'ἀμὴν ἀμὴν λέγω σοι, ὅτε ἦς νεώτερος, ἐζώννυες σεαυτὸν καὶ περιεπάτεις ὅπου ἤθελες· ὅταν δὲ γηράσῃς, ἐκτενεῖς τὰς χεῖράς σου, καὶ ἄλλος σε ζώσει καὶ οἴσει ὅπου οὐ θέλεις.
τοῦτο δὲ εἶπεν σημαίνων ποίῳ θανάτῳ δοξάσει τὸν θεόν. καὶ τοῦτο εἰπὼν λέγει αὐτῷ· ἀκολούθει μοι.
ἐπιστραφεὶς ὁ Πέτρος βλέπει τὸν μαθητὴν ὃν ἠγάπα ὁ Ἰησοῦς ἀκολουθοῦντα, ὃς καὶ ἀνέπεσεν ἐν τῷ δείπνῳ ἐπὶ τὸ στῆθος αὐτοῦ καὶ εἶπεν· κύριε, τίς ἐστιν ὁ παραδιδούς σε;
τοῦτον οὖν ἰδὼν ὁ Πέτρος λέγει τῷ Ἰησοῦ· κύριε οὗτος δὲ τί;
λέγει αὐτῷ ὁ Ἰησοῦς· ἐὰν αὐτὸν θέλω μένειν ἕως ἔρχομαι, τί πρὸς σέ; σύ μοι ἀκολούθει.' (Іоана XXI, 18-22)
Розглянемо наступні важливі питання, які проливають світло на Божу волю:
Відповіді на ці питання не такі очевидні, як може здаватися на перший погляд.
Боже прощення не завжди означає зняття усіх наслідків гріха. Зокрема так було з Давидом: у вірші 2 Самуїла XII, 13 гріх Давида прощений Богом, але уся глава XII присвячена темі наслідків. Зокрема там також звучить пророцтво про бунт Авесалома, яке дійсно збулося у 2 Самуїла XVI, 20-22, новонароджена дитина Давида і Вірсавії вмирає, як і провістив Господь, піст і молитва Давида не допомагають, натомість він іде до Вірсавії як дружини, утішає її, спить з нею, і в них народжується Соломон, який отримує імʼя Єдідʼя, улюбленця Господнього
.
Подібна історія була і з Мойсеєм і Аароном (Числа XX, 6-13). Оскільки вони не довірилися Богові, щоб явилася святість Божа народові, то вони не змогли увести народ у Землю Обітниці. Це зробив уже Ісус Навин, довірений слуга Мойсея та один з розвідників Землі Обітниці (Числа XIII; Ісуса Навина).
Коли почав грішити Соломон, то наслідком став поділ Ізраїльського царства на два, про що також сповістив пророк.
Чи так само з Петром?
Всюди у згаданих старозавітних історіях Бог діє заради Своєї слави. А тут Христос каже, що Петро прославить Бога…
Апостол Павло каже: Усі згрішили і тому позбавлені слави Божої
(Римлян III, 22), а точніший переклад дає усім не вистачає
(усі зазнаЮть нестачі
) Божої слави. Тобто ожним з наслідків гріха є позбавлення Божої слави. Слава
тут є Божою благодаттю, але дарованою чистим і безгрішним. Тому хоча спасенні вірні через благодать, але, згрішивши, не славою живуть, але благодаттю.
Підсумком відновлення Петра буде Божа слава.
Божа слава тут не є чиїмось особистим привілеєм, вона мала би бути властива усім, але через гріх люди відчувають її нестачу…
Життя людини відбувається часто не у достатку Божої слави, але навіть у близьких до Бога людей воно часто більше у Божій благодаті милості, аніж у славі.
Христос раніше докоряв Петрові, що той думає не про Боже, а про людське
— якраз у звʼязку з позицією Петра щодо страждань Христа.
Люди часто шукають прощення гріхів, але значно рідше — Божої слави. Але це не одне і те ж. І друге — більше за перше.
Згадаємо, як Христос зцілив десятьох прокажених, але лише один повернувся, щоб прославити Бога виразно. Христос сказав лише йому: Віра твоя спасла тебе
(Луки XVII, 11-19).
Зціляючи паралізованого за вірою тих, хто за ним доглядав, Христос простив йому гріхи. А потім, щоб люди знали, що Він має владу прощати гріхи, зцілив його, і той прославив Бога (Луки V, 17-26).
Зцілення сліпонародженого також відбулося, щоб явилися діла Божі (Іоана IX).
Коли Христос явився Ананії, посилаючи його зцілити і охрестити Савла, який став Павлом, то на слова Ананії відповів: 'πορεύου, ὅτι σκεῦος ἐκλογῆς ἐστίν μοι οὗτος τοῦ βαστάσαι τὸ ὄνομά μου ἐνώπιον ἐθνῶν τε καὶ βασιλέων υἱῶν τε Ἰσραήλ·
ἐγὼ γὰρ ὑποδείξω αὐτῷ ὅσα δεῖ αὐτὸν ὑπὲρ τοῦ ὀνόματός μου παθεῖν'. Тобто бо Я покажу таємно йому, як багато необхідно буде йому заради Мого імені досвідчити (пережити, постраждати)
(Діяння IX, 15-16).
Сам же апостол Павло, пишучи в іншому місці, свідчить, що 'αὐτὴ ἡ κτίσις ἐλευθερωθήσεται ἀπὸ τῆς δουλίας τῆς φθορᾶς εἰς τὴν ἐλευθερίαν τῆς δόξης τῶν τέκνων τοῦ θεοῦ' — говорячи про свободу слави дітей Божих
(тобто участь у Божій славі та ставання Божими дітьми).
Якщо повернутися до прощення і відновлення Петра, то Христос сказав те, щоб зазначити (подати знак) 'ποίῳ θανάτῳ δοξάσει τὸν θεόν' (якою смертю прославить Бога
Петро). Смерть не прославляє Бога, але яка смерть
може. Так чи інакше, слова Христа Петрові свідчать і про прощення і про подальшу прославу Бога.
Згадаємо ще прощення грішниці, схопленої в перелюбі (Іоана VIII, 1-11). Іди і відтепер більше не гріши!
.
І ось тут маємо побачити щось важливе. Чи є славою Божою наявність наслідків гріхів людей тоді, коли Бог їх простив? Чи прославляє Бога смерть немовляти, сина Давида? Чи прославляє Бога повстання сина Давида Авесалома? Чи прославляє Бога те, що Мойсей і Аарон не увійшли в Землю Обітниці? Чи прославляє Бога те, що Савл, уже будучи Павлом, багато переживе, досвідчить, постраждає (зокрема дивіться: 2 Коринтян XI, 21-33, XII, 1-19)? Ні, але прославляють Бога вірність людей і у важких обставинах. Зокрема і вірність Петра згодом аж до мучеництва. Бо цією вірністю уподібнюються Христу. Єдині страждання, які самі собою, як такі прославляють Бога, це Його власні, добровільні страждання на хресті. Наші страждання прийняті Ним, і Його ранами нас уздоровлено
, як пророкує Ісайя. Але і страждання вірних можуть, уподібнюючи їх Христу, стати проявами Божої слави — уже не самі собою, але як участь у славних стражданнях Христа.
Як писав у творі за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html
як Боголюдина Христос не мав би зазнавати страждань, але з Божої волі та попущення (тут вони співпадають) страждання, яким піддалося творіння після гріха людей, Він узяв на Себе. Він не мав би помирати, але смерть, Яка увійшла у світ через гріх і поширилася навіть на тих, хто не грішив
(Римлян V, 12-21), Він узяв на Себе з Божої волі та з Божого попущення (тут вони співпадають). Він, будучи Боголюдиною, відчув на Собі (узявши на Себе з Божої волі та Божого попущення) нашу богозалишеність через наші гріхи, і душею зійшов до аду, хоча як безгрішний не повинен би туди сходити. Усе це зробив як грішний, будучи без гріха, узявши на Себе наші гріхи і понісши наші немочі
(Ісайї LIII, 4-5). Павло також про те свідчить, кажучи: Хіба Павло (тобто говорить про себе від третьої особи) за вас розіп'явся?
(1 Коринтян I, 11-13). Навіть якби Павло і віддав себе на страждання за людей, то вони не мали б викупної сили, бо не було б Божої волі на те, лише Боже попущення, бо немає Божої волі, аби загинув хтось із малих цих
(до речі, ім'я Павло перекладається як малий
) (Матфея XVIII, 12-14). Христос же прийняв на Себе усе добровільно, Він Єдиний, Хто є таким, Він прийшов знайти (ставши, зазнавши усього, що характерне для) і спасти (залишившись безгрішним, вірним Богові та воскреснувши з мертвих) те, що загинуло (грішних людей, творіння, яке страждає без своїх гріхів)
(Луки XIX, 10).
Потрібно також згадати про святих апостолів, мучеників. Багато з них прийняли мучеництво, як Божий дар. Але як згадано вище, їх страждання, навіть будучи вільними, не мають викупної сили. Тобто вони не є потрібними Богові. Бог милує святих не через їх подвиги, але зі Своєї благодаті через Викупну Жертву Христа. Саме Христос є Єдиним Викупителем. Саме у цьому сенсі немає Божої волі, щоб хтось, крім Христа, постраждав. Але є Божа воля, щоб вірні залишилися вірними. Є Божа воля у тому, щоб бути прикладом для інших. Бог хоче, щоб мученики й апостоли навіть у стражданнях були вірними, а також щоб їх терпеливість та любов, надія, віра були зразком для інших для наслідування. Тому Бог допускає їх страждання. Страждання Богові не потрібні, але те, що вірні їх приймають, наближає їх до Бога, засвідчуючи їх вірність та утвердження у добрі.
Кінець цитати.
Дивіться також:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26012026.html
Коли, отже, Христос говорить Петру наперед про його мучеництво, то не докоряє, не каже, що ще щось залишилося, але каже, що ці страждання є шляхом Петру
, який раніше пройшов Христос, (Іоана XIII, 36), шляхом, через який страждання Петра остаточно поєднаються зі стражданнями Христа, а більше сам Петро — з Ісусом Христом. Тому і каже тут же: Іди за Мною!
.
Смерть Петра прославляє Бога не сама по собі, а через участь у спасительній і славній смерті Сина Божого, Господа Ісуса Христа.
Подивімося також на відомий приклад пташок у Євангелії:
цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26062025.html
Матфея X, 29 — 'οὐχὶ δύο στρουθία ἀσσαρίου πωλεῖται; καὶ ἓν ἐξ αὐτῶν οὐ πεσεῖται ἐπὶ τὴν γῆν ἄνευ τοῦ πατρὸς ὑμῶν' — 'oukhi duo strouthia assariou poleitai? kai hen ex auton ou peseitai epi ten gen aneu tou patro hymon' - хіба дві малі пташки не продаються за асарій (малу монету, гріш)? І (навіть) одна з них не впаде на землю (мертва) без Отця вашого
. Переклади цього місця дуже красномовні. Багато словʼянських, зокрема український.., додають слово воля
…
Слова воля
в оригіналі немає… Натомість є Сам Отець. Але як Хто? Учасник? Суддя? Той, хто вбиває? Творець? Промислитель? Вседержитель? Свідок? Співстраждаючий? Слово воля
додане, але воно звужує усі можливі смисли до їх підгрупи, де Отець чи то вбиває пташок навмисно, чи то хоче, щоб вони стали мертвими… Але якраз цього Бог і не хоче.
Кінець цитати.
Дивіться також за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/31012026.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29012026.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/07112025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/04012026.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/07012026.html
Отже, Бог допускає людям страждання і дає, дарує уподібнюватися Христу в їх стражданнях. Це уподібнення і є шляхом для людей від того, що Бог не хоче, для чого їх не створював, до того, що Його справді прославляє.
Але істина буде неповною, якщо оминути історію апостола та євангеліста Іоана Богослова, стороннього свідка і певною мірою учасника також бесіди Христа з Петром.
Іоан не покинув Христа і був біля Розіп'ятого, отримав для піклування Божу Матір як свою власну з вуст Христа. Передання свідчить, що усі ті, хто тоді не залишили Христа Самого на хресті, хто не брав участі в Його розпинанні, усі мирно відійшли до Господа згодом, тоді як інші апостоли, які розбіглися, мученицьки постраждали. Христос каже: Якщо Я захотів, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того [Петре]?
. Можна думати (дивіться зокрема Одкровення III, 10), що Христос захотів, щоб вони не зазнали тілесного мучеництва… Бо їх мучеництво відбулося у підніжжя Його хреста через вірність та співстраждання Йому Розіпʼятому, через турботу про Його поховання. Можна сказати, що і тут є участь у стражданнях Христа, але інша, духовна.
Петро й Іоан тут таким чином є свідченнями того, що Господь дарує людям участь у Його стражданнях як шлях до єднання з Ним Самим.
Слава Страстям Твоїм, Господи! Слава довготерпінню Твоєму! Слава Тобі, Єдиний Людинолюбче!
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові навіки віків! Амінь.