Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у праці, опублікованій за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
а ще раніше в інших, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/12112025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Підготував покращений варіант мого дослідження, презентація якого доступна за посиланням:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/vystup-2025-hypo-genitive-Romans-XIII_1.pdf
Матеріал дослідження наразі готується до публікації. Маю надію, якщо дасть Бог, пізніше представити повніші результати після виходу публікації.
Сам список посилань щодо прийменників буду оновлювати за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/Pryjmennyky.html
крайній — раз або двічі на місяць, щоб зберігати актуальною версію тексту і надалі.
Зі святом Стрітення Господа нашого Ісуса Христа!
Рання:
Про читання з Євангелія дивіться нижче.
Літургія:
Свята Стрітення:
Євреїв VII, 7 — 'τὸ ἔλαττον ὑπὸ τοῦ κρείττονος εὐλογεῖται' — 'to elatton hypo tou kreittonos eulogeitai' - менший сильнішим (більшим) благословляється
. Прийменник 'hypo' тут з родовим відмінком і вказує на те, що дієслово стоїть у пасивному стані (благословляється ким?).
Євреїв VII, 10 — 'ἐν τῇ ὀσφύϊ τοῦ πατρὸς' — 'en te osphyi tou patros' - у стегні батька
. Тобто його ще не було. Вважається, що слова образно стосуються походження тіла від батька (батьків) згідно давніх уявлень юдеїв.
Євреїв VII, 12 — 'ἐξ ἀνάγκης' — 'ex anankes' - з обмеження; з необхідності
. Тобто через логічний нерозривний звʼязок Закону та священства. Безумовно.
Євреїв VII, 13 — 'ἀφ’ ἧς' - 'aph hes' - з якого; від якого
. Прийменник 'apo' у його формі перед наступним 'he' тут може мати два значення: втрату повної міри належності до племені через посвячення Богові та священнослужінню або походження за материнською лінією. Скоріше все ж перше, тобто левити, які походять з роду, з коліна Левія, насправді в очах Божих стаючи до служіння перестають бути лише представниками коліна Левія, але представляють усе багатство племен Ізраїля, весь народ, втрачаючи суто племінну ознаку, а також будучи посвяченими Богові. Ідея освячення
як відділення для особливої мети. Тобто тут вказує на те, що Христос Святий у смислі відділений від племені Юди, від народу Ізраїля
через Своє служіння. Христос не є лише євреєм
, своїм для своїх, але для всіх і представляє усе людство за людською природою. Чітка паралель із сьогоднішнім святом і словами праведного Симеона. Дивіться також:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/23032025.html
Можна ще сказати, що сьогодні, коли римо-католики святкують День богопосвяченого життя, доречно також бачити, що священнослужителі відділені
від свого народу для Господа. Тобто вони не мають служити лише інтересам свого народу, свого краю, місцевості, оточення. Їх завдання — священство — є ширшим, покликаним до священства для усього людства. Якщо священнослужителі стараються і дбають служити лише інтересам свого народу, своїх
, то таке служіння не узгоджується з цими словами апостола.
Євреїв VII, 14 — 'ἐξ Ἰούδα' — 'ex Iouda' - від Юди; з Юди
. Прийменник 'ek' у його формі перед наступним голосним вказує на те, що йдеться про походження і це суттєво (також на родовід Ісуса за нареченим батьком Йосипом, з роду царя Давида). 'εἰς ἣν φυλὴν' - 'eis hen phylen' - для якого племені; для цього племені
. Прийменник 'eis' вказує на мету. Для кого.
Євреїв VII, 17 — 'ἱερεὺς εἰς τὸν αἰῶνα' — 'hiereus eis ton aiona' - священник навіки
. Прийменник входить у сталий вислів, який також означає і волю, бажання, щоб так було.
З Апостола свята читалося місце, де Павло говорить про пророцтво Ти первосвященник навіки за чином Мелхиседека
, причому кожну деталь історії зустрічі Авраама з Мелхиседеком (а свято ж Стрітення, тобто Зустрічі!) отримує у нього духовне значення. Зокрема, те, що про походження Мелхиседека нічого не сказано, у Павла отримує значення прообразу предвічного буття Сина Божого. Важливий момент — прообраз полягає не лише у самих подіях та особах, але і в деталях, які Писання подає в описі історії. Може бути інакше, прообраз може бути менш детальний, але чим більше деталей відповідають здійсненню, власне тому, що (і заради чого) було прообразно показано, тим прообраз кращий! Дивіться про саму історію у Старому Завіті за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/23032025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/19032023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/07042024.html
Зі зміною священства необхідною буває і зміна Закону
— пояснення, чому Новий Завіт з необхідністю відрізняється від Старого, хоча є його здійсненням. Закон (включно із Законом щодо священства) утворює цілісну єдину систему.
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02022025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15022023.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Луки II, 22 — 'εἰς Ἱεροσόλυμα' — 'eis Hierosolyma' - у Єрусалим
. Куди.
Луки II, 23, 24 — 'ἐν (τῷ) νόμῳ κυρίου' — 'en (to) nomo kyriou' - у Законі Господньому
.
Луки II, 25 — 'ἐν Ἱερουσαλὴμ' — 'en Hierousalem' - у Єрусалимі
. Де.
Луки II, 26 — 'κεχρηματισμένον ὑπὸ τοῦ πνεύματος τοῦ ἁγίου' — 'kekhrematismenon hypo tou pneumatos tou hagiou' - було звіщено (від Бога) Духом Святим
. Прийменник 'hypo' тут з родовим відмінком і вказує на те, що дієслово у пасивному стані, також на те, Хто звістив.
Луки II, 27 — 'ἐν τῷ πνεύματι' — 'en to pneumati' - у Дусі
. Тобто за натхненням Святого Духа. 'εἰς τὸ ἱερόν' - 'eis to hieron' - у храм
. Куди. 'ἐν τῷ εἰσαγαγεῖν τοὺς γονεῖς τὸ παιδίον Ἰησοῦν' - 'en to eisagagein tous goneis to paidion Iesoun' - у принесенні батьками дитини Ісуса; коли принесли батьки дитину Ісуса
. Українською другий варіант перекладу природніший.
Луки II, 28 — 'εἰς τὰς ἀγκάλας' — 'eis tas ankalas' - у руки; на руки
. Куди.
Луки II, 29 — 'ἐν εἰρήνῃ' — 'en eirene' - у мирі
.
Луки II, 32 — 'φῶς εἰς ἀποκάλυψιν ἐθνῶν' — 'phos eis apokalypsin ethnon' - світло для одкровення народам; світло для одкровення язичникам
. Можливі обидва варіанти перекладу. Усі народи, відомі тоді, крім ізраїльського, були язичниками.
Луки II, 34 — 'εἰς πτῶσιν καὶ ἀνάστασιν πολλῶν ἐν τῷ Ἰσραὴλ καὶ εἰς σημεῖον ἀντιλεγόμενον' — 'eis ptosin kai anastasin pollon en to Israel kai eis semeion antilegomenon' - для падіння (занепаду) та вставання (воскресіння) багатьох в Ізраїлі і для позначення суперечок; для падіння (занепаду) та вставання (воскресіння) багатьох в Ізраїлі і як знак суперечок
. Завершення слів тут вказує на те, про Кого будуть сперечатися люди, настільки інтенсивно і багато, що Сам нагадуватиме про суперечки. Але інакше і бути не могло б, адже спасіння від зла неможливе без боротьби і перемоги, а саму боротьбу та навколо неї люди будуть обговорювати постійно, завжди, до Другого Пришестя. Важливо також, що не Сам Христос буде викликати людей на суперечки, але так ставатиметься через самих людей. Христос є безгрішним.
Луки II, 35 — 'ὅπως ἂν ἀποκαλυφθῶσιν ἐκ πολλῶν καρδιῶν διαλογισμοί' — 'hopos an apokalyphthosin ek pollon kardion dialogismoi' - так що відкрилися б (було би знято покривало з) багатьох сердець думки (міркування, роздуми, розрахунки, наміри)
. Прийменник 'ek' вказує на те, що ті думки походять з сердець, тобто є найглибшими і глибоко особистими. Також тут пряма паралель зі словами апостола Павла про зняття покривала
Христом.
У 2 Коринтян III, 12-18 Павло дуже образно і глибоко описує досвід Нового Завіту у порівнянні зі старозавітнім Мойсеєм та ізраїльтянами. Мойсей ховав славу, бо його тіло було старим (йому було 80-120 років, хоча він зберігав міцність тіла і цілковиту повну ясність розуму), а також для того, щоб ізраїльтяни не бачили у ньому божество. Павло раніше писав, що Старий Завіт має славу, але він минає, натомість Новий є таким, що триватиме. І тут він пояснює, як ця слава Нового Завіту, Божого відкуплення та спасіння, прослави та подібне через співдію Богові вірних у Христі, у Святому Дусі, як ця слава їх преображає — від слави у славу
— тобто не згасає, не зупиняється, але триває і зростає.
Покривалом
же образно названо потребу очікувати на Христа. Поки людина чекає на Христа як не така, яка уже є Христовою, чекає, наче чужа, доти і це покривало
на ній є. А як вона стає Христовою, стає своєю
Христу, то покривало
знімається, поступаючись відкритому обличчю
єднання з Христом і співпреображення з Ним у Святому Дусі.
Фактично усе разом означає, що Господь Ісус Христос, за образом Якого усі люди сотворені, прагне преобразити людей у спасінні так, щоб усунути це покривало, цю перешкоду
лише очікування
, а не самої дійсності, щоб ми пізнали Його обличчям до обличчя
, відкрито, вільно і сміливо. Дивіться більше за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01112025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/16112024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/28102023.html
Повертаючись до слів Симеона-Богоприємця, бачимо, що він каже про те, що через Божу Матір очікування людей стають дійсністю. Дивіться також:
https://www.instagram.com/p/DT6fS8BAiZV/?img_index=1
Луки II, 36 — 'ἐκ φυλῆς Ἀσήρ' — 'ek phyles Aser' - з племені Асира
(одне з племен Ізраїля). Прийменник 'ek' вказує тут на походження за батьківською лінією. 'προβεβηκυῖα ἐν ἡμέραις πολλαῖς' - 'probebekyia en hemerais pollais' - провівши (пройшовши) багато днів
. 'ἀπὸ τῆς παρθενίας' - 'apo tes parthenias' - від (моменту) одруження
. Прийменник 'apo' вказує на початок відліку часу.
Луки II, 39 — 'εἰς τὴν Γαλιλαίαν εἰς πόλιν ἑαυτῶν Ναζαρέθ' — 'eis ten Galilaian eis polin heauton Nazareth' - у Галілею у місто своє Назарет
.
Подія відбулася на 40-й день після Народження Ісуса, тому і святкується календарно таким чином, завершуючи собою Різдвяний цикл свят. Сьогодні завершують також колядувати.
Як минули дні їх очищення
— тобто для жінки, яка народила хлопчика, і самого хлопчика, це було 40 днів, після яких вони могли увійти до храму. Ісус не потребував очищення, подібно і Пречиста Діва через Народження Ісуса освятилася, не потребувала очищення, але Вона виконала Закон. Для всіх нас це приклад того, що немає нічого марного в Божій волі.
було обіцяно Святим Духом, що він не побачить смерть, аж поки не побачить обіцяного Месію (Христа)
— згідно відомого Передання, Симеон був одним з 72 перекладачів, які виконували перший переклад Старого Завіту з єврейської мови на грецьку — так званий Переклад Сімдесяти (Сімдесяти Двох), грецькою — Септуагінта. Переклад був визнаний богонатхненним не менше, ніж оригінал, ним повсюдно користувалися юдеї в розсіянні, зокрема і в часи народження Ісуса. Цей переклад мав місце у III ст. до Різдва Христового, отже, самому Симеону на момент Стрітення було близько 300 років — унікальний приклад довгожительства з часів найдавніших людей. Це ж Передання уточнює, що він перекладав книгу пророка Ісайї, і коли дійшов до місця, де говориться: ось Діва в утробі зачне, і народить Сина…
, то він засумнівався, як же це діва може зачати, залишаючись дівою, хотів виправити на молода жінка
, і раптом Симеонові явився Ангел і звістив, що Писання правильне, не помиляється, а він дійсно побачить здійснення цих слів сам, перше, ніж помре. Можна звідси зрозуміти, як довго він чекав і з якою радістю зустрів Господа та Святу Родину у храмі Господньому.
Пісня Симеона увійшла в богослужіння, і співається перед початком ранішньої служби (яка служиться увечорі напередодні).
Пророцтво Симеона — перше свідчення про майбутні страждання Ісуса (а з Ним і душевно — Його Матері) та долю Церкви у Новому Завіті. Фактично, у його словах — зустрічаємо усю правду про Христа і бачимо, з яким смиренням, без сумнівів, суперечки чи невір'я Пречиста Діва приймає звіщене Одкровення. Це місце важливе, щоб побачити також Її довготерпіння — Вона більша, ніж стародавній Іов Багатостраждальний, який у стражданнях казав: Ось я досі прийняв від Бога добро, тепер маю бути терпеливим, приймаючи страждання, нехай буде ім'я Господнє благословенне!
.
Підтвердження від Анни також важливе, оскільки Закон велів у суді підтверджувати свідчення бажано двома чи трьома свідками.
Ісус зростав премудрістю і благодать Божа була над Ним
— тобто ріс поступово, не моментально став зрілою людиною. Це важливо з огляду на те, що Господь прийшов спасти людей — що Він приймає, те і спасає, зокрема дорослішання та розвиток (хоча це процеси, але мається на увазі, Він з нами у всіх цих станах та подіях).
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02022025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15022023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01012024.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!