Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у праці, опублікованій за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
а ще раніше в інших, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/12112025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Підготував покращений варіант мого дослідження, презентація якого доступна за посиланням:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/vystup-2025-hypo-genitive-Romans-XIII_1.pdf
Матеріал дослідження наразі готується до публікації. Маю надію, якщо дасть Бог, пізніше представити повніші результати після виходу публікації.
Сам список посилань щодо прийменників буду оновлювати за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/Pryjmennyky.html
крайній — раз або двічі на місяць, щоб зберігати актуальною версію тексту і надалі.
Згадки Стронга (прим. за Стронгом) у перекладі оригінального тексту означають, що слово узято зі словника Стронга, а конкретне значення обране після перекладу та коментаря Google Gemini Fast 3.
Рання:
Іоана XII, 17 — 'τὸν Λάζαρον ἐφώνησεν ἐκ τοῦ μνημείου καὶ ἤγειρεν αὐτὸν ἐκ νεκρῶν' — 'ton Lazaron ephogesen ek tou mnemeiou kai egeiren auton ek nekron' — покликав Лазаря з гробу і підняв (воскресив) його з мертвих
. Прийменник 'ek' вказує тут на те, звідки відбувся перехід Лазаря — від смерті до життя.
Іоана XII, 20 — 'ἐκ τῶν ἀναβαινόντων' — 'ek ton anabainonton' - з тих, що піднялися вгору
. Входження в Єрусалим описується як підняття вгору через його розташування, а також співзвучне ідеї духовного піднесення. Прийменник 'ek' вказує тут на те, що ці елліни були представниками таких паломників. 'ἐν τῇ ἑορτῇ' - 'en te heorte' - у свято
.
Іоана XII, 21 — 'Φιλίππῳ τῷ ἀπὸ Βηθσαϊδὰ τῆς Γαλιλαίας' — 'Philippo to apo Bethsaida tes Galilaias' - (до) Филипа, що з Вифсаїди Галілейської
. Прийменник 'apo' вказує тут на те, що Филип залишив Вифсаїду зовсім, зокрема подорожуючи разом з Ісусом.
Іоана XII, 24 — 'εἰς τὴν γῆν' — 'eis ten gen' - у землю
. Куди.
Іоана XII, 25 — 'ὁ μισῶν τὴν ψυχὴν αὐτοῦ ἐν τῷ κόσμῳ τούτῳ εἰς ζωὴν αἰώνιον φυλάξει αὐτήν' — 'ho mison ten psykhen autou en to kosmo touto eis zoen aionion phylaxei auten' - хто ненавидить душу свою у світі цьому, для життя вічного збереже її
. Прийменник 'eis' вказує тут на мету. Загалом багатозначні слова — душа тут водночас і складова людини, і саме життя. Стосовно душі як складової людини мається на увазі — хто не вважає стан душі у цьому світі (грішний) добрим, той збереже її (очищеною, від гріхів та пристрастей) для вічного життя
; стосовно життя ж — хто ненавидить свої гріхи, той у боротьбі з ними збереже своє вічне життя, будучи вірним у Христі. Дивіться також паралельні місця за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26072025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/10082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22072023.html
Іоана XII, 27 — 'πάτερ, σῶσόν με ἐκ τῆς ὥρας ταύτης' — 'pater, soson me ek tes horas tautes' - Отче, спаси Мене з цієї години (пори)
. Прийменник 'ek' вказує тут на те, звідки Ісус молиться Його спасти. 'εἰς τὴν ὥραν ταύτην' - 'eis ten horan tauten' - для цієї години (пори)
. Пара прийменників 'ek'-'eis' вказують на рух з і до (в). Подібні за смислом місця є у синоптиків щодо молитви у Гефсиманії. Вживання складних відтінків змісту з прийменниками та префіксами вказує на те, що людська воля Христа шукає, чи є якийсь особливий спосіб, щоб не зазнати того, чого чекає. Водночас людська воля Христа слухняна Божій волі. Христос не шукає, як уникнути очікуваного, не заперечує, що воно відбудеться, а ввіряє Себе Отцеві (та Духові). Лише Бог може те змінити, Господь повністю Йому довіряє. Дивіться більше про те за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/10022026.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17022026.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/18022025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/25022025.html
Іоана XII, 28 — 'φωνὴ ἐκ τοῦ οὐρανοῦ' — 'phone ek tou ouranou' - голос з неба
. Тобто звідки.
Іоана XII, 32 — 'ἐκ τῆς γῆς' — 'ek tes ges' - з землі; від землі
. Прийменник 'ek' вказує тут на те, звідки буде піднесений Христос (тут подвійний смисл піднесення - Розпʼяття та Вознесіння).
Іоана XII, 34 — 'ἐκ τοῦ νόμου' — 'ek tou nomou' - з Закону
. Тобто звідки. 'εἰς τὸν αἰῶνα' - 'eis ton aiona' - повік
. Сталий вислів.
Іоана XII, 35 — 'τὸ φῶς ἐν ὑμῖν ἐστιν' — 'to phos en hymin estin' - світло у вас є
. Краще перекласти за смислом, оскільки Світлом є Христос. 'ἐν τῇ σκοτίᾳ' - 'en te skotia' - у темряві
.
Іоана XII, 36 — 'πιστεύετε εἰς τὸ φῶς' — 'pisteuete eis to phos' - віруйте у світло
. Прийменник 'eis' вказує тут на те, що віра веде до предмету віри, вводить у нього, тобто віра у Христа як Світло вводить у Світло, робить Христовими. 'ἀπ’ αὐτῶν' - 'ap auton' - від них
. Прийменник 'apo' в його формі перед наступним голосним вказує тут на те, що Христос зовсім сховався від них, вони повністю втратили можливість бачити Його і розмовляти з Ним. Така дія є прообразом того, що мало відбутися потім (йдеться про Вознесіння Христа, після якого більшість людей не бачать Христа тілесними очима).
Іоана XII, 37 — 'οὐκ ἐπίστευον εἰς αὐτόν' — 'ouk episteuon eis auton' - не вірили у Нього
. Дивіться вище вірш 36.
Іоана XII, 42 — 'ἐκ τῶν ἀρχόντων πολλοὶ' — 'ek ton arkhonton polloi' - багато зі старших
. Тобто з шанованих і поважних юдеїв. Прийменник 'ek' вказує тут на те, що ці старші були представниками народу. 'ἐπίστευσαν εἰς αὐτόν' - 'episteusan eis auton' - увірували у Нього
.
Іоана XII, 44 — 'ὁ πιστεύων εἰς ἐμὲ οὐ πιστεύει εἰς ἐμὲ ἀλλὰ εἰς τὸν πέμψαντά με' — 'ho pisteuon eis eme ou pisteuei eis eme alla eis ton pempsanta me' - хто вірує у Мене, не вірує у Мене, але у Того, Хто послав Мене
. Тобто вірить в Отця. Одна з Іпостасей Трійці являє Іншу. Так часто є в Писанні, це свідчить про Їх єдність та любов.
Іоана XII, 46 — 'εἰς τὸν κόσμον' — 'eis ton kosmon' - у світ; для світу
. Можливі обидва варіанти перекладу, перший вказує на Боговтілення, тоді як другий на мету його — спасіння світу та обоження вірних. 'ἵνα πᾶς ὁ πιστεύων εἰς ἐμὲ ἐν τῇ σκοτίᾳ μὴ μείνῃ' - 'hina pas ho pisteuon eis eme en te skotia me meine' - щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не залишався
.
Іоана XII, 49 — 'ἐξ ἐμαυτοῦ' — 'ex hemautou' - від Себе Самого
. Прийменник 'ek' у його формі перед наступним 'he' вказує тут на те, що йдеться про походження слів Христа — вони не походять лише від Його власної волі, але від Ради Трійці. Христос говорить тут прямо про Отця з кількох причин, зокрема являючи Отця, також підкреслюючи смисл того, що означає говорити від себе
(чого Він дійсно не робив), а також по причині того, що Отець є Початком Божества.
Апостоли Пилип та Андрій, маючи грецькі імена, походячи з одного міста, могли спілкуватися з греками досить добре, чим пояснюється їх поведінка.
Оскільки багато народу не розуміли Ісуса, то Він творив чудеса на знак для невіруючих (тут зокрема — голос Отця як чудо).
Перша цитата пророка Ісайї — Ісайї LIII, 1 — це початок 53 глави, яка уся присвячена пророцтву про невинні та безгрішні страждання Ісуса Христа за наші гріхи, спасительному значенню Його страждань за нас. Варто прочитати усю ту главу повністю, також вона є яскравим свідченням ясності пророкувань самого Ісайї. Він був мучимий за гріхи всіх нас, Його ранами ми стали здоровими
, — ключова думка глави. Гріх приносить муку, страждання, смерть, і Господь Своїми стражданнями бере це все наше — страждання, погіршення та смерть — на Себе замість нас, приймає наслідки наших гріхів замість нас і цим нас спасає. Іоан також підкреслює лагідність та незлобивість Ісуса далі, показуючи здійснення пророцтва далі.
Друга цитата пророка Ісайї — Ісайї VI, 10 — також повторюється синоптиками у зв’язку з притчами Ісуса та розумінням їх народу. В Ісайї це частина видіння, у якому він бачить Господа, серафимів, один з яких його очищає. Смисл слів не в тому, що Господь учинив людей нездатними зрозуміти і прийняти істину у Христі, щоб зцілитися, а в тому, що люди віддалилися від Бога так, що їх здатність пізнавати Бога сильно обмежена, так що їм важко дається (як малоуспішним учням) щось більше, ніж найпростіше в тому.
Питання людей, хто є Сином Людським (власне Христос і є Ним, про що Він раніше багато разів казав), показує їх нерозуміння.
Іоана XII, 43 — полюбили славу людську більше, ніж славу Божу
— Іоан часто пояснює поведінку і життя людей саме любов’ю цих людей — добрі вчинки та життя — любов’ю до добра, до Бога, а злі — до зла. Це може видаватися незвично, адже ми часто думаємо, що вчинки людей далеко не завжди показують їх любов, можуть зумовлюватися різними обставинами та причинами, крім любові. Але Іоан підкреслює, що у людей була можливість зрозуміти, розібратися, побачити і пізнати істину в Христі, тобто вони свідомо не наважилися чи ухилилися від того (подібно як і зріла любов є свідомою себе та того, що викликає і до чого прагне і веде). Друга причина — саме любов є найвагомішою і найсильнішою спонукою, можна сказати — остаточною силою людського життя — тому вирішальне рішення можна сказати викликане саме вирішальною причиною — а це значить, любов’ю. Остаточно, фінально, цілковито — кардинальне рішення приймається на основі любові. Любов тут не означає певний стан почуттів, але саму цілісну реальність буття людини у свободі та самовизначенні, спрямовану до того (також і до тієї особистості, тут також — до Христа, чи до когось ще), що для людини є важливим, цінним. Якщо згадати також, що увесь Закон і пророки засновані на заповідях любові, що любов вміщає у собі всі заповіді, стосовно усіх сфер життя, то полюбити
, згідно слів Писання, включає в себе цілісне ставлення. Тому і загальне підсумкове рішення також зумовлене, мовою Писання, любов’ю.
Завершення глави показує, що Ісус є Спасителем, і що Бог ні з ким не ворогує. Він не діє з певними прихованими чи явними особистими мотивами особистісної боротьби з людиною, не ховає камінь за душею
. Христос не ламає
людей, але дає їм життя. Водночас те, що Він каже є істинним, тому не буде знехтуване і зневажене, але виявиться і буде сильним і для тих, хто противиться, нездоланним.
Як кажуть багато святих, Бог ні з ким не ворогує, але багато-хто ворогує проти Бога. Цими словами Господь це підкреслює.
Більше про читання дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/16042025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/12042023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/01052024.html
Літургія:
Матфея XXVI, 6 — 'ἐν Βηθανίᾳ ἐν οἰκίᾳ Σίμωνος τοῦ λεπροῦ' — 'en Bethania en oikia Simonos tou leprou' - у Вифанії в домі Симона прокаженого
. Де.
Матфея XXVI, 8 — 'εἰς τί' — 'eis ti' - нащо; для чого
. Питальне слово мети. Сталий вислів.
Матфея XXVI, 10 — 'ἔργον γὰρ καλὸν ἠργάσατο εἰς ἐμέ' — 'egron gar kalon ergesato eis eme' - бо вищою мірою добрий (прекрасний) вчинок вона зробила для Мене (щодо Мене)
. Прийменник 'eis' вказує тут на мету, а також на те, щодо Кого вчинила те жінка.
Матфея XXVI, 12 — 'πρὸς τὸ ἐνταφιάσαι με' - 'pros to entaphiasai me' - (аж) до поховання Мене
. Прийменник 'pros' тут з аккузативом і дієсловом, яке має значення іменника. Вказує на те, що це миро і вчинок будуть найбільшими матеріальними (водночас чуттєвими, душевними, хоча не найбільшими) виявами любові до Христа аж до часу зняття Христа з хреста та поховання. Тобто намащення збережеться (хоча б як памʼять) аж до намащення уже мертвого тіла Христа миром і сльозами Божої Матері, Никодима, мироносиць, Йосипа Аримафейського та Іоана Богослова. Ці слова також містять думку, що тілесні дотики можуть мати дуже тривалу значимість — тут протягом надзвичайно насичених подіями днів, решти земного життя Спасителя світу, але також і для нас це згадка, що деякі прояви любові залишаються в памʼяті назввжди. Контраст із зрадливим поцілунком Іуди.
Матфея XXVI, 13 — 'ἐν ὅλῳ τῷ κόσμῳ' — 'en holo to kosmo' - у всьому світі
. 'εἰς μνημόσυνον αὐτῆς' - 'eis mnemosynon autes' - на памʼять про неї
. Сталий вислів.
Матфея XXVI, 16 — 'ἀπὸ τότε' — 'apo tote' - відтоді
. Сталий вислів. Прийменник 'apo' вказує тут на початок відліку.
Вчинок жінки та захист Ісуса показують, що Господь приймає щедрість у любові, Він не є скупим
чи глухим
на вияви любові, до якої Сам людей закликає. Звичайно, думати про Божу скупість
— це схоже тут на Юду, чого потрібно остерігатися.
Господь Сам є Щедрим у любові, і нас навчає бути щедрими.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/16042025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/12042023.html
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!