Коментар на (Діяння VI, 8 — VII, 5, 47-60; Матфея XXI, 33-42; Римлян XIII, 1-10; Матфея XII, 30-37)

Олександр Сергійович Жабенко 🇺🇦
Слава Ісусу Христу!
🌞

Оскільки у працях, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.

Апостолу та першомученику, першодиякону Стефану:
(Діяння VI, 8 — VII, 5, 47-60; Матфея XXI, 33-42)
Про читання з Апостола писав раніше, дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/05052025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01052023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20052024.html

Про Євангельське читання дивіться:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/14042025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/10042023.html

Цитата про наріжний камінь зокрема є у пророка Ісайї XXVIII, 16 та Псалмі CXVIII, 22. Раніше писав про контекст пророцтва в Ісайї:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/23032023.html

Оскільки першомученик Стефан, а за ним і багато інших мучеників та мучениць постраждали, уподібнюючись Христу, зберігаючи вірність Богові, то читається притча, яка обіцяє Боже визволення вірних від зла.

Літургія:
(Римлян XIII, 1-10)
Сьогодні важливе читання з Апостола, неправильне розуміння якого є однією з важливих і ключових передумов формування та існування концепції російського світу (більш відомої як русскій мір). Воно важливе і загалом.

Спочатку загальний коментар, а потім довші щодо помилкового та правильного розуміння місця.

Римлян XIII, 1 — 'ὑπὸ θεοῦ' - 'hypo theou' - Богом. Про глибинний смисл цих слів і їх важливість дивіться детально далі.

Римлян XIII, 3 — 'ἐξ αὐτῆς' - 'ex autes' - від неї. Прийменник 'ex' ('ek' перед наступним голосним) означає тут, що ця похвала є людською, походить від самої влади.

Римлян XIII, 4 — 'εἰς τὸ ἀγαθόν' - 'eis to agathon' - у добро; на добро; для добра. Прийменник 'eis' тут вказує на кінцеве призначення людей з владою — бути Божими слугами людині на добро. 'εἰς ὀργὴν' - 'eis orgen' - у гніві; у люті. Скоріше перше, якщо людина більш-менш цивілізована. Гнів у Писанні далеко не завжди означає емоцію, а часто рух боротьби з перешкодами.

Римлян XIII, 6 — 'εἰς αὐτὸ τοῦτο' - 'eis auto touto' - у тому самому; саме цим.

Римлян XIII, 9 — 'ἐν τῷ λόγῳ τούτῳ' - 'en to logo touto' - у цьому слові. 'ἐν τῷ ἀγαπήσεις' - 'en to agapeseis' - у: Будеш любити.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html

Римлян XIII, 1 — 'υπο Θεου' - 'hypo Theou' - Богом. Складне для правильного перекладу місце, від якого дуже багато залежить. У будь-якому разі в грецькому оригінальному тексті стоїть не ’εκ Θεου’, яке вказувало б на Бога саме як Джерело або Початок влади, звідки вона починається чи походить (порівняйте Дії XVII, 26), подібно як про Сина говориться у Нікео-Константинопольському Символі віри «ἐκ τοῦ Πατρὸς». Так само не вжито інший подібний прийменник — «παρὰ», який має етимологію «близькості», а з родовим відмінком означає «від», що сказано зокрема щодо Святого Духа: «παρὰ τοῦ Πατρός» (Іоана XV, 26). Апостол таким чином неявно, але цілком точно, заперечує дві думки:
1) що начебто влада має Джерелом, Початком походження Самого Бога-Отця так, як мають Його Син Божий і Святий Дух,
2) також і те, що влада начебто в особливий спосіб близька до Бога, що владу можна розуміти як богонатхненну лише в силу її існування.
Далі усе пояснення глибше показує інструментальне значення земної влади. Російський переклад цього місця, так само як і церковно-слов’янський чи український не передають ці нюанси.

Загалом у тексті Писання є 4 прийменника, які можуть українською, російською, церковно-слов'янською та іншими мовами перекладатися приблизно як українське від: 'ek', 'para', 'hypo' та 'apo'. Причому проведений аналіз показує, що перші два підкреслюють глибинне походження, яке основоположне, суттєве тощо, четвертий підкреслює відділення, відокремлення, вихід, а третій, який саме стоїть у цьому місці — Римлян XIII, 1 — має ІНШІ значення і тому вживається замість усіх інших 3.

Прийменник 'hypo' у його різних формах може вживатися з різними відмінками, тут з родовим. Найчастіше це вказує на пасивний стан повʼязаної дієслівної форми, тобто що те (той, та, ті), про що або про кого йдеться, граматично не є субʼєктами дії чи стану (які самі її чи його здійснюють), але є обʼєктами дії чи стану. У Писанні саме таке вживання такого сполучення є найуживанішим і типовим. Тому і тут можна перекладати саме так, оскільки тут також пасивний стан — встановлені. Тоді переклад граматично має бути встановлені Богом і підкреслює пасивний стан влад щодо Бога. Бог встановив влади, а не вони самі. Можна інакше сказати, що стосовно Божої дії у цьому, дії людей цілком незначимі, безсилі, пасивні, тоді як Бог активний. Це означає, що саме Бог визначив, що влади як такі будуть існувати, якими є їх функції, форми, види, які заповіді вони мають виконувати тощо. Не влади (зокрема не люди, які мають владу чи борються за неї) визначають усе це, але це задано і визначено Богом, а людські зусилля, хоч якими б вони були, не можуть нічого тут змінити чи зробити. Тобто йдеться про владу як таку, як явище. Також йдеться про Боже визначення — якщо Бог щось визначив, то так і буде, незалежно від бажання чи дії будь-кого ще. Але це не значить, що буквально усі конкретні реалізації влади, усі конкретні влади (державні, національні та інші) визначені Богом у цьому смислі.

Зібраний за період більше року щоденного ґрунтовного дослідження матеріал дозволяє зробити більш глибокі висновки. Усе по порядку.

Подальший список посилань буде оновлюватися щоразу, коли після 02 серпня 2025 р. будуть зʼявлятися нові коментарі щодо вживання вказаних прийменників. Таким чином текст має залишатися актульним і після подальших читань.

1) Вживання 'hypo' (в його формах) з родовим відмінком.

Яскравим прикладом того, про що йдеться щойно вище у коментарі є спокушування Христа у пустелі дияволом. Там також йдеться про владу. Але не менш важливо наступне. Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/11012025.html
Матфея IV, 1 — 'ὑπὸ τοῦ πνεύματος πειρασθῆναι ὑπὸ τοῦ διαβόλου' — 'hypo tou pneumatos peirasthenai hypo tou diabolou' - через Духа, бути випробуваним дияволом; Духом, бути випробуваним дияволом (через диявола). Прийменник 'hypo' вжитий двічі з родовим відмінком, може в обох випадках вказувати або на пасивний стан, або на те, через кого відбуваються події тут у тексті. Це вживання подібних форм ще більше підкреслює думку, що одні й ті ж події можуть бути бажаними як для Бога, так і для диявола — Бог бажає їх як Всевідаючий, знаючи, що наслідки будуть хороші, а диявол — у марній надії спокусити. Це важливо розуміти, оскільки часто люди думають лише дихотомічно — що бажання диявола завжди супротивні бажанням Бога (що також логічно суперечливо, оскільки означає, що диявол начебто знає усі Божі бажання, хоча для пізнання Божих бажань, Його святої волі потрібним є поєднання з благодаттю Божою, а диявол його не шукає), наведене місце яскраво свідчить про інше. Це також означає, що лукавий часто не знає Божої волі, щоб їй безпосередньо противитися, але противиться їй загалом, зокрема щодо відомих також і йому Божих заповідей.

У випадку з владою (до речі, одна зі спокус диявола для Христа, переможена Ним) це якраз вказує на те, що конкретна реалізація влади може бути цілком супротивною Божій волі (отже, має бути переможена і змінена), тим не менше, Бог сотворив владу.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html

1 Солунян II, 2 — 'ἐν τῷ θεῷ' - 'en to theo' - у Бозі. 'ἐν πολλῷ ἀγῶνι' - 'en pollo agoni' - у багатьох боріннях; у сильній боротьбі.

1 Солунян II, 3 — 'ἐκ πλάνης' - 'ek planes' - з обману. 'ἐξ ἀκαθαρσίας' - 'ex akatharsias' - з нечистоти. Прийменник 'ek' в обох випадках підкреслює, що покликання було істинним і святим. 'ἐν δόλῳ' - 'en dolo' - у хитрощах; хитрощами. Аналогічно до попереднього.

1 Солунян II, 4 — 'καθὼς δεδοκιμάσμεθα ὑπὸ τοῦ θεοῦ πιστευθῆναι' - 'kathos dedokimasmetha hypo tou theou pisteuthenai' - у тій мірі, як були перевірені Богом отримати довіру і доручення. Прийменник 'hypo' тут з родовим відмінком. Апостол використовує образ управління і доручення комусь виконувати дії від імені господаря. Аналогічний граматично зворот вжито і для опису влади у Римлян XIII. Дивіться про те більше за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
З огляду на все викладене там, а також у цитованих посиланнях, йдеться про те, що покликання і доручення проповідувати Євангеліє апостоли отримали за особливим Божим встановленням, а можна сказати тут — безпосередньо від Бога — у тій мірі, як були випробувані від Нього, чи зможуть. Щодо влади загалом — у Римлян XIII, такого уточнення немає, зате тут йдеться про владу апостолів — так, вона дійсно була встановлена Самим Богом, кожен з них покликаний Богом особисто з огляду на ту міру, в якій може виконати це служіння. А ось стосовно влади загалом — то тут немає цього важливого уточнення. Тому влада апостолів безпосередньо встановлена Богом, в тій мірі, в якій апостоли можуть її здійснювати, тоді як стосовно будь-якої іншої влади це питання, чи покликані до того люди безпосередньо від Бога. Можна сказати інакше — якщо влада здійснює свою діяльність згідно Божої волі, відповідно до Божих заповідей і задумів, тоді вона особисто покликана від Бога, подібно як у цих словах маємо щодо проповідників Євангелія — апостолів. Якщо ж влада, її представники, порушують Божу волю або навіть виступають проти Бога, то на їх владу є лише Боже попущення, але не воля, Бог допустив ту владу. Мірою богопокликаності є те, чи здійснюється служіння згідно Божої волі, чи здійснюється і встановлена вона законно, правильно, чесно.

1 Солунян II, 5 — 'ἐν λόγῳ κολακίας' - 'en logo kolakias' - у слові підлесливому. 'ἐν προφάσει πλεονεξίας' - 'en prophasei pleonexias' - у приводі зажерливості; приводом зажерливості.

1 Солунян II, 6 — 'ἐξ ἀνθρώπων' - 'ex anthropon' - від людей. Прийменник 'ek' у його формі перед наступним голосним вказує, що згадана тут слава, людська слава, отримана нечесно, дійсно походить від людей, є наслідком їх обмеженості. 'ἀφ’ ὑμῶν' - 'aph hymon' - від вас. 'ἀπ’ ἄλλων' - 'ap allon' - від інших. Прийменник 'apo' в його формах перед наступними голосними в обох випадках вказує на те, що ті, хто шукають нечесну славу від людей, обманюють їх і крадуть здатність когось прославляти, крадуть славу. 'ἐν βάρει' - 'en barei' - у тягарі; тягарем; вагою. Мається на увазі, що служіння апостолів потребує постійної напруженої праці.

Вживається у смислі справжньої причини, джерела, джерела походження, простої вказівки на звідки, походження по лінії батька, представництва певної групи, стосовно предвічного народження Сина Божого від Отця. Основний смисл — звідки у суттєвому смислі залежно від контексту.

Не-вживання щодо влади тут вказує на те, що:
а) влада не є Божественною, не схожа на Сина Божого;
б) стосовно влади потрібно завжди орієнтуватися не на те, що вона від Бога, а на те, що вона пасивна, коли діє Бог, а її мета та завдання визначені Богом і не можуть бути змінені;
в) влада не представляє Бога.
г) влада у тому вигляді, як є зараз, не є вічною.

Завжди вказує на звʼязок зі Святим Духом та стосунок до Втілення Сина Божого.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17052025.html
Іоана VIII, 38 — 'α εγω εωρακα παρα τω πατρι λαλω' — 'ha ego eoraka para to patri lalo' - що Я побачив (і зараз памʼятаю, знаю, бачу) біля Отця, кажу. Прийменник 'para' тут з давальним відмінком і вказує тут на те, що йдеться про близькість Ісуса Христа за людською природою до Отця, так що Він говорить Боже Одкровення, навіть коли говорить за людською природою. 'υμεις ουν α ηκουσατε παρα του πατρος ποιειτε' - 'hymeis oun ha ekousate para tou patros poieite' - ви тоді те, що почули від близько отця творите. Тут йдеться про диявола як отця (дивіться далі Іоана VIII, 44, а також важливе пояснення за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01062024.html

Цитую також:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/09052025.html
Діяння IX, 2 — 'ᾐτήσατο παρ’ αὐτοῦ ἐπιστολὰς εἰς Δαμασκὸν πρὸς τὰς συναγωγάς' — 'etesato par autou epistolas eis Damaskon pros tas synagogas' - попросив також з його боку листів у Дамаск до синагог.
Тут вказує на те, що ця обставина послужила наверненню Савла Христом і прийняттю ним Святого Духа. Так, сам задум Савла був проти Христа і Його учнів, всупереч Божій волі, але згадаймо, наприклад, спокушування Христа в пустелі після Хрещення. Туди Його повів Святий Дух, зокрема і для того, щоб там Він переміг спокуси диявола, тобто ця ситуація була бажаною (але з цілком різних причин) як Богу, так і дияволу. Дивіться більше за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/11012025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01032025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17042025.html
Якби Савл не відправився з листами у Дамаск, то він не прибув би туди після явлення Христа. Залишатися в Єрусалимі для нього означало б те, що всі його б уникали, бо знали, що він раніше був гонителем, зокрема ревним свідком мучеництва першодиякона Степана. Тому ці листи та подорож були також частиною Божого задуму щодо Савла, бо саме так Господь навернув його і послав Ананію, щоб приєднати його прийняттю Церквою як вірного. Тому тут прийменник 'para' вказує на Божий Промисел через Втілення Сина Божого та дію Святого Духа.

Не-вживання щодо влади тут вказує на те, що:
а) влада не є Богонатхненною (лише в силу своєї влади), як, наприклад, Писання;
б) влада не має значного значення для Боговтілення, для Таїнств;
в) влада не є суто духовною, вона завжди не схожа на Бога у цьому, Який є Духом.
г) влада не є праведною, святою та подібне (лише в силу своєї влади).

4) Прийменник 'apo' та його форми.

Вживається зі смислом відділення, дарування, втрати, суттєвої переміни, початку відліку, зміни фокусу уваги, несправжньої причини (того, що супроводжує справжню причину, сприймається наче причина, але нею у дійсності не є), щодо походження по материнській лінії, покидання, вибору з певної групи з подальшим відділенням, більшої (певної, додаткової, потрібної) обʼєктивності, безсторонності. Стосовно влади його не-вживання вказує на те, що:
а) влада не є Божим даром, як, наприклад, є благодать чи щось подібно. Цим заперечується благодатність влади a priori, але не заперечується можлива благодатність a posteriori.
б) влада не відділилася від Бога після появи (у смислі вище).
в) Бог є справжньою причиною влади, а не супровідною.
г) влада не є спробою Бога передати повноваження комусь ще.
д) влада не є виділеною з-поміж інших людей, відділеною від усіх інших.
е) Бог ніскільки не втратив Своєї влади, створивши влади.
є) влада не є тим, що має "перетягнути на себе" значення Бога.

Потрібно зрозуміти, що для встановлення влади потрібний особливий Божий дозвіл чи навіть пряма Божа воля — у різних випадках може бути по-різному — але цей дозвіл не робить дії влади Богом даними чи встановленими. Суттєві ознаки влади, такі як структурованість, ієрархічність, засоби для боротьби зі злом та покаранням, заохочення до добра, пошана — задумані Богом і закладені у владу і є частиною Божого дозволу чи Божої волі, про які щойно було написано вище, але сама діяльність влади може бути беззаконною і богоборчою у будь-якому своєму вимірі. Певною частковою аналогією є людина, створена за образом Божим — маючи цей образ людина має особливе Боже піклування та обдаровування, але вона може згрішити у будь-чому. Тіло покликане бути храмом Божим, але є багато гріхів, які прямо це порушують, і всі так чи інакше на те впливають. Подібним чином і щодо влади.

Але є і суттєві відмінності. Зокрема образ Божий є більшим обдаруванням людини, ніж влада. І людині, з владою чи без, потрібно найперше дбати про нього, а також про подобу Божу.

На певне логічне завершення додам щодо молитви Господньої.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01032025.html
Матфея VI, 13 — 'μὴ εἰσενέγκῃς ἡμᾶς εἰς πειρασμόν' - 'me eisenenkes hemas eis peirasmon' - не внеси нас у спокусу; не введи нас у випробування; не введи нас у спокусу. Прийменник 'eis' вказує на те, куди може відбуватися рух, тобто на напрямок. Слово 'peirasmos' багатозначне, тому можливі різні варіанти перекладу. 'ῥῦσαι ἡμᾶς ἀπὸ τοῦ πονηροῦ' - 'rysai hemas apo tou ponerou' - визволи (вбережи, захисти, спаси, позбав від впливу) від злого (за результатами, у підсумку, загалом) (від лукавого). Прийменник 'apo' вказує на те, що Господь може повністю вберегти нас від зла, про що просимо Його. Можливі різні варіанти перекладу. Поєднання обох прохань вказує, що джерелом спокус є зло, лукавий, і Господь має силу нас від того захистити і вберегти. Перше дієслово вказує на те, що ми можемо потрапити у спокусу навіть тоді, коли Господь особливо та надзвичайно про нас піклується (буквально несе на руках як дружину чи дітей), але ми просимо, щоб Він нас вберіг. Можна ще так сказати, що загальне Боже піклування може допускати спокуси і випробування, але ми, знаючи нашу неміч, просимо Бога потурбуватися про нас особливо, нести на руках, щоб ми не потрапили у спокусу.

Також вчення про Царство Боже заперечує можливість влади зупинити рух людей цілком до Царства Божого. Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18072025.html
Матфея XIII, 49 — 'ἐν τῇ συντελείᾳ τοῦ αἰῶνος' - 'en te synteleia tou aionos' - у кінці віку; у завершенні віку. Йдеться про Друге Пришестя Христа у славі, воскресіння мертвих і Божий суд. Вживається також раніше у главі. 'ἐκ μέσου' - 'ek mesou' - із середини. Сталий вислів. Цікавий образ математично — якщо злих вилучать з середини (з-поміж) праведних, то множина праведних має бути такою, щоб біля злої людини має бути праведна. Тобто множина праведних у топологічному просторі Царства Божого є щільною (О.О.Пришляк. ТОПОЛОГІЯ МНОГОВИДІВ)[http://www.mechmat.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/2018/03/topolog_pryshljak.pdf]. Це не означає, що праведних приблизно стільки ж, як і злих, але те, що у своєму оточенні є цілковита надія знайти праведну людину, хоча б одну (можливо, більше). Це дає світові надію, оскільки не має значення, який час чи країна, але ці слова Христові є вічними.

Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18072025.html

(Матфея XII, 30-37)
Матфея XII, 32 — 'οὔτε ἐν τούτῳ τῷ αἰῶνι οὔτε ἐν τῷ μέλλοντι' - 'oute en touto to aioni oute en to mellonti' - ні у цьому віці, ні в майбутньому.

Матфея XII, 33 — 'ἐκ γὰρ τοῦ καρποῦ' - 'ek gar tou karpou' - бо з плоду.

Матфея XII, 34 — 'ἐκ γὰρ τοῦ περισσεύματος τῆς καρδίας' - 'ek gar tou perisseumatos tes kardias' - бо з переповненості серця.

Матфея XII, 35 — 'ἐκ τοῦ ἀγαθοῦ θησαυροῦ' - 'ek tou agathou thesaurou' - з доброго (в результаті, в підсумку) скарбу. 'ἐκ τοῦ πονηροῦ θησαυροῦ' - 'ek tou ponerou thesaurou' - зі злого (в результаті, в підсумку) скарбу.

Матфея XII, 36 — 'ἐν ἡμέρᾳ' - 'en hemera' - у день.

Матфея XII, 37 — 'ἐκ (γὰρ) τῶν λόγων' - 'ek (gar) ton logon' - (бо) зі слів.

Тут усюди прийменник 'ek' вказує на джерело походження.

Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://www.instagram.com/p/C6UFB17sjwP/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!