Слава Ісусу Христу!
🌞
Оскільки у працях, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Рання:
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/25012025.html
https://www.instagram.com/p/C7cDtRjM31O/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/09022023.html
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/30092023.html
Літургія:
Павло завершує Послання особистими вітаннями обраним християнам, багато з яких є святими (більшість у чині 70-ти апостолів).
Святим поцілунком
— тим, який не викликає гріховних спокус чи пристрастей. Дивіться за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Kiss.html
Римлян XVI, 1 — 'διάκονον τῆς ἐκκλησίας τῆς ἐν Κενχρεα' - 'diakonon tes ekklesias tes en Kenkhrea' - дияконису Церкви у Кенхреях; служительку Церкви у Кенхреях
. Де. Одна зі згадок чину дияконис як церковних служителів. Згадана Фіва є святою.
Римлян XVI, 2 — 'ἵνα αὐτὴν προσδέξησθε ἐν κυρίῳ' - 'hina auten prosdexesthe en kyrio' - щоб її прийняли у Господі
. Як. 'ἐν ᾧ' - 'en ho' - у якій
. Тобто у чому матиме потребу.
Римлян XVI, 3 — 'Πρίσκαν καὶ Ἀκύλαν τοὺς συνεργούς μου ἐν Χριστῷ Ἰησοῦ' - 'Priskan kai Akylan tous synergous mou en CHristo Iesou' - Прискиллу й Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі
. Також відомі святі.
Римлян XVI, 4 — 'ἐκκλησίαι τῶν ἐθνῶν' - 'ekklesiai ton ethnon' - Церкви з народів
. Маються на увазі Церкви у різних місцевостях, членами яких є колишні язичники, а не юдеї. Широка діяльність цього християнського святого подружжя відображена такими словами.
Римдлян XVI, 5 — 'ἀπαρχὴ τῆς Ἀσίας εἰς Χριστόν' - 'aparkhe tes Asias eis CHriston' - першоплоди (першоплід) Азії для Христа
. Прийменник 'eis' підкреслює оновлення Епенета у Христі Ісусі, через Кого він названий першоплодом.
Римлян XVI, 6 — 'εἰς ὑμᾶς' - 'eis hymas' - для вас
. Дехто вважає, що це Марія Магдалина, моя улюблена свята.
Римлян XVI, 7, 9, 10 — 'οἵτινές εἰσιν ἐπίσημοι ἐν τοῖς ἀποστόλοις' - 'hoitines eisin episemoi en tois apostolois' - що є помітними в апостолах; що виділяються (працею та плодами) серед апостолів
. Також святі. 'ἐν Χριστῷ' - 'en CHristo' - у Христі
. Тут лише такий варіант перекладу. 'τοὺς ἐκ τῶν Ἀριστοβούλου' - 'tous ek ton Aristoboulou' - Аристовулових
(походять
від нього, скоріше або домашні, або навернуті ним особисто) .
Римлян XVI, 8, 11-13 — 'ἐν κυρίῳ' - 'en Kyrio' - у Господі
. Синонім попереднього, У Христі
. 'τοὺς ἐκ τῶν Ναρκίσσου τοὺς ὄντας ἐν κυρίῳ' - 'tous ek ton Narkissou tous ontas en Kyrio' - Наркисових, що у Господі
. Можливо, не всі Наркисові були християнами.
Римлян XVI, 16 — 'ἐν φιλήματι ἁγίῳ' - 'en philemati hagio' - святим поцілунком; у святому поцілунку
. Переважно перший варіант вживається, але наявність другого лише підкреслює, що метою поцілунку є саме вітання (вітайте у поцілунку
).
Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/06072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26072024.html
Матфея XIII, 3 — 'ἐν παραβολαῖς' — 'en parabolais' - у притчах; притчами
. Обидва варіанти перекладу правильні.
Матфея XIII, 4 — 'ἐν τῷ σπείρειν' - 'en to speirein' - як сіяв
(у процесі сівби, під час сіяння). 'παρὰ τὴν ὁδόν' - 'para ten odon' - до близькості з дорогою
. Прийменник 'para' тут з аккузативом і вказує на те, що сіяч кинув зерно так, щоб упало у всяку землю, зокрема і у землю біля дороги, при дорозі. У контексті притчі вказує на те, що усі покликані, усім проповідується Слово Боже.
Сама притча далі прямо пояснена Спасителем, але це не означає, що Його пояснення не потребує глибокого дослідження, пізнання, а також, що не існують додаткові смисли, які є у цій притчі з волі Божої.
Подивімося глибше.
Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/15102023.html
Луки VIII, 5-15 — відома притча про сіяча з поясненнями Самого Ісуса. Скажу тут, що у Луки сам текст притчі дещо скорочений, зате помітно, що він розуміє цю притчу як опис процесу дозрівання і принесення плодів. Не всі успішно проходять цей процес до кінця, хоча всі хоча б малою мірою, але були включені у нього, всі покликані до того дозрівання у Господі. Опис показує, які є можливі поширені перешкоди для успішного завершення і принесення багатьох плодів. На таке розуміння вказує, зокрема слова Луки VIII, 14-15, де є слова ‘τελεσφορουσιν’ — ‘telesphorousin’ — (не) досягають зрілості
, ‘υπομονη’ — ‘ypomone’ — терпелива витривалість, яка потребує часу, постійності
.
Загалом же притча та її пояснення дуже подібні до аналогічних місць у Матфея (Матфея XIII, 1-23) та Марка (Марка IV, 1-20).
Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/10072023.html
Матфея XIII, 13 — буквально бо дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють
.
Матфея XIII, 14 — буквально приблизно наступне: чуючи, ви почуєте, але ні, не зрозуміли б, і бачачи, побачите, але ні, не чітко виразно роздивились би
.
Матфея XIII, 15 — буквально приблизно наступне: важко (з труднощами) вони почули і очі закрили, щоб хоча б коли-небудь вони побачили очима, і вухами почули, і серцем зрозуміли, і навернулися б — і Я уздоровлю їх
. Важливо, що Господь каже у майбутньому часі щодо Себе — це дає надію не лише тим, хто вже навернувся, але і тим, хто на шляху до того.
Можна так сказати, що Христос хоче, щоб усі зрозуміли, усі побачили, пізнали, навчилися, навернулися, і Він зціляє людей, але люди не розуміють, не бачать і не чують. Тому для Христа усе явне, і Він відкриває людям, а для людей — усе певною мірою притча, усе потребує вдумування, пізнання.
Далі Христос відзначає, що слухачі Його уже мають щастя бачити і чути Його.
А тоді пояснює притчу в безпосередньому і прямому її смислі та задумі (який не виключає інші смисли).
Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Motivation.html
Якщо зернина проростає, то вона дає багато плоду, примножується як мінімум у 30 разів, а то й у 100. Наприклад, якщо людина вивчає щось потрібне, добре й пожиточне (що сприяє гарному благополучному та повноцінному життю), то часу на це йде небагато, наприклад, щоб почути добру науку потрібно… від кількох секунд до, можливо, години чи двох. Міра часу досить умовна, але все ж приблизно так. Але якщо людина це добре сприймає і потім робить частиною свого життя, то у житті це приносить багатократний плід. Людина може навіть усе життя, а це може бути до 100 чи більше років, тобто 876600 годин (якщо забрати з них третину на сон, то залишається приблизно 584400 годин). Якщо ймовірність того, що людина протягом ближчої години використає те, чому навчилася, складає хоча б 2/584400, що приблизно дорівнює 3.4223*10^(-6), тобто трохи більше трьох мільйонних, то витрачені дві години себе виправдали. Для мотивації до навчання… досить лише це усвідомити, можливо, чітко уявити.
Сіяч з притчі кидає зерно, і воно падає на різну землю і відповідно, в залежності де воно впало, так з ним і відбувається. Лише частина, яка впала на добру землю, лише та приносить багатократний плід — у 30, у 60 і в 100 разів. Сам Христос пояснює значення цієї притчі. Але потрібно звернути увагу, що плід приноситься не всім зерном, яке впало, але тим, яке впало в добру землю — те приносить багатократний плід. Так праця проповідників, людей які стараються привести інших до Христа, не всюди знаходить відгук, не всюди дає гарні плоди, іноді вона не дає жодних. Але при цьому там, де вона дає відгук, де вона приймається, там дає гарні плоди. Ці плоди набагато перевищують вкладену працю в тому напрямку. Саме тому і поширюється зрештою християнство, саме за рахунок цього воно досягло такого успішного розвитку протягом багатьох століть і навіть ось уже майже двох тисячоліть. Ті, хто приносять плід, перекривають витрати, і суспільство розвивається.
Тут потрібно згадати також інший принцип, що кожна цивілізація, кожне суспільство розвивається в тій мірі, наскільки воно живе співзвучно з євангельськими заповідями: якщо люди їх виконують, то в цьому їх очікує розквіт, якщо вони їх порушують, то в цьому буде занепад — і відповідно немає жодного суспільства, немає жодної цивілізації в історії людства, які би повністю виконували євангельські заповіді і жили б згідно них. З іншого боку це говорить про те, що є принцип резонансу: ось можуть вони виконати ті заповіді — нехай виконують — і це зрезонує, і це дасть багатократний плід, це сприятиме їх розвитку і розквіту.
«Російський світ» принципово забуває про те, що інші культури, зокрема західноєвропейська, мають свої резонансні євангельські заповіді — ті, які їм легше виконати у силу своєї організації, досвіду, рівня розвитку, зокрема це захист прав людей, це розширення свобод людей, це розвиток освіти. І ось там вони досягають значного прогресу, там ці цивілізації ці культури розвиваються, ростуть, розквітли — це відомо і самим росіянам.
Але що провідники концепції «російського світу» роблять? Вони не дивляться на те, що Господь піклується про всіх, але дивляться на те, що у них є багато поганого.
А стосовно доброго — зокрема більших територій, економічного розвитку та інше — виявляють заздрість.
Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03062023.html
Іоана XXI, 15-25 — стосовно слів Ісуса «Що тобі до того?» — Петру як емоційній людині потрібно було русло для почуттів, щоб не було повені. Можна ще так сказати, що емоційній любові до Бога потрібно більше послуху та уваги до Бога, а стосовно людей — іноді потрібно більше стриманості.
Також ці ж слова навчають не бажати того, що є у ближнього. Це можна розуміти по-різному. Відзначу, що Ісус як спосіб боротьби з можливою заздрістю будує на основі двох ключових моментів: «ти» і «те» («до того»). Він каже, що немає зв’язкової ланки між «тобою» і «тим» («Що?» якраз цю відсутність підкреслює). Тобто, щоб не заздрити, потрібно усвідомити глибоко і прийняти цю відсутність зв’язку.
Варто сказати, що питання що? може мати і позитивний смисл — крім заперечення заздрості, воно може дозволити побачити зв’язок, спільність і розвинути їх далі у доброму смислі, в дійсній заповіданій любові.
Також Євангеліє застерігає від неправильного розуміння.
Завершується думкою про глибину та невичерпність справи спасіння людей, яку здійснив Ісус Христос. Також спростування думки про те, що богослов’я уже все створене. Як бачимо зі слів Євангелія, ця думка ніколи не є правильною. Воістину багатий і щедрий Господь у милостях та щедротах.
Цитую:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27022023.html
Перефразовуючи і до певної міри переосмислюючи відомий аргумент про Писання, якби ми все повністю розуміли, то де був би резерв для поглиблення розуміння? А якби ми не розуміли майже нічого, то хто хотів би зрозуміти більше? А наш розум зокрема також потребує джерела натхнення. Тому Бог надихнув зокрема Мойсея написати книгу Буття так, щоб текст завжди був і загадкою, і явністю.
Хтось скаже: «Так кожен текст до певної міри залишається загадковим, але також до певної міри зрозумілий», — і дійсно, але Писання написане не лише для сучасників, але для всіх поколінь, яких насправді було багато і попереду може бути ще значно більше.
На думку приходить образ Церкви та її членів у Павла (дивіться, наприклад, 1 Коринтян XII). Тільки замість Церкви та людей може бути книга Буття та способи її розуміння. Адже вона звертається не лише до розуму, і є цілісною, яка не зводиться до суми чи простої сукупності своїх складових, але має органічні зв’язки і росте.
Згадуючи знову про резонанс євангельських заповідей, зауважу, що багато людей мають занепокоєння, що віра в Бога загалом занепадає. Але це марне занепокоєння.
Більше про те, чому так, дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/Proof.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/33.pdf
Релігійні провідники концепції «російського світу» намагаються поширювати «цивілізацію» збройним шляхом, уявляючи, що так зможуть поширити віру. Але Євангеліє пропонує зовсім інший спосіб поширення віри, про що зокрема написаний вище коментар.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/06072023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/26072024.html
Рівноапостольній княгині Ользі:
Щодо читання з Апостола писав раніше:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/13102024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/29062025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08072023.html
Павло пише про апостольську працю, з багатьма викликами, але з багатьма плодами — так подібно і свята княгиня Ольга уподібнилася тій праці не стільки за тим, як вона жила, скільки за плодами та значенням для цілих народів.
Стосовно читання з Євангелія напишу важливі думки.
Христос наводить приклад — притчу, а потім пояснює, чому ця притча має стосунок до ситуації. Важливо помітити, що прощення передує любові, будучи вагомою підставою для її зростання, появи, зміцнення.
Люди часто думають, що мають полюбити Бога, а тоді Він простить їх гріхи. Але тут зворотнє — Бог прощає гріхи, а тоді людина Його любить. Як це?
Звернемо увагу на деталі, щоб зрозуміти краще. У боржників не було чим віддати. Але сама постановка питання тут означає, що вони… хотіли віддати. Тобто ці люди усвідомили свої борги і чесно хотіли їх віддати. Але не мали, чим... Дійсно, коли грішна людина усвідомлює свою гріховність і хоче віддати
, компенсувати її через добро, чесноти тощо, то не може відразу це зробити, хоча б з огляду на попереднє життя. Якщо грішна людина захоче стати святою, то у багатьох випадках (хоча не завжди!) вона не зможе відразу. І власник у притчі, Бог у дійсності прощає з огляду на те усвідомлене бажання і намагання — але не тому, що їх достатньо, а через Свою милість, доброту, любов. Також у випадку Бога, Він знає, що в людини таке прощення здатне викликати більше любов. Боже прощення є способом і шляхом приходу любові у життя людини не лише як Божої, але і як її власної, є шляхом встановлення стосунків довіри та любові. Бог Своїм прощенням інвестує
у ці стосунки, благодіє людині.
Ще звідси видно інші деталі — Симон мав бути небайдужою людиною, яку цікавили питання гріха, відповідальності, справедливості. Він шукав справедливості. Тому у нього виникли такі думки, але також тому він відкрито визнав логіку Христа. Він є образом тих людей, які шукають справедливості, але при цьому не хочуть прийняти прощення. Щоправда, немає його реакції у ситуації на її завершення, але скоріше всього — реакцією є шлях поступового прийняття. Не сказано, що Симон озлобився на Христа, але не сказано, що прийняв Його усім серцем. Це так званий відкритий кінець
, який дає простір для інтерпретацій та запрошує до висловлення думок.
Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/07102024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/09102023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/20062023.html
Свята Ольга до хрещення мала жорсткий характер, але після прийняття Христа змінилася, покаялася.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!