Олександр Сергійович Жабенко 🇺🇦
☀️
Слава Ісусу Христу!

(Римлян IX, 1-5)
Одне з важливих місць для розуміння Писання загалом, віри, Бога, а також має значення для сучасної історії. Зокрема саме нерозуміння, помилкове чи неповне розуміння цього читання та піднятих у ньому тем є однією з головних передумов появи та функціонування концепції російського світу (більш відомої як русскій мір).

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html

Римлян IX, 5 — Христос названий Богом над усіма у віках.

Павло свідчить про свою любов до ізраїльтян, з яких і сам походить. Він перераховує Божі обітниці їм стосовно них самих, але це не виключає, що усиновлення / удочеріння Богові мають успадкувати інші народи також через Христа. Тут же порядок вказує на те, що йдеться про Старозавітні обітниці — аж до Христа. Але після Христа ці обітниці за сутністю поширилися на всіх вірних людей у Христі. Згадайте, наприклад, Христові слова: Хто приймає пророка як пророка, отримає нагороду пророка; хто приймає праведника як праведника, отримає нагороду праведника, — сказані для Новозавітних людей (Матфея X, 41).

Бажання постраждати замість інших людей у даному смислі нездійсненне (дивіться наступні два абзаци — примітка додана 16.07.2023 р., а також ще два наступні абзаци, додані 17.07.2023 р.). Павло (як і будь-хто, крім Ісуса Христа) не може своїми стражданнями викупити інших від страждань. Але варта уваги велика любов Павла до людей, навіть тих, які гнали його особисто. Подібну любов Писання згадує, наприклад, у Мойсея.

(Наступний абзац додано 16.07.2023 р.)
Ісус Христос є Єдиним Викупителем. Він узяв на Себе наші гріхи, страждання, смерть, богозалишеність, щоб нас спасти — Єдиний безгрішний за грішників та грішниць. Як безгрішний, як Боголюдина Він не мав би зазнавати страждань, але з Божої волі та попущення (тут вони співпадають) страждання, яким піддалося творіння після гріха людей, Він узяв на Себе. Він не мав би помирати, але смерть, Яка увійшла у світ через гріх і поширилася навіть на тих, хто не грішив (Римлян V, 12-21), Він узяв на Себе з Божої волі та з Божого попущення (тут вони співпадають). Він, будучи Боголюдиною, відчув на Собі (узявши на Себе з Божої волі та Божого попущення) нашу богозалишеність через наші гріхи, і душею зійшов до аду, хоча як безгрішний не повинен би туди сходити. Усе це зробив як грішний, будучи без гріха, узявши на Себе наші гріхи і понісши наші немочі (Ісайї LIII, 4-5). Павло також про те свідчить, кажучи: Хіба Павло (тобто говорить про себе від третьої особи) за вас розіп'явся? (1 Коринтян I, 11-13). Навіть якби Павло і віддав себе на страждання за людей, то вони не мали б викупної сили, бо не було б Божої волі на те, лише Боже попущення, бо немає Божої волі, аби загинув хтось із малих цих (до речі, ім'я Павло перекладається як малий) (Матфея XVIII, 12-14). Христос же прийняв на Себе усе добровільно, Він Єдиний, Хто є таким, Він прийшов знайти (ставши, зазнавши усього, що характерне для) і спасти (залишившись безгрішним, вірним Богові та воскреснувши з мертвих) те, що загинуло (грішних людей, творіння, яке страждає без своїх гріхів) (Луки XIX, 10). Дивіться також:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://sites.google.com/view/rozdumy23/home/priklad-1-pro-boze-pikluvanna-i-dvoh-malenkih-ptasok

(Наступний абзац також додано 16.07.2023 р.)
Це що стосується питання з боку Бога (власне богословська складова, Боже домобудівництво). Але у житті можливою є самопожертва заради інших людей, наприклад, таким може бути подвиг героїв та святих, які віддають себе, жертвуючи, щоб зберегти життя чи врятувати інших людей.

(Наступні два абзаци додані 17/07/2023) .
Потрібно також згадати про святих апостолів, мучеників. Багато з них прийняли мучеництво, як Божий дар. Але як згадано вище, їх страждання, навіть будучи вільними, не мають викупної сили. Тобто вони не є потрібними Богові. Бог милує святих не через їх подвиги, але зі Своєї благодаті через Викупну Жертву Христа. Саме Христос є Єдиним Викупителем. Саме у цьому сенсі немає Божої волі, щоб хтось, крім Христа, постраждав. Але є Божа воля, щоб вірні залишилися вірними. Є Божа воля у тому, щоб бути прикладом для інших. Бог хоче, щоб мученики й апостоли навіть у стражданнях були вірними, а також щоб їх терпеливість та любов, надія, віра були зразком для інших для наслідування. Тому Бог допускає їх страждання. Страждання Богові не потрібні, але те, що вірні їх приймають, наближає їх до Бога, засвідчуючи їх вірність та утвердження у добрі.

Бог може навіть скеровувати вірних святих до таких страждань (як, наприклад, згідно Передання було зі святим апостолом Петром), але не тому, що хоче страждань інших, а тому, що такий шлях спасіння може бути кращим.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27042023.html

(Діяння IV, 23-31)
Смисл уривка у тому, що вірні християни, апостоли шукають захисту та допомоги у Бога у час, коли люди починають боротьбу з ними через Христа, переслідуючи Церкву та продовжуючи своє переслідування Ісуса Христа уже в Його послідовниках. Вірні у молитві наголошують на тому, що це лише людські задуми тих грішних нерозкаяних людей, які безсилі проти Господа, які не можуть завадити
здійсненню Божого спасіння та поширенню віри та Церкви.

Цитата з Псалма II, 1-2; також є паралель з Ісайєю LXI, 1-4 і далі. Ісайя цитується в Євангеліях під час початку служіння Ісуса, коли Він відкрив книгу пророка Ісайї та прочитав це пророцтво
стосовно Себе.

Вірні після молитви знову отримують дар Святого Духа — тепер уже для утвердження у проповіді та в часі можливих випробувань. При першому явленні був наче вітер і шум з неба, при другому — землетрус. Це паралелі до явлення Господа пророку Іллі на Хориві, коли спочатку перед лицем Божим пройшов сильний вітер, потім землетрус, а потім вогонь, аж тільки після того Сам Господь у тихому приємному голосі, Який твердо укріпив Іллю на продовження служіння. Ця паралель означає, що вірні, хоча самі не є Христом, але є свідками і свідченням Його слави, послані Ним у світ для
проповіді, яку Сам Христос і спрямовує через Святого Духа.

Діяння IV, 25 — 'εμελετησαν κενα' - 'emeletesan' — похідне від 'μελεταω', первісне значення якого піклуватися про — тут у цьому контексті буквально піклуються про пусте, про марне, тобто витрачають свої сили на щось, що для них є марним. У єврейському оригіналі цитованого псалма стоїть скаржаться, також може бути як задумують, багато роздумують, міркують над.

Діяння IV, 28 — вжито слово 'προωρισεν', яке є формою 'προοριζω' — обмежувати наперед. Ні, Господь не призначив, щоб вони переслідували і вбили Ісуса (тоді не мали б гріха, дивись зокрема більше за посиланнями:
https://sites.google.com/view/rozdumy23/home/priklad-1-pro-boze-pikluvanna-i-dvoh-malenkih-ptasok
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html
), але обмежив їхню силу, щоб вони не знищили вірних разом з Ісусом, і знову обмежує, щоб вони не змогли зупинити проповідь та вигубити вірних. Зло, вчинене проти Ісуса, Господь обмежив, а тепер вірні просять про подальший Божий захист (Боже обмеження зла гонителів). Дивіться також про те, що тут названо волею (слідуючи за тією ж думкою, що й апостол Петро у своїх посланнях), гарні твори за посиланнями:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27012023.html

Вірші 1 Петра II, 9-10 — свідчення загального покликання усіх вірних (не лише священнослужителів) до освячення, панування (перемоги) над гріхом, здійснення волі Божої (і своєї у згоді з Божою) з метою поширити спасіння до всіх, зробити його явленим, прославленим, об'єднати людей у велику Христову родину.

на те вони поставлені — виглядає, що Господь їх поставив, тобто зробив невірними, але то насправді вони себе поставили у невір'я. Господь допустив їм їхнє невір'я, знаючи, що вони не увірують, але все вчинив для того, щоб увірувавши, спаслися від усякого зла. Христос став для них спокусою через їхній непослух Богові, будучи скелею спасіння, але вони зробили для себе з Нього скелю спокуси — там, де потрібно було виявити віру та довіру, виявили сумнів та відкинення.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01022023.html

1) 1 Петра 4:3-5 — воля язичників — вжито інше слово, ніж стосовно волі Божої та вищезгаданого. Можна так думати, що то не є пряме і безпосереднє волевиявлення їх, але тенденції, схильності, які виявляться більше чи менше. Не всі язичники жили у гріхах, Петро не є лукавим обвинувачувачем, але усі язичники без Христа можуть піддаватися усім згаданим спокусам, тенденціям. Ця піддатливість названа тут волею. Ці гріхи наче стихії, які могли вловлювати язичників (зараз аналогічно). У гіршому випадку, вони не просто не розуміли християн, але і зводили на них осуд та наклепи. дадуть відповідь — не погроза, але нагадування, що усіх чекає — маємо дати добру відповідь на Суді Божому, щоб увійти в Царство Боже.

2) 1 Петра 4:1-2 — хто постраждав тілом, перестав (припинив) грішити — теперішні страждання через досвід можуть спонукати людей не грішити — озбройтеся думкою — це міркування не є утіхою, коли людина живе благополучно (в мирі), але коли вона у боротьбі, наче в бою, то така додаткова думка може як духовна зброя їй допомогти. Добре жити у мирі, але якщо вже людина бореться, страждає, то нехай розсудливо матиме досвід як засіб проти гріха.

3) 1 Петра 4:11 — дослівно так наче з сили, якою керує, як диригент чи лідер хору, Бог. Не просто однією силою, але багатьма, багатосильно під керуванням Бога. Порівняння, яке розкриває не лише мотивацію, але і старанність.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/31012023.html

Адже краще, якщо на те Божа воля, страждати, будучи доброчинцем, аніж злочинцем, — дослівно краще бо, творячи добро (співтворчячи з Богом), якщо бажає того Божа воля, страждати, ніж чинячи зло (створюючи зло). бажає воля Божа — тобто Бог допускає ті страждання. Апостол не каже шукати страждань, але творити (співтворити з Богом) добро. Якщо ж Господь допустить страждання, то краще у них залишатися доброчинцями, ніж бути злими. Божа воля може як бажати нам перемогти страждання і подолати їх (тому, наприклад, Господь зцілює і нас навчає не нехтувати працею лікарів та дарами зцілення), водночас Божою волею може називатися і допущення (попущення) Боже, щоб трапилися страждання, і тоді Божа воля є нам бути терпеливими, творячи добро. Самі ж страждання є наслідком гріха, у Царстві Божому їх не буде.

1 Петра III, 21 — правильно перекласти прохання, запитування доброї совісті, а не обітниця, обіцянка (людиною) доброї совісті. Відоме місце, з приводу якого все ж існує незгода.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26102023.html

(Колосян I, 24-29)
24 вірш буквально перекладається приблизно як я радію в моїх стражданнях заради вас і наповнюю (доповнюю) замість когось іншого нестачу (бідність) гонінь, переслідування Христа у моєму тілі заради Тіла Його, тобто Церкви. Тут Павло НЕ каже, що Він доповнює Христові Страждання (як виглядає в українському поширеному перекладі), але каже, що страждає як доповнення до переслідувань, які зазнає за Христа заради Церкви та її збудування, заради служіння.

Колосян I, 28 — 'ημεις' - 'emeis' - ми. 'τελειον' - 'teleion' - досконалою, завершеною, повністю зрілою.

Колосян I, 29 — 'εμοι' - 'emoi' - (у) мені.

Про страждання дивіться цитовані вище посилання щодо землетрусу та випробування.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/30012023.html

1) на те покликані — не на страждання покликані, а на вірність Богові, на любов, яку не можуть навіть страждання зламати, зруйнувати, порушити. Але якщо хто не має Ісуса перед духовними очима, то такій людині, хоча і можна визнати можливий подвиг терпеливості заради добра, але складно мати справжню твердість і вірність у тому, бо ви були, як ті вівці блукаючі.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03042023.html

(Буття XXVII, 1-41)
Пропущено історію завершення життя Сарри, Авраама, значну частину про життя Ісаака та Ревекки (його дружини), перші роки життя Ісава та Якова, їх синів.

Тут говориться про те, як Яків через участь у цьому його матері Ревекки отримує більше благословення від батька Ісаака, який майже не бачив, а Ісав — менше, і про те, що дозволяє краще бачити різницю між цими братами.

Бачимо також і жертовність Ревекки-матері, яка готова пожертвувати собою заради любого сина, а важливість благословення (зокрема батьків), і пошану до благословення.

Але ключовим і важливим зокрема для посту є тема ставлення до духовного на прикладі двох братів — щирого Якова, який справді вірить і намагається діяти згідно сумління, та Ісава, який розглядає духовне лише як певний засіб, інструмент здобуття блага, переваг.

Саме через останнє Бог забрав у нього те благословення і віддав Якову — бо сам Ісав у душі виявився недостойним (подивімося на те, що раніше він продав первородство за юшку Якову, на діалог Ісава з батьком, а також на задум убити Якова з дотриманням правил справляння жалоби за померлим згодом батьком, на заздрість). Яків не мав таких задумів, бо був близьким до Бога, мав добру совість, і ставився до брата з повагою. Ісав же ставився до духовного — подібно як до балів у грі, які можна отримати за успішну гру, проходження гри. Бог його насправді не цікавив, а духовне — цікавило лише в силу зовнішньої значимості для оточення, у якому він ріс і жив.

Потрібно сказати, що згодом, Яків буде миритися з Ісавом, саме через голос совісті, а помириться через Божу ласку до них обох.

Благословення Ісава Ісааком також у такому контексті нагадує пророцтво про секуляризацію суспільства — люди будуть старатися формалізувати духовність, щоб отримати більше свободи, хоча корені такого ставлення лежать зовсім не в малій свободі духовного (якраз навпаки!), а у самому ставленні людей, які віддалилися від Бога. Можна ще сказати, що Бог піклується і про людей, які далекі від Нього.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/23062023.html

(Римлян IX, 6-19)
Римлян IX, 11 — 'προθεσις' - 'prothesis' - покладене перед (зокрема так називалися хліби приношення у храмі). Часто розуміють так, що Бог обрав Якова, і тому той дійсно став святим. Але справа у тому, що Бог знав, що саме Яків буде святим, знав, як той здійснюватиме і здійснить свою свободу, тому, ніяк не обмежуючи свободу людини, Бог передбачив, кого потрібно покликати й утвердити. Тому і обітниці дані саме тим людям, яким вони були важливі. Дивіться:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

Це загальна думка.

Римлян IX, 13 — 'εμισησα' - 'emisesa' - зненавидів — від 'μισεω' - 'miseo' - ненавидіти (тобто виявив меншу любов). Тут йдеться про менше вшанував, ніж про ненависть, бо Бог не ненавидить Своє творіння, але піклується про нього. Тим не менше, благословення більше було дане саме Якову, а не старшому Ісаву.

Римлян IX, 15 — складне місце для точного перекладу. Ближче всього за смислом до: Я виявлю милість, до кого можливо, і виявлю співчуття, до кого можна виявити співчуття. Дивіться також про те більше:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

Йдеться про обітниці Божі. Бог обіцяє щось важливе людям не тому, що вони того хочуть, або стараються про те, але тому, що Він є Милосердним і Люблячим; Бог обіцяє не через заслуги людей, але даром, тим не менше, тим, які можуть ці обітниці зберегти і для кого вони дійсно будуть важливими.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26062023.html

(Римлян IX, 18-33)
Продовження написаного за посиланням:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
Павло пояснює, чому не Бог відповідає за гріхи творіння, за небажання творіння бути з Богом, за спротив Богові від творіння, але власне саме творіння. Робить це в своєрідній формі, так що мо же здаватися, що саме Бог визначає, як вчинить людина у тій чи іншій ситуації.

Але якщо подивитися на самі приклади, які Павло наводить, на їх внутрішню логіку, то стає ясним, що якраз думки про те, що Бог усе визначає, тут немає.

Подивімося на глину і гончара: гончар має задум, що хоче отримати як результат із своєї глини. Він формує її так, щоб отримати бажаний результат. Так і Бог — Він має задум щодо творіння, н а цей задум творіння саме по собі не впливало, бо його тоді ще не було, коли Господь обдумував його. Але на цей задум впливало Боже бажання долучити до вільного блаженного вічного життя у Бо зі також і творіння. Звідси є у творіння мета — вона визначена Богом, але Бог не змушує вільне творіння здійснювати цю мету. Так, Він сприяє цьому і робить те, що залежить від Нього (як то й гончар), але на відміну від глини, люди та ангели мають свободу і можуть не стати подібними до Бога.

Інший приклад: історія виходу євреїв з Єгипту з рабства фараона. Павло цитує Вихід IX, 16. Якщо почитати уважно той уривок повністю, то Бог докоряє фараону за невірство, кажучи також, що збе ріг його та народ, які вже раніше заслуговували покарання, аж до часу виходу євреїв з Єгипту, щоб показати Свою славу в цьому. Не Бог зробив фараона жорстоким, але Бог стримав Свій гнів на жорстокого фараона аж до часу виходу євреїв.

Більше того, коли Павло цитує Старозавітні тексти, то потрібно пам'ятати, що Старозавітні люди майже не розрізняли Божу волю та Боже попущення (про що писав раніше часто, зокрема щодо книги пророка Ісайї у Великий піст). Тому те, що Бог допустив фараонові та єгиптянам панувати над євреями до певного часу, не означає, що Бог цього хотів. І не виправдовує єгиптян.

Ще можна на це подивитися з іншого боку — Бог дарував людям здатності до різних і часом у чомусь протилежних чеснот та досконалостей — наприклад, розмножуватися, але також і здатність бути у чистоті. Така Божа щедрість у дарах створює передумови для свободи людей, але також і потребує від них вмілого керування силами та здатностями своєї природи — людина має подбати з Божою допомогою, які здатності природи і коли є потрібніші, ніж інші. Людині може бути потрібна твердість у багатьох випадках, але також потрібна і м'якість в багатьох інших випадках.Обидві потрібні, але вони взаємовиключні (принаймні до певної міри). Божа воля і Боже попущення щодо проявів різних якостей є для нашої свободи, але ніяк не звільняє людей від відповідальності за те, як вон и здійснюють свою свободу. А Старозавітні тексти просто не розрізняють у Бога те й інше.

Більше про саму свободу дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html

Далі тут Павло розмірковує про те, що ізраїльтяни почали замість віри шукати Закон, діла Закону, й у них відбулося зміщення у правильному сприйнятті, чому і багато з них спіткнулися щодо Ісуса Христа.

Загалом же текст (частково) показує багатство Божого задуму щодо усіх народів.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15032023.html

(Ісайї X, 12-20)
Знову грецький та єврейський тексти відрізняються, але близькі між собою.

Ісайя пророкує про те, що ассирійський цар, напад якого на Ізраїль та інші країни Господь допустив через їхні гріхи, не буде сам підноситися над народами і тим більше над Господом.

Хіба сокира прославиться без того, хто нею рубає? Чи підніметься пила без того, хто нею працює?, — ключове питання читання. Тут знову потрібно сказати, що старозавітні люди не розрізняли пряму Божу дію та Боже попущення, коли Бог не хоче чогось, але допускає, щоб здійснилася свобода творіння, щоб припинити інше зло, щоб закликати до переміни та покаяння, для інших подібних причин тощо.

Про свободу дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/BesidaNaSlovaCHrystaStrakh.html
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

І тут важливо, що йдеться про неможливість відбутися будь-чому значимому без або волі Божої (і тоді це добре, дійсно добре), або без Божого попущення (і тоді це не є справді добрим, але Господь допускає його в силу згаданих вище причин).

Тобто смисл питання у тому, що ассирійський цар (тут, конкретно, а насправді — загалом будь-хто з творіння) не може нічого зробити виключно від себе, своїми силами, якщо Господь не попустить, або не бажає того.

Хтось скаже: Якщо Господь допускає те чи інше, то це значить, що це Він Сам і робить? — але ні, це не так. Більше про те за посиланнями вище. А також тут, нижче.

Господь робить лише те, що бажає робити. Неможливо Його змусити чи включити, втягнути в будь-що, якщо Він цього Сам не захотів. Бог ніколи не є пасивним у цьому сенсі, Він завжди активний. Він ніколи не може бути жертвою маніпуляцій лукавого типу ось я зроблю зло, а Бог буде винний — ні, але Його неможливо втягнути в такі маніпуляції, де Він був би заручником — заручником будь-чого, а не діяв би цілком вільно, у Своїй цілком повній свободі. Бог діє активно і вільно, лише те, що бажає, а творіння може діяти подібно до Нього вільно, якщо така свобода Богом передбачена і дарована йому. При цьому творіння, а не Творець, відповідає за ті свої дії.

Ісайї X, 16 — в твоїй славі загориться палаючий вогонь — вчинений гріх сам в собі несе своє покарання, а Господь виявить це покарання (тут у вигляді палаючого вогню).

Багатозначні слова, оскільки стосуються і теперішнього віку, але остаточно — майбутнього віку, Царства Божого, де гріхи будуть осуджені Богом.

Вірш 19 — дитина — мається на увазі така, яка не досягла дорослого віку, первісне значення слова — хлопчик, але може бути також і дівчинка.

Вірш 20 — ті, хто їх кривдив — на ассирійців, військову та політичну підтримку яких шукали ізраїльтяни, але стали жертвами нападу.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17042024.html

Притчі XVI, 1 (також і 9 вірш) — людині (належить) підготовка, організація серця, але від Господа відповідь язика — порівняйте:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03042024.html
тобто людина може думати те або інше, але здійснення задуманого залежить від Бога.

Притчі XVI, 4 — 'lammaanehu' - від 'maaneh' - відповідь, репліка у діалозі. Не можна думати, що Господь сотворив усе, також і зло (Бог не сотворив зла), але потрібно знати, що усе співвіднесене з Богом, усе поставлене, встановлене, призначене до відповіді Богові, усе покликане до діалогу з Богом, усе відповідальне перед Ним.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18042024.html

Притчі XVI, 33 — співзвучний учорашнім читанням:
Притчі XVI, 1 (також і 9 вірш)
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17042024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03042024.html
Цінність визначається Богом.

Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22112023.html

(2 Солунян II, 1-12)
2 Солунян II, 1, 2 — 'ἡμῶν' - 'emon' - нас (нашого).

2 Солунян II, 2 — 'ἡμέρα' - 'emera' - день.

Продовження читання, про яке писав за посиланням, яке має з ним спільні вірші (2 Солунян II, 1-2):
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

Як я раніше писав, апостол Павло часом услід за старозавітніми людьми не розрізняє Божого попущення (те, що Бог не хоче, але допускає) та Божої волі (те, що Бог хоче). Це приклад саме такого нерозрізнення: там, де мається на увазі Бог допустить людям антихриста (Бог не хоче, щоб той таким став, але допустить це), Павло пише Бог пошле людям антихриста.

Дивіться про необхідність такого розрізнення та те, що воно є в Євангелії, за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/30062023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27042023.html

та іншими цитованими там посиланнями.

Загалом загадкове місце, яке часто по-різному розуміють. Більшість вважають, що антихрист тут — цілком реальна особа, яка з'явиться перед Другим Пришестям Ісуса Христа. Більше того, це місце є однією з найбільш явних вказівок на реальність (а не символізм чи алегорію) антихриста.

Водночас у Євангеліях темі його появи не приділено значної уваги, є лише непрямі згадки та відсилання до пророцтв Старого Завіту, що ускладнює розуміння. Можна думати це так тому, що спекуляції на тему антихриста часто є необґрунтованими і зрештою посилюють у багатьох людей зневіру.

Також є різні думки, що мається на увазі щодо того, хто або що стримує появу антихриста. Наприклад, є думка, що це Святий Дух, або інша — що це колишня Римська (правова) держава (можна було б зараз сказати — сильне міжнародне право та державні влади), є також інші думки.

Уся логіка побудови та дій антихриста виходить з того, що диявол хотів би чим швидше його приходу, а щось від Бога стримує здійснення цього бажання.

Часто також розуміють так, що покаяння людей віддаляє час кінця світу, тоді як бездумність людей і нерозкаяні гріхи наближають. Бог знає точний час і всі обставини як Всевідаючий, але з точки зору людей — події виглядають саме так.

Тим не менше, важливо також те, що антихрист не повинен бути в центрі уваги вірних, оскільки вірні належать Богові. Але і нехтувати тим, що про нього відомо, неправильно, бо це відкрито Богом людям.

(Матфея IX, 18-26)
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15072023.html

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!