Коментар на (1 Коринтян XIV, 6-19; Матфея XX, 17-28 )

Олександр Сергійович Жабенко 🇺🇦
Слава Ісусу Христу!
🌞

Оскільки у праці, опублікованій за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
а ще раніше в інших, опублікованих за посиланнями:
https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/17082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/27112024.html
написано, що вживання прийменників має важливе значення для правильного розуміння важливих і актуальних питань, зокрема питання влади, то пишу коментарі щодо вживання саме цих прийменників. Як порада щодо читання написаного — можна читати вірш у перекладі чи/та оригіналі (хто має таку змогу), а тоді відповідний коментар щодо прийменників тут. Далі потрібно зрозуміти, якої частини вірша стосується коментар, а також обдумати, що суттєве для розуміння він стверджує — чи рідше — заперечує. Таке вдумливе читання допомагає поглибити розуміння і береже від згаданих помилок.
Правильні твердження у творі за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
повʼязані з коментарями, написаними протягом більше, ніж року, під час якого краще зрозумів ідеї, вживання, логіку, навіть особливості вимови, тому зараз доречним є перегляд і виправлення допущених неточностей. Замість виправлення у старих текстах, буду виправляти у нових (уже почав це робити). Тому праця триває, зокрема потрібно розглянути читання протягом близько двох тижнів у серпні-вересні 2024 р., коли не мав доступу до мережі Інтернет. Якщо помічаєте неточності у коментарях за цитованими там посиланнями, то варто переглянути, чи немає новіших щодо того ж читання. Сам список посилань щодо прийменників буду оновлювати за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/02082025.html
щоб зберігати актуальною версію тексту і надалі.

Літургія:
(1 Коринтян XIV, 6-19)
1 Коринтян XIV, 6 — 'ἢ ἐν ἀποκαλύψει ἢ ἐν γνώσει ἢ ἐν προφητείᾳ ἢ διδαχῇ' - 'e en apokalyspei e en gnosei e en propheteia e didakhe' - в одкровенні, чи в знанні, чи в прорцтві, чи науці; одкровенням, чи знанням, чи пророцтвом, чи наукою. Можливі обидва варіанти, також їх комбінації.

1 Коринтян XIV, 8 — 'αδηλος' - 'adelos' - невідомий, таємний, секретний, нез розумілий, невиразний. 'εἰς πόλεμον' - 'eis polemon' - до бою, битви. Прийменник 'eis' вказує тут на спрямованість дії.

1 Коринтян XIV, 9 — 'εἰς ἀέρα' - 'eis aera' - у повітря; на вітер. Сталий вислів зі значенням марно.

1 Коринтян XIV, 10 — 'ἐν κόσμῳ' - 'en kosmo' - на світі; у світі. Де. 'ἄφωνον' - 'aphonon' - безголоса; беззвучна; без звучання. Замість смислу Павло називає звучання. Можна думати, що звучання, фонетика усіх мов йому була до вподоби. Напевно, також Павло мав гарний музичний слух.

1 Коринтян XIV, 11 — 'ἐν ἐμοὶ' - 'en emoi' - у мені; мені.

1 Коринтян XIV, 19 — 'ἐν ἐκκλησίᾳ' - 'en ekklesia' - у Церкві. Де. 'ἐν γλώσσῃ' - 'en glosse' - у глоссолалії; так, наче це глоссолалія.

Павло говорить про дар говоріння різними мовами. Писав про те раніше, тут подаю коротко.

Цитую дещо переписане:

Святі апостоли отримали у день П'ятидесятниці
мовами різними говоріння дар, тобто не вчивши,
мовами тих народів могли проповідувати,
до яких з благовістям Христовим ішли.
Але коли Павло про коринтян говорить,
які мали дар говоріння мовами,
то йдеться про вимовляння звуків різних під дією Святого Духа.
Більш музичний ці звуки могли мати характер,
звідки мелодії могли народжуватися,
зокрема для молитов, псалмів, та богослужіння.
А могли стану захоплення бути способом вираження,
радості, піднесення тощо.
Без волі самої людини несподівано виникали,
але якщо хоч раз вони виникали у когось,
то надалі могли виникати повторно багато разів.
Тому і каже про десять тисяч мовами слів апостол,
хоча глоссолалії ніколи аж надто багатослівними не були.
Ці звуки багато християн до мов вважали подібними ангелів,
які між собою спілкуються також.
У попередній главі про ангельські мови згадує апостол.
Викликати могли такі глоссолалії у багатьох людей сторонніх
оцінки далеко неоднозначні.

Глоссолалії справжній найбільш відповідним вважати можна стан
у сучасників натхнення музичного чи поетичного,
коли людина творить свідомо без значних зусиль
твори прекрасні. Відрізняється від натхнення вона тим не менше
метою та безпосередністю дії Святого Духа.

Про дар мов для апостолів у день П'ятидесятниці писав раніше:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/08062025.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/04062023.html

Павло підкреслює певний інструментальний характер дару говоріння мовами. Він не є самоціллю для християн, але покликаний до зміцнення віри, примноження радості, створення пісень, прослави Бога, взаємного підбадьорення та укріплення.

Також дивіться про сурму гарно написано за посиланнями:
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/25022023.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22022023.html

Молитва духом і розумінням — поєднання молитви (і духовних дій), яка є даром від Бога (і тому твориться ніби сама собою, без зусиль) з молитвою осмисленою і зусиллями самої людини.

П'ять слів — тобто щось повчальне, що будує слухачів і промовців. Наприклад, якийсь гарний досвід навчання чесноті чи виконання заповіді.

Більше про читання з Апостола дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03082023.html

(Матфея XX, 17-28 )
Матфея XX, 17, 18 — 'εἰς Ἱεροσόλυμα' - 'eis Hierosolyma' - у Єрусалим. Куди. 'ἐν τῇ ὁδῷ' - 'en te hodo' - у дорозі. Де, коли. 'εἰς θάνατον' - 'eis thanaton' - на смерть. Прийменник 'eis' вказує тут на те, куди відправлять старші народу Христа.

Матфея XX, 19 — 'εἰς τὸ ἐμπαῖξαι' - 'eis to empaixai' - на наругу. Тут прийменник 'eis' вказує на те, куди направлять Христа старші (як вище у вірші 18).

Матфея XX, 21, 23 — 'ἐκ δεξιῶν' - 'ek dexion' - з правого боку. 'ἐξ εὐωνύμων' - 'ex euonimon' - з лівого боку. Сталі вислови. 'ἐν τῇ βασιλείᾳ σου' - 'en te basileia sou' - у Царстві Твоєму. Де, коли.

Матфея XX, 23 — 'οἷς ἡτοίμασται ὑπὸ τοῦ πατρός μου' - 'hois hetoimastai hypo tou patros mou' - тим, кому (уже) приготовано Отцем Моїм. Прийменник 'hypo' тут з родовим відмінком, вказує на пасивний стан дієприкметника, що відповідає у перекладі кому приготовано.

Матфея XX, 26, 27 — 'ἐν ὑμῖν' - 'en hymin' - у вас; поміж вами. Де, серед кого.

Друга частина, зокрема слова Христа в кінці потребують детального глибокого аналізу. Я вже раніше писав, звернувши увагу на граматичну складність цього та паралельних двох місць в інших синоптичних Євангеліях, але не до кінця зрозумів усю глибину, тому сьогодні хочу поглибити дослідження, щоб побачити повну картину. Попередній мій збірний допис дивіться за посиланням (він якраз неточний):
https://www.facebook.com/Oleksandr.S.Zhabenko/posts/

Порівняю, отже, Матфея XX, 26-28, Марка IX, 35-37 та Луки XXII, 25-27.

У Матфея:
'οὐχ οὕτως ἔσται ἐν ὑμῖν' — 'oukh houtos estai en hymin' - не так БУДЕ у вас; не так БУДЕ між вами. Тут дієслово, яке фактично означає 3 особу однини майбутнього часу дійсного способу дієслова бути, тобто так, як тут написано — буде. Граматично — це може бути як передбачення, що буде, так і непрямий спосіб виразити наказ (так званий наказовий майбутній або майбутній наказовий, як зазначає AI асистент Llama-4-Maverick, 07.08.2025). У першому випадку це не заповідь Христа, а Його попередження та пророцтво, а у другому — все ж спосіб виразити заповідь — фактично нехай буде.

'ἀλλ’ ὃς ἐὰν θέλῃ ἐν ὑμῖν μέγας γενέσθαι' — 'all hos ean thele en hymin megas genesthai' - але якщо хто бажає (має намір, любить, має задоволення і радість) у вас стати (ставати, зробитися) великим (більшим). Подаю різні значення дієслів, оскільки вони тут добре доповнюють одне одне.

'ἔσται ὑμῶν διάκονος' — 'estai hymon diakonos' - БУДЕ вам слугою (тим, хто виконує чиїсь накази, завдання). Аналогічна форма майбутнього часу до попередньої вище. Так само може означати як передвіщення майбутнього такої людини, так і наказовий майбутній чи майбутній наказовий зі смислом нехай буде, тобто заповіді, а не пророцтва.

'καὶ ὃς ἂν θέλῃ ἐν ὑμῖν εἶναι πρῶτος' — 'kai hos an thele en hymin einai protos' - а (якщо) хто у вас бажає (має намір, любить, має задоволення і радість) бути першим. Першість тут передає найвищий ступінь, вершину досягнень, тобто максимальне посилення прагнення величі, переваги.

'ἔσται ὑμῶν δοῦλος' — 'estai hymon doulos' - БУДЕ вам рабом (відданий іншому чи іншій аж до стану всупереч власним бажанням й інтересам). Та ж форма майбутнього часу, яка може як означати пророцтво, так і майбутній наказовий чи наказовий майбутній і передавати тоді заповідь.

'ὥσπερ ὁ υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου οὐκ ἦλθεν διακονηθῆνα' — 'hosper ho hyios tou anthropou ouk elthen diakonethena' - подібно і Син Людський не прийшов, щоб Йому служили. Йдеться про те, що Син Божий, маючи всю владу, тим не менше не шукає Своєї вигоди, але діє жертовно для нашого спасіння, шукає нашого спасіння, а не слуг для Себе. Бог сотворив і спас людей не для того, щоб люди виконували Божу волю, але це виконання Божої волі веде людей до спасіння, до життя вічного в блаженстві та радості любові.

'ἀλλὰ διακονῆσαι καὶ δοῦναι τὴν ψυχὴν αὐτοῦ λύτρον ἀντὶ πολλῶν' — 'alla diakonesai kai dounai ten psykhen autou lytron anti pollon' - але послужити і дати душу Свою (тобто Своє життя) як викуп (як пояснюють, слово означає викуп раба на волю) за (тобто замість) багатьох. Христос постраждав замість людей, тобто за людей.

Тепер Марка IX, 35-37.

'εἴ τις θέλει πρῶτος εἶναι' — 'ei tis thelei protos einai' - якщо хтось бажає бути першим.

'ἔσται πάντων ἔσχατος καὶ πάντων διάκονος' — 'estai panton eskhatos kai panton diakonos' - БУДЕ усіх останній і усіх слугою. Аналогічно до місця у Матфея.

'καὶ λαβὼν παιδίον ἔστησεν αὐτὸ ἐν μέσῳ αὐτῶν, καὶ ἐναγκαλισάμενος αὐτὸ εἶπεν αὐτοῖς' — 'kai labon paidion estesen auto en meso auton kai enankalisamenos auto eipen autois' - і, узявши малу дитину, поставив її посеред них, і, обійнявши її, сказав їм.

'ὃς ἂν ἓν τῶν παιδίων τούτων δέξηται ἐπὶ τῷ ὀνόματί μου, ἐμὲ δέχεται· καὶ ὃς ἂν ἐμὲ δέχηται, οὐκ ἐμὲ δέχεται ἀλλὰ τὸν ἀποστείλαντά με' — 'hos an hen ton paidion touton dexetai epi to onomati mou, eme dekhetai kai hos an eme dekhetai ouk eme dekhetai alla ton aposteilanta me' - (якщо) хто одну таку малу дитину прийняв у імʼя Моє, Мене приймає, і хто Мене приймає, не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене (тобто Отця).

Тепер у Луки XXII, 25-27.

'οἱ βασιλεῖς τῶν ἐθνῶν κυριεύουσιν αὐτῶν, καὶ οἱ ἐξουσιάζοντες αὐτῶν εὐεργέται καλοῦνται' — 'hoi basileis ton ethnon kyrieuousin auton kai hoi exousiazontes auton euergetai kalountai' - царі народів панують над ними і ті, що ними володіють, названі (звуться) доброчинцями. Те, що стосується суто світського розуміння влади і величі.

'ὑμεῖς δὲ οὐχ οὕτως' — 'hymeis de oukh houtos' - ви ж не так.

'ἀλλ’ ὁ μείζων ἐν ὑμῖν γινέσθω ὡς ὁ νεώτερος' — 'all ho meizon en hymin ginestho hos ho neoteros' - але більший у вас НЕХАЙ СТАНЕ як молодший. Тут саме наказовий спосіб — заповідь. Але вона помʼякшена порівнянням як, подібно як. Тобто Господь не закликає позбутися усяких ознак влади чи високого становища, але діяти так, наче не маєш такого.

'καὶ ὁ ἡγούμενος ὡς ὁ διακονῶν' — 'kai ho hegoumenos hos ho diakonon' - і керівник (керуючий, провідник, предстоятель, ведучий, лідер, головний, той, з ким рахуються і чия думка важить) — як слуга. Аналогічно — не позбутися лідерства, але діяти як служитель.

'τίς γὰρ μείζων, ὁ ἀνακείμενος ἢ ὁ διακονῶν; οὐχὶ ὁ ἀνακείμενος; ἐγὼ δὲ ἐν μέσῳ ὑμῶν εἰμι ὡς ὁ διακονῶν' — 'tis gar meizon, ho anakeimenos e ho diakonon? oukhi ho anakeimenos? ego de en meso hymon eimi hos ho diakonon' - хто бо більший — хто возлежить за столом чи той, хто прислуговує? чи не той, хто возлежить? Я ж серед вас є наче слуга. Аналогічно — Христос не втратив Своєї влади, але замість пошуку її посилення, шукає блага для учнів, служить їм та іншим.

Загалом питання, чи то просто майбутній час і пророцтво, чи то наказовий майбутній і заповідь залишається відкритим. Але загальна логіка і контекст вказують на те, як це розуміти загалом.

Є три образи, три види ставлення до вищості, першості, величі та подібне.

Цілком світське, де вищість і панування є метою — сказане щодо язичників.

Хто не має нічого доброго, чого б не отримав від Бога, і хто може шукати бути кращим, першим, вищим — це друга група (власне, усі ми).

Нарешті Сам Христос, мала дитина, Отець, апостоли — третя група. Причому найкраще видно на прикладі Самого Христа — вірні можуть шукати вищості, самі по собі не маючи її, не будучи самі джерелом своєї слави чи переваг, досягнень, але отримавши дари від Щедрого Бога, і Сам Христос — Який усе має по природі як Бог, але замість пошуку влади (яку має і може вимагати відповідного ставлення від усіх), натомість шукає не владу чи вищість, але нас самих. Згадується також тут відомий моральний імператив Канта.

Тобто ключем до розуміння цих слів у всіх трьох випадках є не те, чи то наказовий спосіб чи пророцтво, але ці три групи, три ставлення. І серед них приклад Самого Христа.

Більше про читання з Євангелія дивіться за посиланнями:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/22082024.html
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/commentaries/03082023.html

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!