (за розмірами, кількістю, чисельністю чи значимістю, власне тут, скоріше усього, останнє)
. 'πιστευόντων εἰς ἐμέ' - ' pisteuonton eis eme' - вірують у Мене
. Прийменник 'eis' підкреслює тут рух до Христа у вірі, спонукальну силу довіри до Нього і Йому. 'ἐν τῷ πελάγει τῆς θαλάσσης' - 'en to pelagei tes thalasses' - у глибині морській
. Де.
Матфея XVIII, 7 — 'ἀπὸ τῶν σκανδάλων' - 'apo ton skandalon' - від спокус
. Прийменник 'apo' підкреслює те, що світ не сотворений, щоб бути місцем спокус, що спокуси чужі
у задумі Божому для світу (чому їх і не буде у Царстві Божому). Також має смисл несправжньої причини, яка виглядає як причина, але насправді причиною не є, але супроводжує справжню причину. Самі спокуси не є горем чи бідою, але упасти у спокусу недобре, а якщо їх багато і вони сильні, то і важко не впасти. Але все одно причиною страждань не є самі спокуси, але падіння. Натомість потрібно памʼятати, що за перемогу над спокусами є вінці. Далі Христос пояснює цю думку глибше (дивіться пояснення далі за текстом тут).
Матфея XVIII, 8, 9 — 'ἀπὸ σοῦ' - 'apo sou' - від себе
. Прийменник 'apo' підкреслює викидання, відкидання, відсутність подальшого зв'язку. 'εἰς τὴν ζωὴν' - 'eis ten zoen' - у життя
. Куди. 'εἰς τὸ πῦρ' - 'eis to pyr' - у вогонь
. Куди. 'εἰς τὴν γέενναν τοῦ πυρός' - 'eis ten geennan tou pyros' - у геєнну вогню
. Куди. Прийменник 'eis' тут підкреслює рух і кінцевий пункт руху.
Матфея XVIII, 10 — 'ἐν οὐρανοῖς' — 'en ouranois' - у небесах
. Де.
11 вірш є не у всіх списках Євангелія.
Дуже змістовне місце, коротко про все по порядку.
Чому мала дитина ставиться посеред апостолів як приклад? Бо вона постійно навчається, сприймає нове і входить у нього. Цій здатності до прийняття нового і розвитку, входження у нове життя, постійному оновленню потрібно вчитися у малих дітей. Увійти у Царство Боже, тобто почати жити згідно Божої волі, можна лише тоді, коли людина почне дійсно вчитися, як та мала дитина, оновлюватися за образом Ісуса Христа щодня, як про те пише Павло в одному з послань.
Прийняти малу дитину
— багатозначне місце. Часто його розуміють як мову про усиновлення та удочеріння дітей в ім'я Ісуса Христа і з любові до них. Але можна розуміти й інакше. Смисл у тому, що, приймаючи малу дитину, не керуючись при цьому нічим, крім щирої любові та віри, людина виявляє саме ті якості, саме те, що Бог задумав у тому, коли хтось щиро приймає Ісуса Христа. Мала дитина у цьому сенсі подібна до Розіп'ятого і Воскреслого Спасителя.
Але можна й узагальнити ці слова для випадків, коли християнин / християнка чи навіть просто людина виявляє такі ж щирі любов і віру, як у цьому випадку — і тоді вона також приймає Христа. І це можуть бути апостоли (замість дитини), і це можуть бути інші вірні, які того потребують, і це може бути просто інша людина. У кожному такому разі, коли прийняття зумовлене щирою вірою та любов'ю, смиренням, людина в особі когось по суті приймає Христа. Що означає прийняти Христа для тієї людини, яка вже це зробила? Її нове життя, її оновлення.
Про спокуси писав раніше в кількох творах. Дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Perelyub-korotko.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Також процитую частину україномовного твору Про перелюб. Повна версія
:
Боротися зі спокусами потрібно з усією (максимальною) рішучістю. Це видно, що потрібно викинути (грецькою balleo – кинути сильно, щоб летіло, від цього слова, наприклад, походить слово
балістичний) те, що спокушає (йдеться не про частини тіла, а про те, що спокушає).
Збалансовує те, що завжди залишається парна частина тіла. Ліва. Потрібно про неї подбати, її берегти. Ліва, мабуть, тому, що у час спокуси здається менш важливою, бажаною, потрібною, але має ту ж природу, що і права, але важливо – що не спокушає.
Тому в одній з ранніх молитов (яка читається увечері на службі) просимо: нехай позначиться на нас світло лиця Твого (Христового), щоб у ньому ми побачили світло неприступне. У цьому неприступному світлі живе Бог, згідно апостола Якова, Який не спокушається і не випробовується злом. Отже, просимо (серед всього також і), щоб виконуючи заповіді Христові по благодаті Його змогли досягти обоження та стати неприступними для спокус.
Дивіться також:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01032025.html
Повертаючись до слів Христа про серце та порівнюючи зі своїм станом, бачимо, що часто серце недонаповнене. Наповнене серце виявляється назовні (зокрема через уста), а якщо ще не виявилося, то воно частково наповнене, або ще можна сказати, що у ньому є і те, й інше. Як же тоді перемогти гріх, спокуси, пристрасті та полюбити чистоту, вірність?
Потрібно розпізнати спокусу чи гріх. Це праві частини тіла у контексті слів Христа. Тоді потрібно в серці полюбити чистоту та вірність, забажати їх серцем (хоча б частково, але без того складно), полюбити Бога та ближніх, і самих себе, і тоді рішуче відкинути гріх. При цьому відбувається рух від очей, рук, ніг до серця (у контексті слів Христа). Вони таємничо пов'язані так, що тверде опанування перших і рух назустріч другому подібне до визволення, до геройського звільнення. Не можливо незвільненій Богом людині утвердитися в серці в чистоті та вірності, тому і не каже Христос: викинь частину серця, але каже
відкинь спокусу. Але ж навіть у казках звільнена принцом принцеса відповідає йому взаємністю. Цей образ говорить про те, що серце стає вдячним Богові за звільнення.
Ще додам, що буває так, що людина сильно пов'язана з гріхом, тоді таке звільнення в іншому місці називається зреченням самого себе – наче втрачаєш частину себе, навіть всього себе. І у такому розумінні
узяти свій хрест означатиме, що ти не можеш не змінитися, не звільнитися від гріха, якщо станеш учнем / ученицею Христа. Тобто якщо бажаєш бути з Христом, то неможливо залишитися в гріху, як доти.
Про застереження від погорди дивіться цитату з одного з моїх попередніх творів:
Чому
не погордуйте? Бо їхні Ангели-Охоронці постійно бачать обличчя Отця. Те, про що просить великий цар, пророк і псалмоспівець Давид (
Лице Твоє покажи світлим рабу Твоєму), а разом з ним і всі наступні покоління, які моляться псалмами; те, що лише найвидатніші святі певною мірою бачили (можливо, іноді, раз чи кілька разів за життя, лише Мойсей часто, але не постійно); те, що найвище доступне людині у цьому житті, бо бачити Самого Отця — безпосередньо — ні (
Бога не бачив ніколи ніхто (Іоана I, 18)), — саме те бачать постійно ангели тих людей (як, до слова, і ангели великих). Бог послав тих ангелів як слуг цим малим (
Хіба не всі вони є духами служіння, які посилаються на служіння задля тих, хто має успадкувати спасіння (Євреїв I, 14)), щоб показати, з-поміж усього, яку любов і піклування виявляє до них. І те, що ледве хто з великих людей може, те постійним є для тих ангелів служебних.
Тому неправильним є погордувати кимось з малих цих, а отже, погордувати великою Божою любов'ю. І коли хто наступного разу матиме такий намір, погордувати, нехай згадає ці слова Христові та виконає їх
.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/19082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/31072023.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!