Олександр Сергійович Жабенко 🇺🇦
🌞
Слава Ісусу Христу!

(Римлян I, 28 — II, 9)
Римлян II, 5 — 'ἡμέρᾳ' - 'emera' - дневі (день).

Більше про читання з Апостола дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062023.html

(Матфея V, 27-32)
Оскільки дослідженню теми присвячено значну частину моїх творів, то вирішив зібрати тут зараз важливіші з них, щоб були присутні разом, щоб було видно цілісну картину. Тому коментарів буде багато.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062023.html
Матфея V, 28 — ‘εμοιχευσεν’ — ‘emoicheusen’ — (уже) вчинив перелюб — минулий час (аорист) від ‘μοιχευω’ — ‘moicheuo’ — чинити перерлюб. Аорист означає дію в минулому, яка не має безпосереднього зв’язку з теперішнім, часто завершену і часто одиничну дію в минулому (хоча не завжди, часто має певну невизначеність стосовно цих аспектів).

Дослівний буквальний переклад: кожний, дивлячийся (хто дивиться зараз) на жінку, щоб (для, з метою) пожадати (скоріше завершена дія, ніж просто жадати”, в інфінітиві, може також означати просто загальну дію бажати жінку у статевому смислі без уточнення) її, уже вчинив перелюб (завершена дія в минулому) у своєму серці”.

Потрібно сказати, що ці слова про серце споріднені за змістом з вигнанням торговців з храму, де Господь Ісус Христос каже: Мій дім буде названий домом молитви, а ви робите з нього вертеп (печеру) розбійників (Матфея XXI, 12-17). Тобто, подібно до дому молитви, печери розбійників і серце стає або домом (простором і часом, загалом — обставинами) вірності або печерою (місцем і часом, загалом — обставинами) перелюбу, зрадливості. На це вказує вживання прийменника 'εν' (у).

Далі говориться про спокуси та боротьбу з ними (перемогу над ними).

Тут далі цитую про спокуси твір Про перелюб. Повна версія (дивіться:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D0%B1-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F.html
): Христос каже, що горе (дуже погано) світові від спокус. А особливо людині, через яку приходять спокуси. Чому? З кількох причин.

1) Спокуса може привести до падіння, загибелі, і то навіть багатьох людей чи цілих груп людей.

2) Говорячи про перемогу над спокусою, Христос каже, що краще тобі, а в підсумку – ти втрачаєш. Праву руку, праве око, праву ногу – якщо ти перемагаєш – у кращому разі ти втрачаєш лише їх. А у гіршому – гинеш повністю, разом з ними. Отже, спокуса пов’язана з втратою. Так, краще перемогти її, ніж піддатися, але найкраще – бути без спокус. Тоді нічого не втратиш.

3) Потрібно, судячи з усього, розрізняти спокуси внутрішні за походженням та зовнішні. Стосовно перших можна впевнено сказати, що краще без них. Другі ж (наприклад, спокуси від лукавого) не свідчать про піддатливість гріху, але засвідчують неміч природи. Такі, якщо будуть переможені правильно, приносять славу. Водночас потрібно пам’ятати, що дуже часто другі поєднуються з першими, і тоді насправді неясно, як краще: з ними чи без них. Зокрема, апостол Яків каже, що хто переможе спокусу, отримає вінець. Але отримав би кращий вінець, якби (в силу своєї чистоти та вірності, а також Божої волі) не мав такої спокуси і не піддавався їй. Бо той же апостол каже, що Бог не спокушається, і він же каже, що кожний спокушається своєю власною пожадливістю. Добрим отже, є перемогти пожадливість і спокусу, за це є вінець. Але… краще, щоб перших просто не було. Подібно і стан невинних, які не грішать, і тих, хто згрішив, але покаялися, – різний. Перше є кращим. Але якщо подивимося на спокушування Христа дияволом у пустелі – то побачимо, що воно бажане було і Богові, і дияволові. Бо Дух Святий повів Христа в пустелю, але і диявол радів такій можливості. Будучи ж переможеним, останній був посоромлений Христом, Який від спокус нічого не втратив.

(Кінець цитати)

Повертаючись до слів про серце і перелюб, добрим для розуміння заповіді є твір за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Perelyub-korotko.html

Цитую:
Відразу після слів про серце Христос каже про спокуси від членів тіла. Як зазначають тлумачі, не йде мова про фізичні частини тіла. Явним є те, що саме праві частини тіла можуть спокушати.

З попереднього можна помітити зв'язок між серцем та іншими частинами тіла у словах Христа. Ось саме цьому зв'язку присвячена публікація. Пожадливість поки залишимо дещо осторонь і розглянемо детальніше відношення між серцем та поглядом, а також іншими частинами тіла. Вони певною мірою зіставляються, між ними існують певні відношення, які варто дослідити.

Згадаємо інші слова Христа: Чим серце наповнене, те говорять уста (Луки 6:45). А також: Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги (Матвія 15:18-19).

Стосовно походження гріхів із серця людини — тут мається на увазі серцевина особистості, яка являє, ким є людина як така. Це робить людину джерелом того, що походить з неї самої, з її серця. Ця здатність — бути таким джерелом, такою причиною — безпосередньо пов’язана зі свободою (джерело абзацу:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20072023.html
).

Про свободу є гарний твір за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html

Якщо серце наповнене, то людина те виявляє, чинить. А якщо не наповнене, і там є і те, що спрямоване в напрямку гріха, і те, що ні, то це спокуса. Спокуса — це стан часткової наповненості. Спрямованість погляду (отже, очей) дозволяє впливати на ступінь наповненості серця. А те, що далі говориться про інші частини тіла, які символізують діяльність та спосіб життя, вказує на те, що також останні можуть впливати (і впливають) на ту ж наповненість серця. Отже, ці частини тіла виступають ніби продовженням серця, і якщо підсумувати, серце з цими частинами тіла схоже на цілий організм, на все тіло людини.

Ці місця показують на те, що можна розуміти серце як внутрішню людину. Апостол Петро каже: Нехай ваша окраса буде не зовнішня – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом (1 Петра 3:3-4).

Серце є наче зосередженням людини.

Щоб перемогти у боротьбі з гріхом, потрібні дві ключові якості, які бачимо при глибокому вдумуванні у слово увійти. Це рішучість (вирвати і кинути геть, бути з однією частиною тіла), а також дитяча здатність сприймати нове, жити ним. Ця остання видна у словах Христа: Дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього (Марка 10:14-15).

Якщо не будемо, як діти, сприймати нове Царство Боже у житті, не будемо здатні оновлюватися щодня і щогодини, то не зможемо перемогти гріх насправді. Ось власне саме цій здатності потрібно вчитися у дітей. І саме без неї не зможемо увійти у Царство Боже.

Як перемагати спокуси

Повертаючись до слів Христа про серце та порівнюючи зі своїм станом, бачимо, що часто серце недонаповнене. Наповнене серце виявляється назовні (зокрема через уста), а якщо ще не виявилося, то воно частково наповнене, або ще можна сказати, що у ньому є і те, й інше. Як же тоді перемогти гріх, спокуси, пристрасті та полюбити чистоту, вірність?

Потрібно розпізнати спокусу чи гріх. Це праві частини тіла у контексті слів Христа. Тоді потрібно в серці полюбити чистоту та вірність, забажати їх серцем (хоча б частково, але без того складно), полюбити Бога та ближніх, і самих себе, і тоді рішуче відкинути гріх. При цьому відбувається рух від очей, рук, ніг до серця (у контексті слів Христа). Вони таємничо пов'язані так, що тверде опанування перших і рух назустріч другому подібне до визволення, до геройського звільнення. Не можливо незвільненій Богом людині утвердитися в серці в чистоті та вірності, тому і не каже Христос: викинь частину серця, але каже відкинь спокусу. Але ж навіть у казках звільнена принцом принцеса відповідає йому взаємністю. Цей образ говорить про те, що серце стає вдячним Богові за звільнення.

Ще додам, що буває так, що людина сильно пов'язана з гріхом, тоді таке звільнення в іншому місці називається зреченням самого себе – наче втрачаєш частину себе, навіть всього себе. І у такому розумінні узяти свій хрест означатиме, що ти не можеш не змінитися, не звільнитися від гріха, якщо станеш учнем / ученицею Христа. Тобто якщо бажаєш бути з Христом, то неможливо залишитися в гріху, як доти.

У сучасній культурі погляди різні стосовно всього описаного. Але часом можна зустріти, що у стосунках потрібно сформувати довіру, щоб вони були глибокими та справді приносили добро. Можна сміливо продовжити цю думку тим, що така довіра можлива в повній мірі лише в одруженні. Довіра – це не тоді, коли боязко наважуєшся, а тоді коли нічого не є небезпечним. Довіра там, де є безпека, де є надійність. Вони можливі у шлюбі. Власне, це загально поширена думка серед досвідчених вірних.

З огляду на усе сказане, а також на те, що не увійшло сюди, потрібно сказати і про те, що бачення стосунків, їх оцінка буде різною у тих, хто приймає це, і тих, хто відкидає. Не всюди, не в усьому, але буде. Це тому, що тут говориться про суттєве, обійти яке неможливо. І якщо суттєве приймаєш, або навпаки, суттєве відкидаєш, тоді, звичайно, не може бути одна думка, але будуть різні.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062023.html

Щоб зрозуміти, чому Господь так каже про серце, також потрібно розуміти, що серце здатне обходити, перемагати умовності цього світу, зокрема час, простір та обставини.

Тому якщо гріхам справами часто обставини перешкоджають, то у серці людина має змогу грішити і тоді.

Щодо розлучення є окреме читання, де більш глибоко розглядається питання. Зараз лише зазначу, що цінність Одруження унікальна — немає прикладу, з яким можна порівняти в смислі подібності (тобто Шлюб, Одруження відрізнятимуться суттєво від усього іншого). І як унікальна, особлива цінність Одруження має свої правила збереження, які відрізняють його від усього іншого. Оскільки людина дуже багато чого пізнаЄ через певне порівняння, то тут їй потрібно визнати обмеженість цього підходу. Потрібно залишити в стороні багато порівнянь і довіритися Богові стосовно правдивості Його слів.

Якщо когось цікавить зокрема історія питання, дивіться за посиланням більше:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D0%B1-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F.html

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20072023.html

(1 Коринтян VII, 24-35)

1 Коринтян VII, 24 — ‘παρα Θεω’ — ‘para Theo’ — біля Бога, близько від Бога. Йдеться про те, що коли Бог покликав людину і вона відгукнулася, то була близько до Бога, і цей стан близькості не лише потрібно пам’ятати, але він не став перешкодою до єднання з Богом у покликанні, отже, цей стан не шкодить буттю з Богом в цілому. Подібно як храм не лише не шкодить людині бути з Богом, але покликаний до такого буття. Якщо покликання людини Богом у певному стані стало можливим і дійсним, тоді цей стан може нагадувати про храм, з яким у стану є щойно названа схожість.

Далі Павло, як і раніше у Посланні, дає пораду, як той, хто має надію бути вірним. Дивіться про те за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18072023.html

Далі у читанні Павло говорить про психологію.

Оскільки ж люди можуть по-різному жити, любити, думати, одружуватися та інше, то міркування Павла можуть бути як співзвучні і близькі кожній людині у Христі, так і доволі нехарактерними. Якщо людина жила до одруження, цілком і повністю бажаючи догодити лише Богові, а одружилася так, що догоджання Богові і догоджання дружині / чоловікові тепер відволікає, тоді слова Павла якраз про те. Якщо ж людина саме одруження отримала від Бога як благословення (подібно, наприклад, як це було зі Старозавітніми Ісааком, Товією, Мойсеєм тощо), тоді одруження не тільки не буде перешкодою, але і сприятиме догоджанню Богові. Зрештою, якщо казати про цілісність і нерозділеність людини, то найкращим прикладом буде… Діва Марія… Яка була… одруженою! І це не завадило Їй цілковито догодити Богові. Тому Павло попереджає, розповідає, вчить, але його слова не обов’язково мають місце бути в житті людей. Можна ще так сказати, що це певний досвід духовного життя, але він може відрізнятися в інших.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/21072023.html

(1 Коринтян VII, 35 — VIII, 7)

1 Коринтян VII, 36 — ‘υπερακμος’ — ‘hyperakmos’ — ‘hyper’ + ‘akme’ — пройшла цвіт (цвітіння) молодості, зрілого віку.

1 Коринтян VII, 40 — ‘εμην’ — ‘emen’ — моєї (думки).

Дві частини, перша з яких — про одруження дів, та про вдів (загалом про стан тих, які зараз не одружені), а друга — про ідолослужіння та вживання ідолослужбової їжі.

Стосовно першої частини загалом пояснено за посиланням вище. А конкретно Павло ставить чисте дівство вище одруження без пояснень. Якщо зважати на пояснення за посиланням вище, то це його досвід. Але для інших людей може бути інакше. Якщо дивитися не на досвід апостола Павла, то у дівства є лише одна дійсно суттєва перевага над одруженням — дівство більше схоже на стан майбутнього віку, після воскресіння. Сам Христос каже, що після Воскресіння не одружуються і не виходять заміж, але подібні ангелам на небі. Але це не означає, що шлюб чимось дійсно поступається дівству, але це тому, що у блаженному воскресінні у шлюбі як такому немає потреби (це одна з тайн майбутнього віку). Це також ясно видно з того, що Божа Матір була водночас Дівою й Одруженою (як називають її піснеспіви, Невіста Неневісная, тобто Наречена, яка не є такою як наречені), а Христу не було потреби одружуватися, хоча Церква таємничо названа Його Нареченою, а Він — Нареченим. Тим не менше, спасительні й освячуючі Божі дії, зокрема у Таїнстві Шлюбу, а також і любов спасенних подружніх пар в особливий спосіб зберігаються й у вічності, бо ніколи любов не перестає.

Також потрібно згадати про місце Матфея XIX, 1-12. Про нього буде окреме читання, тоді, дай Боже, писатиму детальніше. Але зупинюся на слові вміщає та його формах та похідних, які кілька разів вживаються у цьому місці. В оригіналі грецькою слово буквально означає приготувати кімнату, тобто дати місце, прийняти. Якщо згадати, як говориться про серце у контексті вірності, також як певний простір, а також те, що є дівство заради Царства Божого, то стає ясним те, що тут Христос каже у такій формі про ступінь присвяченості людини Царству Божому. Якщо порівняти зі стосунками людей, то природним є бажання бути ближчим до коханої людини. Так і тут — якщо людина любить Бога, то хоче наближатися до Його Царства, а отже, надавати перевагу та значення і тому, що з ним пов’язане — зокрема оскільки дівство більше схоже на стан майбутнього віку, то така людина хоче бути неодруженою у чистоті більше, ніж одружитися.

Також зазначу, що вдова чи вдівець можуть одружитися вдруге — лишень би у Господі. Але краще залишитися без другого одруження (думаю, з огляду на таємницю серця та все вищесказане).

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18072023.html

(1 Коринтян VI, 20 — VII, 12)

Щодо 1 Коринтян VI, 20 — дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html

Далі Павло говорить про одруження, подружжя і суміжні питання. Він при цьому чітко розрізняє, де має Господню заповідь, а де дає свою пораду. Тим не менше, вірні, Церква бачить у словах апостола надхнення Святого Духа, тому також загалом сприймає як Божу волю ці поради.

Важливо відмітити, про що писав раніше, що Павло не міг посилатися на Христові слова у цьому питанні всюди, де каже від себе. Це можливо лише у двох випадках — або Христос нічого про те не казав, або Він казав, але Павло про те не знає. У другому випадку виникають сумніви в авторитетності загалом науки апостола Павла, і цей варіант, я вважаю, хибний. Отже, Христос нічого не казав на цю тему. Але дещо Він казав, про що говориться в Євангеліях. Мовчання Христа на таку життєву і важливу тему доволі багатозначне. Потрібно сказати, що Господь казав, що багато маю вам ще говорити, але зараз ви не можете вмістити (Іоана XVI, 12). Також можна думати, що сприйняття і розуміння вірних у різні часи буде дещо різним, тому Господь Ісус Христос говорив з цього приводу лише те, що є незмінним та основоположним — аж до часу Його Другого Пришестя. Дивіться, зокрема:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062023.html

1 Коринтян VII, 5 — ‘συμφωνος’ — ‘symphonos’ — симфонічні, співзвучні, консонансні, які звучать подібно разом; передає за допомогою звукового музичного образу поняття згоди, однодушності.

Щодо спокус у вірші говориться про нестачу стриманості, тобто чесноти стриманості, тобто здатності цілковито і легко панувати над своїми бажаннями і потягами. Лукавий може за Божим попущенням спокушати людей у шлюбі до подружньої зради, якщо їм бракує саме цієї чесноти стриманості.

Ще додам, що у Старому Завіті також є про шлюб багато сказано, дивіться зокрема:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03032023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/06032023.html

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18082023.html

(Матфея XIX, 3-12)
Розуміння цього місця у православних і римо-католиків відрізняється. Не буду зараз на цьому детально зупинятися, але далі буде видно, що, думаю, тут каже Христос.

Викладу зараз мої міркування, як правильно розуміти ці слова. Маю надію, що вони походять від Бога.

Найперше, видно, що Христос заперечує розуміння Шлюбу як суто людського інституту, який виникає і розвивається за людськими законами, правилами, зокрема допускає довільне розуміння, і можливість цілком довільно укладати і розривати Шлюб. Ні, Шлюб має походження від Бога, він є частиною Божого задуму (як і сім’я та суспільство) і до нього не можна ставитися так, наче все визначається лише людьми.
Шлюб як такий є Божим даром. Але не всякий людський шлюб встановлюється згідно Божої волі, тут ситуація багато в чому схожа на ситуацію з владою. Про владу писав за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29072023.html

Розлучення не встановлено Богом, є людським явищем, але Христос каже, що Мойсей допустив розлучення через жорстокосердя людей.

З іншого боку, Мойсей розглядає неможливість розлучитися як форму покарання. У Законі Мойсея описано, що якщо хлопець і дівчина (чоловік і жінка), не будучи зарученими з іншими, матимуть статеві стосунки, то мають одружитися і не матимуть змоги розлучитися довіку (поки будуть жити), як покарання за знеславлення (дивіться: Повторення Закону XXII, 13-19, 28-29).

З огляду на це, складно сказати, чи є (має бути) у Церкві розлучення як таке. Обговорювані вище за посиланням вірші з Матфея V і дане читання кажуть, що розпуста є можливою причиною розлучення.

Також хочу згадати історію Різдва Христового — Йосип, коли дізнався про вагітність Марії, хотів таємно Її відпустити (вони були заручені, тобто мали берегти вірність, але ще не були одружені), але був завірений Ангелом уві сні, щоб не боявся прийняти Марію як свою дружину (у чистоті, дівстві). Тобто бажання розлучитися може бути пов’язане зі страхом, тому і каже Ангел Не бійся.

Загалом, наскільки розумію, римо-католики не визнають такого поняття як розлучення у вінчаному Шлюбі, але у випадку розпусти вважають, що Шлюб був недійсним.

Розлучення може також бути частиною перелюбу, якщо не виправдане провиною іншої людини у розпусті, і має продовженням інше одруження. Якщо хто на наступний день (чи у той же день) після розлучення одружується з іншою людиною, то тут факт перелюбу, як кажуть, явний. Але Христос каже, що часова відстань між цими двома подіями для серця людини, для неї самої загалом не має визначального значення. Тобто навіть якщо друге одруження відбувається через тривалий час після розлучення не з провини розпусти, то перелюб залишається як такий. Можна бачити, що Христос цінує подружнє кохання — друге одруження суперечить єдиності справжнього кохання у шлюбі.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Stosunky.html

Сексуальний потяг, бажання, пожадливість, любовні стосунки, шлюб і розлучення з християнської точки зору

Днями я мав жваве обговорення цієї важливої теми. Деякі учасники схвально поставилися до головної тези, а деякі висловлювали різні можливі заперечення чи питання. Я вирішив створити окремий твір у вільній формі, виклавши наведені мною ідеї у тій формі, як вони були опубліковані вперше — нідерландською мовою — я використав перекладач і трохи редагування.

Текст вийшов невпорядкований, несистематизований, але за не зовсім чіткою структурою все ж видно зміст доволі виразно.

Я думаю, що якщо неодружені хлопець і дівчина є парою, їхнє сильне сексуальне бажання походить від певної нестачі. В ідеалі, їхні стосунки повинні бути настільки насиченими і наповненими без сексу, щоб не викликати сильних бажань, яким важко протистояти. Схожа ситуація була і в Раю.

Не взагалі сильних бажань, а саме сильних сексуальних бажань.

Я вірю в Бога-Творця. Теорія макроеволюції має суттєві недоліки, головний з яких — відсутність «проміжних ланок». Я не проти сексу, але він має певне призначення, смисл, властивості і так далі, про які я писав. Якщо вам цікаво, я можу дати посилання на мої роботи, в яких я пишу про свої переконання англійською та українською мовами.

Але людина відрізняється від усіх інших творінь Божих, особливо своєю духовною і фізичною природою, образом Божим і так далі. Тому немає сенсу вважати людину однією з тварин…

У тварин сексуальна активність стосується переважно, якщо не виключно, продовження роду і має мало спільного з людською свободою. Але людські стосунки, а тим більше з Богом, є зовсім іншими.

Дехто вважає, що шлюб не має ніякого впливу на людину, особливо на рівні біології.

Дехто схильний зводити статевий потяг до суто біологічного явища, це так звана редукція. Зокрема, вони можуть сказати, що сексуальний потяг є суто біологічним, що він пов'язаний з тваринами. Натомість за такою ж логікою шлюб — це суто соціальне явище, яке пов'язує людей один з одним, а також з деякими тваринами. Але зовнішньої схожості для такої класифікації недостатньо. Чи вважаєте ви, що сексуальний потяг і поведінка людей не суттєво відрізняються від потягу і поведінки тварин?

З християнської точки зору, неправильно повністю «ділити» людину на різні виміри, намагатися розглядати їх окремо. Вона є цілісною істотою. І саме цим вона суттєво відрізняється від тварин.

Розлучення існує для того, щоб запобігти очевидному, явному злу. У розлучення немає іншої мети, і тому набагато краще, якщо в ньому немає необхідності.

Бог створив людей, тварин, ангелів і т.д., тому це не означає, що «Бог не має нічого спільного з сексом». Бог благословив людей плодитися і розмножуватися в шлюбі. Син Божий, тобто Бог, став людиною і навіть пройшов через ситуації, в яких люди схильні думати про секс. Але Він не мав пожадливості, не кажучи вже про секс (Він не потребував цього, і все ж Він є таємничим Нареченим Церкви). Навпаки, сильний сексуальний потяг є синонімом пожадливості. А Біблія — це Слово, Одкровення Боже, і вона багато говорить про ці питання.

Якщо людина відчуває сексуальний потяг, якщо її приваблює з любов'ю сексуальність, то вона має здатність до сексуального потягу. Це одне, і це справді цілком природно, так само, як і протилежний стан є природним. Обидва стани дуже природні. Але якщо людина має те, що я тут називаю сильним сексуальним потягом, то це зовсім інший стан. І він має свої особливості.

Головна особливість пожадливості в тому, що вона не є повністю вільною, а отже, не є достатньо контрольованою. Ви, напевно, погодитеся, що секс вільний, бажаний і за згодою, і секс вимушений, невільний — це не одне і те ж. Останній може бути навіть злочином, наприклад, зґвалтуванням. Таким чином, пожадливість має в собі певну несвободу, це «рух, який відбувається в людині поза її свободою».

Пожадливість подібна до бажання спати, їсти і пити. Ми мусимо їсти, пити тощо, ми маємо ці бажання незалежно від нашої свободи. Шлюб створює стосунки, в яких ми можемо сказати, що свобода однієї людини — в іншій. Див. зокрема мій вірш
https://www.instagram.com/p/C6izElFMJ8k/

Див. також те, що щойно було сказано про шлюб:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Chasha.pdf
Я б також сказав, що ми говоримо про природний шлюб, але у вінчаному, церковному шлюбі як Таїнстві Бог дає пряму благодатну допомогу і в цьому теж.

Так, можна сказати, що пожадливість поза шлюбом походить від певної нестачі. У найпростішому, загальному сенсі, це нестача «іншої людини» і рівня задоволення у стосунках, а головне — нестача «цілісності статевого потягу» у такої людини.

Я, мабуть, не найкраще висловлююсь, вибачте, мені потрібно осмислювати речі, які недостатньо добре осмислені.

Джерело оригінального посту, де я написав свій коментар:
https://www.instagram.com/p/C7ZUysVNhTK

Преподобному Мартину Туровському:
(Галатів V, 22 — VI, 2; Луки XII, 32-40)
Про читання з Апостола дивіться за посиланням:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Там же гарно сказано про готовність до Приходу Христа.

Щодо Євангелія:

Також про небесний скарб писав раніше щодо паралельного місця у Матфея в Нагірній проповіді.

Щоб не цитувати доволі розлоге порівняння і міркування, наведу лише коротко думки: 1) виконання Євангельських заповідей веде до отримання джерела справжньої небесної радості; 2) це не означає обов’язкове спасіння людини, але означає, що Бог дарує людині певну незникаючу утіху; 3) натомість радості, які не пов’язані з тим, що людина виконує Євангельські заповіді, можуть зникати і зникнути повністю; 4) це все описано під образами метафор.

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!