Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у працях, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Преподобному Афанасію Афонському:
Пхро читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29122024.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/21092024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22052023.html
Літургія:
Римлян VI, 11 — 'ἐν Χριστῷ Ἰησοῦ' - 'en CHristo Iesou' - у Христі Ісусі; Христом Ісусом
. Скоріше перший варіант перекладу, оскільки він зрозуміліший.
Римлян VI, 12 — 'ἐν τῷ θνητῷ ὑμῶν σώματι' - 'en to thneto hymon somati' - у смертному вашому тілі; смертним вашим тіло
. Де або чим. Можливі обидва варіанти перекладу. Перший вказує на те, що гріх не має панувати (царювати, володарювати) у тілі, тобто тіло не має бути засобом для здійснення гріха. Другий вказує на те, що не можна давати гріху використовувати неміч тіла для поневолення людини у його сіті, бо у такому випадку тіло також стає знаряддям гріха, засобом, інструментом. 'εἰς τὸ ὑπακούειν' - 'eis to hypakouein' - для послуху; щоб слухатися; для слухання
. Прийменник 'eis' вказує тут на мету.
Римлян VI, 13 — 'ἐκ νεκρῶν ζῶντας' - 'ek nekron zontas' - як ожилих з мертвих; живих з мертвих
. Паралель з Воскресінням Христа. Прийменник 'ek' вказує тут на те, звідки відбувається перехід — від живих до мертвих. Тому обидва варіанти підходять, доречнішим видається той, який більш красномовний, вражаючий (якби хтось пережив воскресіння, це було б вражаюче, хоча якщо згадати притчу про багача і Лазаря, невірʼя здатне і тоді залишитися).
Римлян VI, 14, 15 — 'οὐ γάρ ἐστε ὑπὸ νόμον ἀλλὰ ὑπὸ χάριν' - 'ou gar este hypo nomon alla hypo kharin' - бо не є (ви) під законом, але під благодаттю
. Прийменник 'hypo' тут з аккузативом і вказує тут на те, кому люди віддають себе на послух, кого або чого слухаються.
Римлян VI, 16 — 'εἰς ὑπακοήν' - 'eis hypakoen' - у (на) послух; для послуху
. Прийменник 'eis' підкреслює поступовість виявлення послуху
— людина поступово, рухаючись, віддає себе у послух, а не обов'язково відразу і повністю. Дуже важливе твердження щодо розвитку духовного життя і також різних гріховних залежностей, гріховних страстей. 'εἰς θάνατον' - 'eis thanaton' - у смерть; для смерті
. 'εἰς δικαιοσύνην' - 'eis dikaiosynen' - у праведність; для праведності
. Тут в обох випадках прийменник 'eis' підкреслює рух і кінцевий пункт призначення руху, але також може вказувати тут і мету.
Римлян VI, 17 — 'ἐκ καρδίας' - 'ek kardias' - від серця
. Тобто щиро, цілком, особисто та свідомо. Такий вислів є в одному з формулювань двох головних заповідей любові — до Бога та ближнього. 'εἰς ὃν παρεδόθητε τύπον διδαχῆς' - 'eis on paredothete typon didakhes' - у який тип вчення віддали; якому типу вчення віддали
. Вживання пари прийменників 'ek'-'eis' вказує на рух від — до. Спочатку було сердечне рішення, а тоді зростання і вдосконалення у християнських вченні, побожності, вірі, житті тощо.
Павло використовує добре відоме людям того часу становище рабів. Раб робить не те, до чого має схильність, природний нахил, інтерес, а те, що вимушений робити. Більше того, у раба немає способу позбутися цього стану своїми силами, не порушуючи закони того часу, його могли лише звільнити, відпустити господарі.
Для стану людини, яка чинить гріх, — порівняння з рабством гріху дуже виразне — людина також чинить у гріху не те, що є для неї потрібне, і не може сама визволитися від гріха (звільнення від гріха означає таку переміну в людині, що вона навіть не спокушається ним, цілковите звільнення, гріх стає бездіяльним, безсилим
), і гріх (за визначенням) не може відпустити чи звільнити людину від себе сам
.
Далі Павло поширює порівняння уже на праведність (сьогодні не читаються ці слова, але іншим часом), і підкреслює, що це лише метафора, яка фіксує
, озвучує те, що людина себе ввіряє повністю Богові, але це не є рабство по суті, а лише метафора (кажу по-людськи
, — говорить про те Павло). Людина, яка дійсно живе для Бога, може сказати, що вся її природа — дійсно є добрим даром їй самій та іншим через неї — від Бога. Дар — те, що приймаєш від любові, що тебе ніяк не обтяжує, що дарує радість.
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20072024.html
Матфея VIII, 14 — 'εἰς τὴν οἰκίαν Πέτρου' - 'eis ten oikian Petrou' - у дім Петра
. Куди.
Матфея VIII, 18 — 'εἰς τὸ πέραν' - 'eis to peiran' - на той бік
. Куди. Сталий вислів.
Матфея VIII, 23 — 'εἰς τὸ πλοῖον' - 'eis to ploion' - у човен
(до човна). Куди.
Раніше писав, цитую:
Хотів би зупинитися на віршах Матфея VIII, 19-22. Їх часто мало розуміють. Якщо порівняєте паралельне місце щодо трикратного відчерення апостола Петра, тоді ситуація проясниться. Якщо коротко — Господь очікує від учнів та учениць
так! Йому, але
так! смиренне, несамовпевнене.
Перший діалог про самовпевненість. Неохрещений чоловік настільки впевнений у собі, що відкрито говорить, що піде за Христом, куди б Він не пішов (порівняйте Петра). Слова Христа показують, що Його стан є станом надприродним, не природним, як у тварин. І чи пішов би за Христом той чоловік на страждання? А якщо Христос почне відкривати йому небесне? А якщо відкриє йому те, що буде через дві тисячі (десять тисяч, мільйон, мільярд і т. д., може бути стільки чи навіть більше) років, чи повірить він? Адже що залишиться з його розуміння у той далекий і від нас час (та навіть у теперішній, що залишилося)? А якщо дасть йому небачені доти одкровення, чи повірить? А якщо повірить, звідки знатиме, що не помилився? А той чоловік думає, що може по природі своїй, своїми силами бути всюди, де є Христос. Це помилка перша. Відповідь аналогічна відповіді Петру. Як підсумок, ніхто не вміщає повноти Євангелія, крім Ісуса, отже, ніхто і не може
піти за Ним, куди б Він не пішов, усі обмежені. Обмежені, але в усі часи відкрито достатньо, щоб спастися. І святі те вчинили, не самовпевнено, а смиренно.
Другий діалог про протилежну крайність — відкладання життя за Євангелієм на потім,
до кращих часів,
після пандемії,
після війни,
на завтра,
коли підросте тощо. Якщо хочеш жити з Христом, а не животіти, чи чекати на навернення, як духовно мертві, то починай без відкладання, тепер, тут і зараз. Не треба про це усім казати (хоча загалом немає заборони), але почни, не дивлячись на обставини,
сприятливі чи ні.
Як підсумок обох — Євангеліє вище за людське, вище за тимчасове, вічне.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20072024.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!