Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у працях, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Літургія:
1 Коринтян V, 9, 10 — 'ἐν τῇ ἐπιστολῇ' - 'en te epistole' - у листі; листом
. 'πόρνοις' - 'pornois' - розпусникам
(розпусниками). Це слово походить від того, яке вживає Христос, кажучи про можливість розлучення. Воно відрізняється від перелюбу
. Дивіться більше і докладно за посиланнями, особливо за кінцевим:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/21072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18082023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27062024.html
1 Коринтян V, 10 — 'ἐκ τοῦ κόσμου' - 'ek tou kosmou' - зі світу; від світу
. Прийменник 'ek' вказує на початкове знаходження — у світі, серед світу
і вихід звідси.
1 Коринтян V, 13 — 'τοὺς δὲ ἔξω' - 'tous de exo' - тих же, хто зовні; а зовнішніх
. 'ἐξ ὑμῶν' - 'ex hymon' - з (з-поміж) вас
. Тут є певна думка у подібності слів — після відлучення від спільноти вірних людина стає такою, як зовнішні
, тобто невіруючі люди. Така дія є закликом до покаяння нерозкаяних грішників серед християн. Дивіться також за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18072025.html
1 Коринтян VI, 2, 5 — 'ἐν ὑμῖν' - 'en hymin' - у вас
(ви; між вами).
1 Коринтян VI, 4 — 'ἐν τῇ ἐκκλησίᾳ' - 'en te ekklesia' - у Церкві
. Де.
1 Коринтян VI, 11 — 'ἐν τῷ ὀνόματι τοῦ κυρίου Ἰησοῦ Χριστοῦ' - 'en to onomati tou kyriou Iesou CHristou' - в імені Господа Ісуса Христа
. Вказує на те, що життя у Христі робить людину праведною. 'ἐν τῷ πνεύματι τοῦ θεοῦ ἡμῶν' - 'en to pneumati tou theou hemon' - у Дусі Бога нашого
. Аналогічно до попереднього, стосовно Святого Духа.
Павло говорить про стосунки між християнами всередині громади, підкреслюючи, що зовнішніх судить Бог
.
Він докоряє за суд перед у язичниками, оскільки тоді у грішних язичників складається думка, що християни не тільки у доброчесності не кращі цих язичників, але навіть і гірші, раз вони потребують суду (щоб ті розсудили, розібралися) (грішних) язичників. Власне йдеться про приниження християн через таку поведінку перед самими язичниками, яке самі коринтяни не всі усвідомлювали.
Далі Павло каже, що вірні (святі) будуть судити світ (і навіть ангелів). Це єдине місце у Писанні, де йдеться про таке, тому залишається загадковим. Переважно так думають, що святі своїми чеснотами та прикладом життя виявлять на Божому Суді гріхи людей, чим стануть учасниками Божого Суду як свідки (а не власне судді). Водночас є обітниця Ісуса 12 апостолам судити Ізраїль. Це знову ж таки розуміється як те, що слова та вчинки, чесноти апостолів виявлять добре та зле серед людей загалом, вони будуть своєрідним мірилом для людей.
Також Павло вважає, що приниження перед язичниками, які були грішниками, гірше, ніж потерпіти щось від братів і сестер, простивши їх (а найкращим вважає і радить звернутися до мудрого вірного, який може вирішити справу), якщо немає когось, хто міг би мудро розсудити серед вірних.
Павло також нагадує про те, що грішні люди, які не розкаялися, не успадковують Царство Боже. Все ж, тут є багато нюансів. Наприклад, розбійник, який розкаявся на хресті увійшов у Рай першим, але не як Божий син, а як прощений грішник. Успадковують
же діти, спадкоємці, а не просто люди. Тому слова апостола безпосередньо означають, що нерозкаяні грішні люди не будуть Божими дітьми і не заслуговують на Царство Боже. Тим не менше, це не є абсолютний і кінцевий вирок, залишається ще надія на невимовне Боже милосердя. Тим не менше, така надія не повинна ніяк зупиняти людину на шляху покаяння, не потрібно відкладати покаяння, думаючи, що Бог все одно людину спасе з милосердя. Така думка є лукавою (оманливою), бо навчає зневажати Бога та Його святу волю.
Ще скажу, що не спілкуватися
з хриятинами-грішнимками та грішницями — не будувати з ними добрі стосунки, не створювати для них видимість благополуччя, щоб вони не втратили усвідомлення необхідності покаяння. Якщо б вірні створювали вигляд чи справді будували добрі стосунки з нерозкаяними грішниками-християнами, то ті б втрачали соціальний заклик до навернення і покаяння. Це було б справою гріховною.
Також Павло каже про прощення і очищення гріхів у Христі. Були
, але очистилися
.
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/05082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17072023.html
Матфея XIII, 54 — 'εἰς τὴν πατρίδα αὐτοῦ' - 'eis ten patrida autou' - на Свою батьківщину
. Куди. Прийменник 'eis' вказує на рух і кінцевий пункт. 'ἐν τῇ συναγωγῇ αὐτῶν' - 'en te synagoge auton' - у їхній синагозі
. Де.
Матфея XIII, 57 — 'ἐν αὐτῷ' - 'en auto' - Ним
. Тобто вказує на те, що спокуси були у очевидців і до того, вони духовно нездужали на людинодогоджання — судили про людей за походженням. Христос не спокушав їх, у Ньому насправді не було такої причини, але ті люди були схильні до таких думок, це був їх образ думок, життєва позиція. Був би хтось інший на місці Христа, вони б міркували так само, Сам Христос тут ні до чого. 'ἐν τῇ ἰδίᾳ πατρίδι' - 'en te idia patridi' - на власній батьківщині
. Де. 'ἐν τῇ οἰκίᾳ αὐτοῦ' - 'en te oikia autou' - у домі своєму
. Де.
Потрібно сказати, що братами і сестрами
, як відомо, називалися серед юдеїв не лише рідні брати і сестри, але і більш далекі родичі, зокрема двоюрідні, троюрідні брати та сестри. У Христа не було власне рідних братів і сестер за тілом, оскільки Діва Марія залишалася Дівою завжди, навіть будучи Божою Матір'ю.
Христос не сотворив на Батьківщині тоді багато чудес, бо люди не вірили. Христос не хоче, щоб люди засновували і будували віру (лише) на чудесах. Натомість можна думати, що віра переважно має будуватися на стосунках. Перед співвітчизниками Ісуса був Він Сам, але вони не шукали стосунків з Ним. Вони не пізнавали Бога у ньому (навіть, якби побачили чудеса, то не бачили б Бога у Ньому), вони не будували ці стосунки з Христом, з Богом на основі довіри та віри, пізнання. Тому таке ставлення є поверхневим, і в перспективі вони уподібнилися б зерну з притчі про сіяча, яке не впало на добру землю, але кудись іще. Якби Христос через їх бажання чудес розбудив у них видимість віри у Нього, то у ці люди завжди очікували б… чудес. Це означало б, що смислом їх віри був би не Бог, не Христос, не стосунки з Ним, але чудеса. Це фактично омана, якою навіть лукавий може скористатися, якщо Господь допустить.
Тому Господь не вчинив багато чудес
(можливо, не вчинив навіть жодного там, на противагу багатьом чудесам, які Він чинив у інших місцях). Натомість Він будує віру на тому, Ким є Христос. Він подібний тут пророкам.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/05082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17072023.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!